Час невблаганний. Ще 20 років тому читання газет було культурною традицією для переважної більшості цивілізованих людей. Всесвітня павутина створила новий віртуальний світ, змінивши також функції періодичних видань. Сьогодні засоби масової інформації повинні виконувати не лише комунікативну роль, але й брати активну участь у громадському житті. ЗМІ можуть і повинні бути знаряддям змін у суспільстві, зокрема через проведення соціальних компаній.

Дванадцять українських локальних та регіональних ЗМІ, серед яких і «Чорноморські новини», долучилися до програми «Схід та Захід разом — підвищення спроможності українських видань» за підтримки фонду «Осві-та для демократії» (Варшава) та молодіжної організації «Нова генерація» (Херсон). Її мета — навчити журналістів пропонувати та впроваджувати важливі для суспільства ініціативи, залучати партнерів і досягати важ-ливих соціальних результатів. Учасниками проекту стали засоби масової інформації з різних куточків України, а саме з Луганської, Дніпропетровської, Донецької, Львівської, Запорізької, Вінницької, Одеської областей, а також з міст Івано-Франківська, Рівного та Одеси.

У рамках програми українські медійники (серед них і представниця «ЧН») побували у Польщі, де ознайомилися з успішним досвідом тамтешніх ЗМІ у проведенні соціальних кампаній, а також поспілкувалися з представниками різних верств сучасного польського суспільства — влади, культурної сфери, громадських організацій та бізнесу.

Перше місто, яке ми відвідали, — Катовіце, столиця Сілезії, колишнього великого промислового регіону.

Вийшовши з потяга, почули живу фортепіанну музику. Посередині великої вокзальної зали з гарною акустикою стояло піаніно. Один із подорожуючих підійшов до нього, поставив поруч свій рюкзак — і полилися мелодійні звуки. Десь поді-лася звичайна вокзальна метушня, люди зачаровано збиралися навколо і тихо слухали прекрасні мелодії. Так одразу, з порогу, ми відчули, що Катовіце — це не лише шахтарське місто, але й місто музики.

За три дні перебування у Катовіце ми побачили, як тут вирує життя. Місто — доглянуте, чисте, старовинні пам’ятки архітектури гармонійно поєднуються з новими будинками, чимало фонтанів, чудових креативних зелених насаджень, всюди лавочки. Через центр протікає маленька річечка, навколо якої — пальми, улюблене місце відпочинку молоді. Звідусіль доносяться аромати свіжої випічки. На вулицях багато юні, літніх людей, матерів з дітлахами. Це одне з тих міст, у яке можна закохатися з першого погляду.

У тракті свого візиту ми досліджували, яким чином край, де багато старих недіючих шахт та промислових підприємств перетворилося на великий культурний центр. Слід зауважити, що до змін Катовіце долучилися і ЗМІ, які проводили соціальні компанії, і влада, що їх підтримала, і самі мешканці, зацікавлені в тому, щоб зробити своє місто комфортним, затишним, відкритим для гостей.

— Ми пишаємося своїм містом, — розповів під час зустрічі з українськими журналістами заступник міського голови Вальдемар Боярин. — Хоча ще десять років тому Катовіце було суто промисловим містом вугілля та сталі, і нам довелося шукати нові шляхи, нову ідентичність міста через реструктуризаційні зміни у важкій промисловості. Нам вдалося визначити, що шлях до нового Катовіце лежить через два аспекти: створення структури комунікацій і донесення до свідомості наших городян ідеї: полюбити своє місто. Наші ключові інвестиції: побудова мережі доріг і створення зони культури. Головна ідея проекту «Катовіце — зона культури»: скарби Сілезії завжди були під землею, а наземні об’єкти — лише додаток до підземних родовищ.

— Ми звикли створювати музеї на базі шляхетних палаців, хоча у палацах жили одиниці з наших предків. У шахтах, на заводах і фабриках працювали мільйони людей — чому б нам не спробувати перетворити шахти й заводи на місця культури? — розмірковує один із творців «Маршруту пам’яток техніки» Адам Хайдуга.

Саме ця ідея — перетворити промислові об’єкти на культурні заклади — дозволила започаткувати безліч проектів, які реалізуються у Катовіце, перетворюючи покинуті шахти, фабрики й заводи на місця, де вирує культурне життя, проводяться фестивалі, концерти, конференції, куди дідусі й бабусі приводять своїх онуків, щоб показати місце своєї праці й куди екскурсійні бюро привозять безліч туристів.

Нам, українським журналістам, вдалося побувати у кількох місцях, де ми відчули, що перетворення шахтарського міста у місто культури вдалося якнайкраще.

У старовинному шахтарському ліфті, який поскрипував і попискував, ми спускалися на глибину 320 метрів, у старовинну копальню Гвідо, яка стала сучасним музеєм.

Ми побачили, як працювали шахтарі у давні часи, використовуючи коней — для перевезень вугілля, маленьких пташок та собачок — для того, щоб попередити отруєння газами. Справжній сілезький шахтар катав нас на вагонетках підземною залізницею, для нас включали справжні діючі машини для видобування вугілля і врешті після тривалої екскурсії шахтою ми потрапили до підземної кав’ярні та білосніжного підземного залу, де відбуваються чудові концерти. Але не тільки. Ті, хто любить незвичайні пригоди, може навіть повінчатися під землею. До речі, одна така пара (наречена у білосніжній довгій сукні та її обранець у білосніжній сорочці та темному костюмі) якраз готувалася до цієї церемонії.

Піднімалися тією ж розхитаною віндою, співаючи шахтарських пісень, сповнені вражень, ділилися між собою планами, як можна змінювати наші українські індустріальні міста.

Всього до туристичного «Маршруту техніки» у Сілезькому воєводстві входить 44 індустріальних об’єкти.

Ще один цікавий об’єкт у Катовіце цього ж ґатунку — старовинна фабрика порцеляни, яку перетворили на містечко офісів. У відремонтованих будівлях розмістилися дуже різні об’єкти: і комп’ютерні фірми, і стоматолог, і юрист, і магазин, і невеличке виробництво, і новинний сайт.

— Ми намагаємося підібрати орендарів таким чином, — розповідає наш гід Рафал Вашинський, — щоб їхня діяльність різнилася і вони не повторювали, а доповнювали одне одного, створюючи таке собі «місто ремісників».

Саме тут, на фабриці порцеляни, ми познайомилися із незвичайною, захопленою командою айтішників, котрі вигадали дзеркало-комп’ютер, на якому відображається все, що тільки можна відобразити. Хлопці нині працюють над його вдосконаленням. Варто відзначити, що одне таке дзеркало в людський зріст вони продають за 6—8 тисяч євро, і попит на ці диво-дзеркала серед магазинів та готелів зростає. Згадалася давня казка про Білосніжку та чудесне дзеркало... Чи не звідти польські хлопці запозичили ідею?

Не менше враження склалося від будівлі садиби Симфонічного оркестру «Польського радіо», що постала в Катовіце не так давно. Нам пощастило поспілкуватися з головним архітектором проекту Томашом Коньором. Він розказував про цей будинок з великою любов’ю, як батько розповідає про свою талановиту дитину, якою дуже пишається.

Будівля садиби Симфонічного оркестру «Польського радіо», яка зводилася з 2010 року й була відкрита у 2014-у, — це 25 тисяч квадратних метрів площі, 116 приміщень, з-поміж яких і концертна зала на 800 осіб, і камерний зал на 300 слухачів, і студія звукозапису, й адміністраційні, гостинні, репетиційні та архівні приміщення, і впорядкована територія навколо неї. Повна інвестиція склала понад 265 мільйонів злотих, з яких 145 мільйонів — внесок міста, а решта 119 мільйонів злотих — фінансування за програмами підтримки Євросоюзу. У фантастично красивій концертній залі, збудованій у формі віолончелі, — дивовижна акустика. Сьогодні, за оцінками знавців, це одна з найкращих за акустикою зала не лише у Польщі, а й у всьому світі. Квитки на концерти розкуповуються заздалегідь: сюди приїздять найкращі музиканти світу, а отже й шанувальники мистецтва збираються тут звідусіль.

Цікаво, що цей будинок, багатошаровий і багаторівневий, споруджений з любов’ю до шахтарського краю — з використанням місцевих особливостей і традицій.

Останнім часом у Катовіце приходять величезні європейські інвестиції, багато проектів втілюються за підтримки ЄС, і це передусім тому, що в Сілезії використовують індустріальну спадщину, з якої постають нові туристичні та культурні об’єкти.

Велике враження на нас справили жителі Катовіце. Вони охоче й відверто з нами спілкувалися, з гордістю розповідали про те, як їхнє місто змінюється на краще. Відтак ми ще раз переконалися, що найголовніший потенціал кожного краю — це люди, його мешканці, їхні традиції, їхнє минуле, сьогодення та майбутнє, яке вони створюють власними зусиллями, щоб бути щасливими.