Цього року на Покрову село Івашків відзначило своє 120-річчя. Ювілей став яскравим дійством. Завітали гості не тільки з Кодими та сусідніх сіл, а й із Вилкового, з Вінниччини. Прибули посадовці й депутати різних рівнів. Було на що подивитися й чого повчитися. Спонсорами свята виступили, як і завжди, сільська рада та СТОВ «Івашківське». Проте мова нині не про свято, що вже відгомоніло, а про сільську владу та про громаду, яка вміє гарно святкувати й добре працювати.

Івашківська громада не раз перемагала в обласних конкурсах на найкращий благоустрій. У 2001 році ключі від автомобіля «Славута» було вручено сільському голові Петру Погорілому – як лідерові сільради-переможниці. За підсумками соціально-економічного розвитку територій у 2009 році Петро Погорілий став лауреатом загальнонаціональної програми «Людина року». І цьогоріч громада посіла першість в обласному конкурсі на найкращий благоустрій. Тож є про що позапитувати у сільського голови.

– Петре Івановичу, Івашків здавна славиться не тільки вмілими майстрами, а й міцними господарями та патріотами краю…

– Десятиліттями в Івашкові уживалися українці та поляки, привезені колись польськими князями – власниками цих земель. На вибоїнах історичних доріг багато які звичаї, звісно, втрачено. Але дві етнічні культури живуть, вони тут сплелися в єдину традицію. Багато гідних пошани людей народилося і виросло серед іващан. Ми належимо до великого козацького роду. наші предки завжди були мужніми, хоробрими. Пам’ятаємо звитяжний подвиг наших земляків у роки Другої світової війни. Захищаючи свій край, на полях війни полягли 376 односельців. Серед них Герої Радянського Союзу Франц Пилипович Карпінський та Стані­слав Іванович Мазуркевич. Книгу бойової слави села продовжують писати нові покоління іващан. У зоні АТО під час виходу із Дебальцевого від кулі снайпера загинув 29-річний капітан Олег Коваль, який служив у 101-й бригаді охорони Гене­рального штабу. Сьогодні майже тридцять синів Івашкова стоять на захисті свободи і єдності України, серед них чимало добровольців. А яке ще село може похвалитися трьома майстрами спорту? Станіслав Мазуркевич, Анатолій Хлівний та Анатолій Бурдейний прославили Івашків буквально на весь світ. На жаль, останні двоє вже пішли від нас.

– Івашків зібрав цього літа під вітрила екоетнофестивалю «Кодима-фест» тисячі людей. Як це позначилося на житті громади?

– Фестиваль став святом добра, любові та єдності, засвідчив самобутність наших традицій, виявив особливий колорит регіональної складової в національній культурі. Він відкрив нові обрії перед цілим нашим краєм – як культурні, так і економічні. Село, готуючись до свята, стало ще привабливішим, а люди згуртувалися. Над нашим іміджем трудився мало не весь район. Тому ще раз щиро дякую всім причетним до організації фестивалю. Найбільше навантаження, як завжди, припало на сільгосп­товариство «Івашківське» та його директора Михайла Погорілого.

– Відомо, що державу будують люди. Ваше село намагається вирішувати актуальні соціальні питання самостійно. Як вам це вдається?

– Знову ж таки переважно з допомогою сільгосптовариства «Івашківське», яке є надійним партнером у вирішенні всіх соціальних питань села. Івашківська громада завжди була самодостатньою. Попри відсутність державного фінансування тут утримуються в доброму стані дороги, прокладено водогін, забезпечено функціонування закладів соціальної сфери.

Тільки за останні п’ять років облаштовано сільський ринок, відкрито нове відділення зв’язку, створено умови для відкриття дошкільного закладу освіти, обладнано спортивний та дитячий майданчики, проводяться роботи з освітлення вулиць. Всі здобутки громади стали можливими завдяки всебічній підтримці Михайла Погорілого, який є патріотом свого краю. Мій брат – надійний економічний партнер, він сумлінно розраховується за оренду землі, за паї, вчасно виплачує заробітну плату і сплачує понад 300 тисяч гривень різних податків. Звідси і бюджет, виконання якого на даний момент складає 110 відсотків, і розвиток села.

На території сільської ради працюють олійня, млин, крупорушка, цех із виробництва макаронів.

У нашому селі свято зберігаються традиції господарювання та побуту. Іващани споконвіку славилися як хлібороби та ремісники. Є у нас вишивальниці, бондарі, гончарі, співаки, танцюристи, гумористи. Майже на кожному обійсті є домашнє господарство – корови, свині, гуси, кури… Сільський трудівник звик усе своє життя працювати на благо своєї сім’ї, свого села, своєї держави.

– То в селі немає проблем?

– А в кого їх зараз немає? Проб­леми є, вони характерні для будь-якої сільради. Це боротьба зі стихійними сміттєзвалищами і неплатежами за водокористування. Сільська рада намагається вплинути на порушників. Їхні вчинки розглядаються на засіданнях адміністративної комісії, вживаються виховні заходи. І скажу вам, позитивні зрушення є.

– Петре Івановичу, івашківська земля для вас – передусім батьківська…

– Так. Івашків – моє рідне село. Нас троє братів. Володимир і Михайло очолюють сільгосптовариства. Я вчителював, очолював сільський заклад освіти. Коли у дев’яностих роках село почало занепадати, вирішив спробувати свої сили на посаді сільського голови, щоб запобігти руйнівним процесам. І ось уже четверте скликання, за підтримки земляків і сільгосптовариства «Івашківське», працюю на ниві самоврядування. Точніше, всією громадою ми впряглися в плуга для відродження свого села.

Подякувавши Петрові Івановичу за розмову, рушила в дорогу. На виїзді з Івашкова мене знову, як і під час прибуття, вітав український прапор, що спокійно та гордо майорів ні вітрі, мовби засвідчуючи силу нескореного народу…