Недавно одесити мали нагоду поспілкуватися з директором Галузевого державного архіву Служби безпеки України Андрієм Когутом. Зустрічі відбулися на історичному факультеті та в Інституті соціальних наук Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Передусім ішлося про процес розсекречення документів репресивних органів СРСР, які зберігаються в архівах СБУ, і доступ до них.

Охочих послухати експерта зібралося чимало — молодь цікавиться цією темою. В Інституті соціальних наук ОНУ, де був присутній автор цих рядків, переважали слухачі десь до 1995 року народження. Зала — заповнена. Вільних місць не було.

Спершу директор архіву розповів про ситуацію з доступом до документів: які з них відкриті, яка їхня специфіка, чи можна отримати відомості про ре-пресованих родичів, як звертатися до установи...

— Не все збереглося. Після того, як у січні 1990 року архів Штазі у Східному Берліні був захоплений противниками комуністичного режиму, почалася підготовка до того, що, ймовірно, відбудуться такі ж захоплення інших архівів. Щоб не знайшли нічого, що може скомпрометувати, по КДБ в тому ж 1990-у був виданий наказ № 150, згідно з яким пройшли чистки в архівах. Це четвертий з відомих наказів про такі зачищення. Перший датований 1954 роком, після смерті Сталіна, — «щоб не дискредитувати чесних радянських громадян». Текст наказу 1954 року в нас є, а текст наказу 1990-го нам не відомий. Ситуація така: чим ближче до сучасності, тим менше документів, які збереглися. Але, поза тим, це величезний масив інформації, який зараз відкритий для громадян. Це великий комплекс, який показує, як працювала система, як працював КДБ.

— Про що найбільше запитують?

— Половина запитів стосується пошуку інформації про рідних, ще десь третина — це ті, хто проводить дослідження, наукові, краєзнавчі чи ще якісь, а решта — питання соціально-правового характеру, оскільки в нас зберігаються особові справи, які зараз впливають на пенсії.

— Чому це цікаво молодому поколінню?

— Для молодих людей це можливість дізнатися реальні факти про те, що відбувалося в період Радянського Союзу, спробувати власними силами оцінити масштаби репресій. Подивитися, як усе відбувалося, який був механізм, які масштаби тих репресій, здійснених більшовицьким режимом проти народу З іншого боку, це — запобіжник, щоб таке ніколи не повторилося.

— Що найбільше цікавить молодь?

— Завжди — питання про агентів, шпигунів, те, що може бути цікавим, приваблювати. Те, що може бути таємним, завжди цікаве. Власне, ми говоримо про архів КДБ, це весь той архів, який раніше завжди був закритий і таємний.

— Наскільки питання шпигунів актуальне для України сьогодні?

— Зараз на всі сто відсотків, навіть більше. Але це вже питання не до архіву КДБ, оскільки він більше розповідає про те, що відбувалося в минулому. Хоча, з іншого боку, він є хорошим прикладом того, як ті самі методи, які раніше використовували НКВС — КДБ, сьогодні продовжує використовувати Росія.

— Коли був відкритий архів і скільки там справ?

— Якщо ми говоримо про архів у Києві, то це понад 110 тисяч справ, в архівах по областях справ ще більше. 9 квітня 2015 року був прийнятий закон, який говорить, що, власне, всі документи КДБ не є таємними.

— На попередній зустрічі ви розповідали майбутнім історикам цікаве про документи, пов’язані з аварією на Чорнобильській АЕС...

— У 2016-у минуло 30 років трагедії на Чорнобильській АЕС. Під кожну таку річницю ми намагаємося виявити документи, які досі були невідомі. Цим цікавляться історики, журналісти, різні інституції та музеї для того, щоб підготувати виставки й експозиції. Документи, які нам вдалося виявити цього року, ще не були оприлюднені і стали яскравим свідченням того, що, фактично, ця катастрофа, яка відбулася в 1986-у, мала статися обов’язково. Питання було навіть не в тому, чи вона відбудеться, а в тому, коли вона відбудеться. Це не перша аварія на Чорнобильській АЕС. Під час попередньої аварії витримала конструкція реактора, не сталося викиду ядерних відходів в атмосферу і не було забруднене навколишнє середовище. Але питання постало: коли відбудеться масштабніша трагедія? Ще від самого початку будівництва ЧАЕС КДБ попереджав, що аварія відбудеться. Документи нагляду КДБ за процесом будівництва переконливо свідчать, що, в принципі, сама більшовицька система, сам Радянський Союз не могли проіснувати довго. Питання було лише в тому, коли вони заваляться — через зневажливе ставлення до процедури, до права, до законів. Тобто документи свідчили, що все завалиться само собою... Питання стояло: «Коли?».

— Сьогодні одесити мали змогу прослухати дві ваші лекції. Чи часто ви їх читаєте?

— Я проводжу подібні лекції на запрошення тих чи інших університетів або установ. Сьогодні я тут на запрошення ОНУ, який має програму про феномен тоталітаризму. Попередню таку лекцію я читав у Гарварді.

— Якщо коротко, чим конкретно в архіві займаєтеся ви?

— Хороше запитання, на яке важко відповісти. Є проблема, коли ти директор архіву чи директор будь-якої установи. Насамперед — це адміністративна робота. Дуже часто, коли мене питають про якісь справи з архіву, то в уяві журналіста може скластися картинка, що якщо ти директор архіву, то приходиш зранку, береш справу і нумо дивитися якісь фотоальбоми, щось таке цікаве. Насправді це адміністративна робота, яку виконує будь-який керівник будь-якої установи. Хоча, завдячуючи таким лекціям, завдячуючи журналістам, я можу відірватися від цієї буденності, підняти справи, згадати, що я також колись був істориком.

— Пане Андрію, практичне питання. Житель міста Одеси хоче звернутися до архіву СБУ, щоб з’ясувати про свого батька, який не був репресований, але достеменно відомо, що був під наглядом, «під ковпаком». Чи можливо відшукати його справу?

— Звернутися можливо. Вам не потрібно бути родичем, ви можете звернутися за інформацією про будь-кого. Так само можуть звернутися за інформацією щодо вас. Будь-хто може спитати будь-що про будь-кого. Якщо говорити про наш архів, то це можна зробити електронною поштою — написати на електронну скриньку arhivsbu@ssu.gov.ua. Ми цей лист реєструємо як офіційний запит і до місяця часу, як каже закон, даємо відповідь.

Чи можна знайти таку інформацію? У нас була ситуація, коли звернувся один громадянин, який казав, що проти нього велася «розробка», коли ще був студентом, його запрошували в КДБ, пізніше його батька запрошували в КДБ. Його батькові показували справу на нього. Ми пошукали і нічого не знайшли. Тоді він просив проректора одного з львівських університетів, і проректор просив нас пошукати ще раз. Кажемо: «Ми шукали — не знайшли». Він сам знову до нас приїхав, з проханням: «Не може бути, я точно знаю, що справа була і батько її бачив!». Тільки-но приходив новий директор архіву, той громадянин звертався знову і наполягав: «Шукайте!». Ми вже піднімали, все, що тільки можна підняти, і таки була справа. Ми попросили, щоб він вказав усіх осіб, яких розробляли разом з ним, усіх, кого він міг згадати. Він написав сім прізвищ, і по одному з цих прізвищ ми справді знайшли запис у журналі знищених справ. Справа називалася «Плесень»: там студенти вели себе як студенти, зловживали різними речовинами, гуляли… Справа була знищена, тобто може бути так, що справа велася, але була знищена. А може бути, що справа велася і збереглася. Важко до кінця встановити принцип, за яким знищували. Як правило, принцип, за яким знищували, виходив не на того, на кого була заведена справа, а на того співро-бітника КДБ, який там фігурував. Це таке припущення, важко встановити, як було насправді. Існувала процедура, яким чином справи можуть бути знищені. Факти, коли справи знищувалися, фіксувалися в спеціальних журналах. Ми зіткнулися із ситуацією, коли були знищені не тільки самі справи, а й знищені ті журнали про знищення справ. Тут уже як пощастить.

Записав Володимир ГЕНИК.

Довідково. Андрій Когут — представник нової генерації в СБУ. Народився 1980 року на Тернопільщині. Закінчив історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. До призначення директором архіву СБУ — виконувач обов’язків директора Центру досліджень визвольного руху, керівник проекту «Електронний архів українського визвольного руху avr.org.ua», менеджер групи «Політика національної пам’яті» «Реанімаційного пакету реформ», учасник Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 років в Україні. Координатор проекту «Покидаючи СРСР» — серії заходів із вивчення досвіду посттоталітарних трансформацій країн Центрально-Східної Європи. Експерт з розвитку громадянського суспільства, мереж та проведення громадських кампаній. Активний учасник Форуму громадянського суспільства Східного партнерства. Впродовж зими 2013—2014 років — один з координаторів громадського сектору Євромайдану.