Нехай краще буде погана погода, ніж не буде взагалі ніякої. Такою логікою часто оперують громадяни, які виступають проти зміни влади. Влади, сформованої після (а не в результаті!) Революції Гідності.

Українська держава міцніша, ніж ми думаємо.

З логікою «поганої погоди» не можна наполягати на дострокових парламентських виборах, тому що в нову Верховну Раду прийдуть такі ж, якщо не гірші, народні депутати. Не можна нападати на уряд Гройсмана через непродумані рішення, бо попередній склад уряду був ще гіршим. І, боронь Боже, не можна критикувати п’ятого президента України за невдалу зовнішню політику та бажання контролювати всі гілки влади. Тому що на Петрові Олексійовичу тримається все. І тільки торкни — держава розвалиться.

Держава, втім, не розвалилася після втечі з країни четвертого президента. Не розвалилася після віроломного нападу на Україну «братньої» Росії. Не розвалилася до президентських виборів 2014 року. Не розвалилася, поки діяла Верховна Рада сьомого скликання, де домінували члени Партії регіонів. Не розвалилася, поки країною управляли два уряди вкрай непопулярного Арсенія Яценюка. Не розвалилася, поки чиновники всіх видів і рангів у спілці з олігархами безсовісно обкрадали (і продовжують обкрадати) народ України.

Наша держава, очевидно, набагато міцніша, ніж багато хто собі уявляв. Її не можна розхитати, як човен штучним штормом. Порівняно з 2014 роком становище в країні краще. Вдалося зміцнити захисні механізми, в тому числі Національну гвардію і поліцію, втримати фронт на сході, створити інститути для боротьби з тотальною корупцією і почати роботу з відродження зруйнованої економіки.

У зовнішній політиці, незважаючи на неправильно вибраний президентом безсилий курс, пов’язаний з Мінськими угодами, також відбулися позитивні для нас зміни. Цього тижня визначенням прокурора Міжнародного кримінального суду в Гаазі ситуація на Кримському півострові охарактеризована як рівнозначна міжнародному збройному конфлікту між Україною і Російською Федерацією, а воєнне право поширюється не тільки на період захоплення Криму Росією, а і на весь період окупації. Цього ж тижня Генеральна асамблея Організації Об’єднаних Націй прийняла резолюцію щодо дотримання прав людини в Криму, в якій Росія також названа країною-окупантом.

Про те, що барометр української політики, зовнішньої і внутрішньої, готовий відхилитися в бік «ясно», здогадатися можна було ще влітку. І ще влітку наші вороги, зовнішні і внутрішні, перейнялися тим, щоб цього не сталося. Плани з дестабілізації становища усередині України у Кремлі розроблялися давно і ретельно. Але нинішньої осені їх спробували упорядкувати, призначити відповідальних за виконання і привести в дію.

Необхідно зазначити, що в кожному із заходів щодо дестабілізації, відомих за планом «Шатун» (витягнутому хакерами з електронної пошти Суркова), були використані цілком справедливі і законні вимоги громадян. Захист прав вкладників банків, зниження необґрунтовано високих тарифів на енергоносії, підвищення прожиткового мінімуму, мінімальних зарплат, соціальних виплат та пенсій.

Але від української влади, на думку організаторів, вимагати слід було все й негайно. Разом з відставкою уряду Гройсмана, достроковими виборами у Верховну Раду, а якщо пощастить, то й з початком процесу імпічменту президента Порошенка. Чи треба говорити, що результатом вуличних протестів, призначених на 15–22 листопада, і провокацій, синхронно організованих у стінах Верховної Ради, мав стати не захист українських громадян, а створення ситуації хаосу перед державним переворотом.

Шатун повернувся у барліг

Зараз можна сміливо стверджувати, що план «Шатун» провалився. Причому провалився з тріском. Частина задіяних у ньому українських політиків відмовилася від активних дій ще до «часу ікс»; частина виконавців, після того, як не вдалося зібрати численну масовку, відійшла вбік; частина б’є себе в груди, заявляючи, що в діях із дестабілізації обстановки в країні не бере ніякої участі.

Один з лідерів фракції «Опозиційний блок» – Юрій Бойко – на погоджувальній раді ВР під телекамери кілька разів дав по пиці лідерові фракції радикалів Олегові Ляшку у відповідь на звинувачення в отриманні інструкцій від московських кураторів. А майстер масштабної інтриги – лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко – не допомагала, виявляється, використовувати народного депутата Юрія Шухевича для оголошення з трибуни парламенту документа, що ініціює процес імпічменту президента Порошенка.

На зрив плану «Шатун» вплинуло й рішення Федерації профспілок України, яка скасувала призначену на 17 листопада масову акцію протесту під Верховною Радою щодо антинародного, на думку профспілчан, проекту державного бюджету на 2017 рік. Ця акція перенесена на початок грудня, але невідомо, чи відбудеться взагалі.

У переліку прізвищ українських політиків, згаданих у «плані Суркова», не було і не могло бути прізвища колишнього голови Одеської обласної державної адміністрації. Він, як відомо, заповзятий ворог Кремля та президента Росії. Але демонстративна відставка Міхеіла Саакашвілі разом з командою реформаторів, потік звинувачень, висловлених ним на адресу Петра Порошенка, й анонс чергового етапу боротьби з корупцією по телевізору дивним чином за часом збігаються з масовими протестами в Києві.

Це, втім, може бути, і не взаємопов’язаним. Провал спецоперації «Шатун» не означає, що Україна перемогла корупцію. Не означає, що міністри Гройсмана і сам прем’єр приймають ефективні та своєчасні рішення, не означає, що наші законодавці замість того, щоб лобіювати інтереси олігархів і набивати власні кишені, вдень і вночі працюють над удосконаленням законодавства. Не означає, що чиновники і прокурори перестали брати хабарі, а судді перестали випускати злочинців, спійманих на гарячому, на свободу.

А відтак, для Саакашвілі та його соратників по боротьбі справа в Україні знайдеться. Нічого протизаконного й антидержавного нема в тому, щоб домагатися зміни неефективного уряду і дострокових виборів парламенту, який не виправдав надій. А можливість імпічменту президента і відповідний механізм передбачені Конституцією України.

Якщо виникне потреба, українці, захищаючи себе і державу, зроблять необхідні кроки. Але зроблять це не за планами, написаними за кордоном, і не під тиском вуличних заворушень.