Як громадський діяч та журналіст в останні роки я бував у Кабінеті міністрів Естонії, Міністерстві закордонних справ та Міністерстві охорони краю Литовської Республіки, Міністерстві оборони Республіки Польща. Це успішні країни, які вже багато років є членами Євросоюзу та НАТО. У них, повірте, є чому повчитися. І про це я розповідав нашим читачам.

Міністерство екології та природних ресурсів України — перше наше міністерство, яке я відвідав. Там проходило засідання постійно діючої комісії для конкурсного відбору керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінприроди.

Комісія з дев’яти чиновників наче прозоро визначала переможця конкурсного відбору на заміщення вакантної посади директора Національного природного парку «Тузловські лимани». Головував там заступник міністра екології та природних ресурсів, керівник апарату Віктор Вакараш, серед інших високих чинів у комісії засідав Ігор Іваненко — директор департаменту заповідної справи Мінприроди.

Чому посада раптом виявилася вакантною, тобто незайнятою? Може, нема там керівника? А може, є, але не надто фаховий, ледачий і на руку не чистий? Та ні ж бо, є, та ще й який! Відомий еколог, доктор біологічних наук, професор Іван Русєв — живий-здоровий і працює. Професор не кабінетний. Створив чудову команду, майже рік виконує обов’язки директора національного парку. Бореться за Тузловські лимани, за Тарутинський степ, про що «Чорноморські новини» не раз інформували. Наступив на хвоста районним князькам та угрупуванню, яке незаконно монополізувало вилов кефалі у заповідних лиманах.

Тут ще з радянських часів у мирі, любові та гармонії співіснували районна влада, правоохоронці та кримінальні вершки. Усіх їх об’єднувало браконьєрство на території заповідника. Закон застосовувався вибірково, здебільшого до чужих. Проти Русєва та команди ополчилася районна «еліта». Левіафан по-татарбунарськи. Почали шкодити на всіх напрямках. У національного парку районна рада забрала приміщення. Екологам багато разів погрожували, і погрози такі не голослівні. Іван Русєв судиться з бездіяльною татарбунарською поліцією і ще багато з ким. Він вірить у закон і хоче змусити владу його дотримуватися. Здавалося б, такий керівник національного парку — це знахідка для Міністерства екології. Але за одинадцять місяців ніхто з міністерства «Тузловські лимани» так і не відвідав, зате у Києві приймали тих, кому Русєв перейшов дорогу.

Єдине, чого не робив Іван Русєв, — не возив пакунків до міністерства, про що не соромиться заявляти. Ну кому ж таке сподобається? Директор повинен бути ручним і готовим виконати волю хазяїна: «Чєго ізволітє?». Бо в міністерстві, яке очолює вже не донецький, а львівський, схоже, надто розумних і самостійних не люблять. Ідемо в Європу, кажете? Не тішмо себе ілюзіями — в Європу йде лише ліс-кругляк, до речі, не без участі нашого міністерства. Не забуваймо і про спаплюжені кримінальними копачами бурштину ландшафти на Поліссі — це також справжнє обличчя нашого Мінекології. Міністерські хлопці й дівчата наполегливо й тяжко, правдами й неправдами видряпуючись слизькими кар’єрними сходинками, влаштували собі, любим, гідне життя не для того, щоб їм дошкуляв якийсь фанатик-професор, навіть якщо він знавець і захисник всіляких там квіточок, рибок, пташечок. З такими диваками міністерським не по дорозі. У цьому я переконався 7 грудня.

Отже, як влучно висловився один сумновідомий персонаж, кадри вирішують усе! Я начальник — ти дурень. Русєву в міністерстві знайшли альтернативу. Поборотися за «вакантну» посаду на конкурс прибули два дядьки в костюмах, обидва — без профільної освіти (те, на що вони колись вчилися, ніяким боком не має стосунку до екології чи біології). Спочатку представили свої конкурсні пропозиції з управління та розвитку НПП «Тузловські лимани». Кожен мав по 10 хвилин, щоб прочитати комісії з папірця свою «програму». Таке собі змагання з техніки читання. Одна дама з комісії при цьому час-від-часу поринала в солодкий сон, смачно похропуючи, що неабияк веселило журналістів та громадських активістів, які вночі добиралися до Києва. Перший читав слабенько, другий — також кепсько, але трохи краще, і мав презентацію. Обидвом важко давалися до прочитання малознайомі наукові терміни. Пропозиція другого чомусь дуже нагадувала не надто «творчо переосмислену» концепцію Русєва.

Потім довелося відірватися від папірців і відповідати на запитання комісії, журналістів та тих, хто спостерігав за конкурсом онлайн. Як казав Петро І, «боярам говорить по ненаписаному, дабы дурь каждого видна была!». Саме так.

Олег Кураков, закінчив полі-технічний інститут, колишній «регіонал», який не пройшов люстрацію (у часи Януковича був головою Роздільнянської РДА і навіть заступником голови Одеської ОДА), щиро зізнався, що на Тузлівських лиманах був лише раз, п’ять років тому, бо його, мовляв, ніхто туди більше не запрошував. Однак цього виявилося достатньо, щоб подаватися на директора НПП. Серед іншого, веселого, двічі розповідав, що на території заповідника проживають люди більше ста національностей, деякі з них навіть назвав. А ось про флору й фауну природного парку знань у претендента явно бракувало. Не зміг він сказати, скільки видів кефалевих є у лиманах. На запитання, що таке бьордвочінг і чи перспективний він для парку, відповів: «Я нє понял вопроса».

Віталій Чакір виглядав бадьорішим за попереднього кандидата. Що закінчив, я не розчув, але його спеціальність — комерція, туризм та готельний бізнес. Із 2007 року — директор ТОВ «Калфа», стаж роботи на керівних посадах нижчого рівня — більше п’яти років. Рекомендації надали Татарбунарська районна та Одеська обласна ради.

Працівник НПП «Тузловські лимани» Ірина Бурлаченко запитала у кандидата:

— Ваш проект на 80% збігається з тим проектом, який розробив Національний парк і який уже втілений. Чому ви вважаєте, що успішніше проведете те, що вже розробили і над чим працюють співробітники парку?

— Не може бути двох різних думок з одного питання. Я не кажу, що я кращий. Спільно будемо робити, якщо я стану переможцем конкурсу.

— Тобто ви взяли наше і привласнили як своє?..

Питання від журналіста «Урядового кур’єра»:

— Хочу поцікавитися, що ви знаєте про природу. Мої питання будуть дитячі. Є такі поняття «трофічна піраміда» і «трофічний ланцюг», підкажу, вони навіть пов’язані одне з одним. Що це таке?

— Я хочу відповісти на питання... Я за фахом менеджер-економіст, і якщо я стану директором, то обов’язково візьму собі у заступники людину кваліфіковану, освічену, яка має відповідну кваліфікацію в сфері екології, яка буде безпосередньо займатися науковим блоком, і ми в тандемі будемо працювати.

Інші запитання були такими:

— Що таке екологічна мережа і чи має парк відношення до неї?

— Парк має відношення, ну, я дословно не скажу щас.

— Які представники іхтіофауни мешкають у НП «Тузловські лимани»? Назвіть мінімум п’ять видів.

— Іхтіофауна… Риба! (регіт у залі). Будьтє добри, дальше вопрос.

— Наступне питання: навіщо вам ця посада?

— Навіщо мені ця посада? У мєня соотвєтствующєє образованіє в сфєрє турізма. Я роділся і живу на теріторії Татарбунар-ского района і хотєл би внєсті свій вклад в развітіє такой отраслі, как рекреація і турізм, для улучшенія благосостоянія насєлєнія нашего района.

— Чому ви вважаєте, що теперішнє керівництво не справляється з роботою?

— Я так не вважаю.

— Що таке екосистема?

— Дальше, пожалоста.

— Як ви плануєте керувати одразу трьома підприємствами?

— Ну, вопрос нє по тємє.

— Які екосистеми парку є найуразливішими до антропогенного впливу?

— Дальше, пожалоста.

Далі було таке саме. Тут нічого не вирвано з контексту, а наведені найхарактерніші від-повіді (усі записи збережені).

Ось такий «парад» знань та інтелекту. Тепер запитання. Чому шести-, семикласник зобов’язаний вчити уроки, а дядьки в костюмах на міністерському конкурсі можуть, як казав поручик Ржевський, «пороть чушь»? Чому комісія з розумним виразом обличчя має цю ахінею вислуховувати та обирати кращого серед двох професійно непридатних? За що ми податки платимо? Кому потрібна ця зухвала профанація, цей цинічний виклик здоровому глузду? Чому, щоб вступити до вишу за фахом «біологія», «екологія», випускник середньої школи повинен скласти нелегкі тести на ЗНО, а цим не потрібно нічого? Лише не подумайте, дорогий читачу, що до міністерства може зайти перший-ліпший і взяти участь у конкурсі. Ні, шановні, не може, це для своїх, чужі там не ходять.

І — фініта ля комедія. «За результатами голосування членами постійно діючої комісії конкурсного відбору керівників підприємств, установ та органі-зацій, що належать до сфери управління Мінприроди, переможцем на заміщення вакантної посади директора Національного природного парку «Тузловські лимани» було оголошено Віталія Анатолійовича Чакіра» (цитата з офіційного сайта Мінприроди).

Чи проковтнемо це ми з вами? Звичайно, ні. Дехто питає: чому не подавав на конкурс свою кандидатуру Іван Русєв? Напевно, тому, що не мав бажання бавитися в наперстки. Іван Трифонович вважає: «Зараз потрібно «остигнути» і разом з чудовою командою НПП «Тузловські лимани», разом з надійними друзями парку, з професійними юристами почати послідовну роботу з відновлення справедливості. На прикладі ситуації, яка, мов лакмусовий папірець, показала, як упродовж року саме міністерство знищувало нашу команду і підтримувало браконьєрів (на моїй сторінці на «ФБ» вдосталь такої інформації), на фоні сьогоднішнього конкурс-ного фарсу боротьба з корупцією в міністерстві тільки розгорається. Борітеся — поборете!».

Одеса — Київ — Одеса.

Замість післяслова. Відеозапис конкурсу, викладений громадськими активістами у мережу, набув великого розголосу. За лічені дні цю ганьбу переглянули сотні тисяч осіб. Окрім відвертих кпин на адресу кандидатів на захисників природи від простих користувачів мережі (де «проФФесори повертаються» — найм’якіший «комплімент») та обурення експертного середовища, з’явилися й коментарі посадових осіб.

У понеділок на своїй сторінці у «Фейсбуці» т.в.о. голови Одеської облдержадміністрації Соломія Бобровська написала: «Потрібно роз’яснити дві брехні, які ширяться просторами інтернету та ЗМІ. По-перше: конкурс на посаду директора Національного парку «Тузловські лимани» виграв очевидний невіглас і людина, яка поняття не має (м’яко кажучи) про роботу, яку передбачає ця посада. Це свідчення безпросвітного ідіотизму, безвідповідальності та сорому з боку державного управління. В народі це називають «убогий стид» (правда, в дещо грубшій формі). Звертаю на це увагу керівника Міністерства екології та природних ресурсів України Остапа Семерака. Одеська ОДА категорично не погодить Віталія Чакіра на посаді керівника НПП «Тузловські лимани». Інформація в ЗМІ про підтримку мною такої кандидатури є неправдою».

Наступного дня, у вівторок, коментуючи в ефірі «Громадського радіо» скандальну ситуацію, сам міністр екології Остап Семерак наголосив, що Віталій Чакір ще не призначений директором національного парку, хоча, визнав, є переможцем конкурсного відбору. «Ця людина не призначена. Станом на сьогодні він є рекомендованим. Згідно із Законом України «Про державну службу» міністр не призначає жодного керівника державного підприємства. Це здійснюють державні секретарі або особи, які виконують їхні функції. Але я гарантую, що зроблю все можливе, щоб ця людина і такі, як вона, не були призначені на відповідальні посади», — сказав очільник природоохоронного відомства.

В.Г.