Майже два мільйони гривень, залучених на лікування поранених і хворих бійців, сотні врятованих життів. І все це завдяки невтомній праці одеського волонтера та його однодумців.

– Я знаю, що ви допомагаєте ліками. У нас тут хлопець із тяжким пораненням ноги, стоїть питання ампутації. Можна ногу врятувати, але терміново потрібен дорогий препарат. Термін – до завтра…

З таким проханням у 2014 році звернувся до Андрія Танцюри судинний хірург Ігор Самарський. З цих слів, певно, й почалася невтомна праця волонтера у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону.

До вечора на сторінці «Фейсбуку» з’явився перший пост із проханням допомогти бійцю. За кілька хвилин надійшла й перша відповідь. Кількома годинами пізніше кошти на дві ампули препарату по 300 доларів за кожну було зібрано.

– Через п’ять днів історія повторилася. Знову були потрібні ліки. Я написав – і знов отримав миттєву реакцію небайдужих громадян. Так вдалося врятувати ногу Олександрові Кравченку. Це, так би мовити, мій первісток. Відтоді все пішло-поїхало, – згадує Андрій.

На той час він уже надавав підтримку пораненим бійцям, звертаючись по допомогу у придбанні ліків до співробітників районних судів Одеси. Чому саме до них? Справа в тому, що він був практикуючим юристом і представляв інтереси людей саме в судах. Це було до Майдану…

Людина такої життєвої позиції не могла залишитися осторонь Революції.

– Коли почалися спроби силового розгону Майдану, люди мені почали потай передавати кошти на ліки для потерпілих. Після Майдану я допомагав Раді національної безпеки, – розповідає Андрій Танцюра. – Мені випала доля бути в епіцентрі подій 2 травня 2014 року в Одесі. Я був на чергуванні. Ввечері на Куликовому полі доводилося стримувати розлючений натовп, щоб не добивали «куликовців»...

Коли почалася війна на сході нашої держави, Андрій разом з іншими небайдужими людьми підставив плече шпиталю. Завдяки їхній допомозі, коли прибували поранені, їх вчасно забезпечували не лише ліками, а й речами першого попиту.

Борти з пораненими Андрій зустрічає з 1 січня 2015 року. Це була його ініціатива. І він переконався: якщо люди знатимуть про ці транспорти, то вони обов’язково прийдуть з допомогою.

За весь цей час через шпиталь пройшло майже 3000 військових із зони АТО.

Імен багатьох із них Андрій не пам’ятає, але пригадує, яких зусиль довелося докласти в боротьбі за їхнє життя.

– «Мені лікарі сказали, що якби не ви з необхідними ліками, то я б не вижив…». Ці слова хлопчини в інвалідному візку щирі, відверті. Заради цих слів варто не опускати руки, навіть коли дуже важко, – говорить волонтер.

А ще він пригадує бійця, якого доставили у вкрай тяжкому стані. За день на його лікування препаратів ішло приблизно на тисячу доларів. Віру в те, що він одужає, втрачали навіть найбільші оптимісти. А він також одужав…

Ще кілька врятованих життів на рахунку волонтерів після холодної зими 2015 року. Лікували пневмонію. На одну людину необхідно було ліків на 70 тисяч гривень. Кошти знаходили, і бійці ставали на ноги…

Дванадцять операцій, два роки в госпіталі – і весь цей час поруч із бійцем, який потрапив з Іловайського котла на лікарняне ліжко, були наші волонтери. Важко давалося лікування, та й препарати коштували дорого. Але героя таки поставили на ноги.

Чимало допомоги надходить також від українських діаспор із-за кордону, зокрема з Німеччини, Чехії, Швейцарії, Канади, Америки. Наприклад, нещодавно у шпиталь було передано препарат для торакальної хірургії, на який кошти перерахував Фонд українців у Берні (Швейцарія).

Андрій Танцюра вирішує питання щодо закупівлі ліків практично по всіх відділеннях. Проте найбільше опікується відділенням реанімації, як одним із найважчих.

Хоча без волонтерів важко уявити діяльність госпіталів, але це не означає, що справи там кепські.

– Госпіталь зараз закуповує всі основні препарати на початку року. Через тендерний режим закупівлі іноді марнується дорогоцінний час, бо далеко не завжди можна придбати препарат оперативно, та й важко передбачити необхідну кількість препаратів, – пояснює Андрій Танцюра. – І коли постає питання «золотої години» в реанімації, коли долю людського життя вирішують хвилини, – на допомогу приходять волонтери, які часто можуть купити необхідні ліки в найкоротший термін.

В неділю вранці телефонний дзвінок: «Хлопця втрачаємо! Потрібен дуже дорогий препарат! У нього опік легенів!». Миттєва реакція волонтерів і, як наслідок, – врятоване життя.

Все, що відбувається в госпіталі, – це командна робота, – повторює Андрій Танцюра. – Дівчата-волонтери щодня чергують – одягають, взувають, годують поранених, просто розмовляють з ними. Адже кожен хоче, щоб його вислухали. Не все вимірюється лише грошима, – людям іноді потрібно просто відчути, що про них дбають. Багато є у шпиталі самотніх, їх треба підтримувати. І це також важлива справа. Бійці мають відчувати, що недаремно ризикують життям і здоров’ям, що вони потрібні суспільству.

На жаль, останні події на сході змусили наших волонтерів мобілізуватися знову, адже до Одеси стали приходити чергові борти з пораненими, і новорічні свята для цих людей пройшли не з традиційними смаколиками, а в боротьбі за чиєсь життя.