Минув рік, як головою районної ради було обрано В’ячеслава Анатолійовича ДУМИТРАШКА. В цей час у державі активізувалася реформа децентралізації влади, чимало змін сталося у фінансуванні соціальної сфери на селі тощо. Тож часу на звикання до нової ролі не було. Доводилося самостійно опановувати нові для себе нюанси діяльності місцевого самоврядування, вчитися у досвідченіших колег, водночас вирішуючи численні нагальні проблеми. Тож при зустрічі з В’ячеславом Анатолійовичем нас цікавило, яким був для нього цей рік передусім в особистому стосунку.

– Скажу відверто: мені було удвічі важче, ніж тим, хто приступає до справи, вже маючи досвід чиновницької роботи, адже у мене такого не було. Наприклад, якщо якісь питання повсякденного життя міг вирішити за кілька хвилин, то в бюрократичній машині чиновницького апарату це може затягнутися на тижні, й навіть місяці. Тому спочатку для мене це було досить незвично. Та все ж за цей рік усі основні завдання, які ставив перед собою, виконав.

Пригадую, як у перші тижні моєї роботи головою райради довелося приймати бюджет на 2016 рік. Він нам дався надзвичайно важко, адже треба було врахувати всі чинні на той час видатки. Зрештою район прожив за тим бюджетом рік, і мені втішно зауважити, що документ виявився досить-таки вдалим, збалансованим. Раціональний розподіл коштів дав можливість утримувати всі школи, дитсадки, об’єкти медицини та соціальної сфери.

Поряд із цим надзвичайно складно приймалися рішення про фінансування бібліотечної системи та будинків культури, адже вперше за всю історію ми мали передбачити співфінансування з районного, сільських і селищних бюджетів. Для всіх працівників місцевого самоврядування така діяльність була новою, тому й виникали непорозуміння. Втім дискусії були конструктивні.

У той період важко було всім, бо у зв’язку з ухваленням різних законодавчих актів та децентралізацією влади багато видатків переклали на місцеві бюджети. Та все ж нам вдалося дійти порозуміння і не лише утримати заклади соціальної сфери, а й профінансувати розвиток громад. Результатом співпраці стали такі успіхи, як виділення коштів на придбання грейдера для Захарівської селищної ради, закупівля електрокардіографів для швидкої допомоги, камер відеоспостереження за програмою «Безпечна Фрунзівщина» та й ще чимало чого.

– А як верстається бюджет 2017 ро­ку? Які в ньому особливості?

– Обговорення показало, що левова частка коштів на всі видатки буде йти із сільських та селищних рад. Під час розрахунків районного бюджету фінансисти виявили дефіцит у понад вісім мільйонів гривень, проте його вдалося закрити за рахунок місцевих скарбниць. Втішно, що лідери громад розуміють нинішню фінансову ситуацію і вбачають розв’язання проблем тільки в тісній співпраці. Люди чудово усвідомлюють, що вижити можливо тільки коли всі працюють разом, об’єднавши зусилля та фінанси і працюючи на благо громад.

У світлі децентралізації влади сільські та селищні голови змушені рахувати кожну бюджетну гривню. Саме тому вони звертають увагу, як працюють ті чи інші установи на підпорядкованій території, які вони надають послуги населенню, чи задовольняє людей такий сервіс. Вони пильно стежать, щоб ніхто не висів баластом у якості штатних одиниць, адже настають такі часи, коли цінуються професіонали, фахівці, що здатні працювати на результат. Якщо той чи інший посадовець не приносить користі громаді, сільські та селищні голови ставлять питання про доцільність фінансування такої установи з місцевого бюджету. Коли всі об’єкти соціальної сфери утримувалися за рахунок держави, не завжди зверталася увага на результати їхньої роботи. А зараз кожен розуміє: що більше коштів буде виділено на оплату праці тієї чи іншої організації, то менше залишиться на виконання якихось робіт на селі. Тож лідерам громад слід знайти баланс, аби утримати соціальну сферу і зробити щось корисне для розвитку інфраструктури. Це їхнє основне завдання на найближчі роки.

– В’ячеславе Анатолійовичу, чи вдалося вам налагодити співпрацю з депутатами районної ради?

– Згуртування депутатів для вирішення нагальних проблем району було одним із найперших моїх завдань. Адже всі вони – люди різного соціального статусу, віку, мають власні політичні вподобання, думки та амбіції. Та все ж, якими б різними ми не були, нам потрібно спільно знаходити шляхи виходу зі складних ситуацій, доносити одне до одного бачення проблем і, врешті, приймати відповідні рішення. Я вдячний усім депутатам за те, що вони обстоюють інтереси своїх виборців, за те, що включаються в іноді непрості дискусії – отже, їм не байдуже, як житиме район. Всі пропозиції докладно обговорюються на засіданнях постійних комісій районної ради та президії й лише потім виносяться в сесійну залу. Загалом, у переважній більшості випадків нам вдається досягати компромісу. А це найголовніше в нашій спільній діяльності.

– І наостанок, скажіть, будь ласка, яким є основний пріоритет подальшої діяльності районної ради?

– Увесь цей рік ми робили й далі робитимемо все можливе для розвитку місцевого самоврядування та перетворення його органів на дієві й ефективні центри управління місцевими громадами. Сьогодні ми живемо в історичний час, коли змінюється модель діяльності влади з переданням повноважень на місця. Цей рік може бути останнім, коли ми жили за усталеними правилами, коли ще існували сільські та селищні ради. У 2017-му все трансформується докорінно – добровільно чи адміністративними методами будуть утворені громади з новими функціями та завданнями. Тож у цих процесах пріоритетами мають залишатися контроль за наповненням бюджету та його ефективне використання, підтримання дієздатності об’єктів соціальної сфери та інфраструктури, ефективне використання землі як основного бюджетоутворюючого джерела, забезпечення соціального захисту населення.

– Дякую за бесіду.