На святки у політологів, експертів, оглядачів і просто громадян з’являється можливість максимально точно визначити майбутнє країни.

ВОРОЖІННЯ ЩОДО РЕФОРМИ

Мова, зрозуміло, про ворожіння. Кине Україна чобіток з віконця Адміністрації Президента — і може спокійно очікувати, хто його підбере. Повз будинок на Банковій такі женихи ходять, що нудьгувати не доведеться. Наречених менше, зате характер у кожної — начувайся!

Ситуація ускладнюється тим, що женихам і нареченим нашої держави доведеться чекати президентських виборів. До 5 березня 2019 року. І ніякий чобіток не скаже, що за цей час в Україні відбудеться. Доведеться експертам у блюдце з водою виливати розплавлений віск або ставити дзеркала одне навпроти одного.

Отримані результати будуть, звісно, надійнішими, ніж ворожіння на картах або на кавовій гущі, і набагато точнішими, ніж прогноз соціологів. Але помилок усе ж таки не уникнути. Тож повернімося до традицій: піднімемо палець у небо і побачимо найімовірнішу з неймовірних картинок. На цій картинці в найближчому майбутньому, порівняно із сьогоденням, не зміниться нічого, крім дрібних деталей.

Як і раніше, завідувати полі-тичними та економічними справами у нас буде одна людина (не треба ворожити хто, треба просто дивитися телевізор). Як і раніше, завідувати всім він буде більше на словах, ніж на ділі, а реальна влада залишиться у тих, у чиїх руках зосереджена велика власність і фінансові активи (ворожити щодо персон не варто — достатньо читати новини в мережі).

Як і раніше, реформи у нас будуть проводитимуть люди, зацікавлені в тому, щоб нічого навколо не змінювалося. А якщо і змінювалося, то на користь великих власників і на шкоду іншим. Щоб під час «реформ» незадоволені дотримувалися порядку, а за дотриманням порядку стежили задоволені «реформами» спеціально навчені фахівці у формі та в мантіях. Щоб воїни воювали і не лізли в політику, а злиденне населення з рук «реформаторів» отримувало субсидії і помовчувало.

В ідеалі реформи повинні привести до зразкового капіталізму, де всі підкоряються закону, не отримують зарплат у конвертах і платять податки, поповнюючи бюджет. Про те, що вийде з «детінізацією» на практиці, ворожити не варто. Можна побачити майбутнє українських реформ, тикаючи пальцем в небо або кидаючи чобіт з віконця. Треба просто виглянути у вікно й озирнутися по боках.

У загальну картину застиглого майбутнього входить і парламентський ландшафт. Верховна Рада України в її нинішньому складі (ворожи — не ворожи) проіснує «мінімум до 2019 року». На початку грудня 2016-го про це з абсолютною впевненістю повідомив віце-президентові США Джозефу Байдену глава нашої держави. Аргументація у Петра Порошенка залізна: за останній час у країні пройшли три виборчі кампанії (президентська, парламентська і місцевих органів), відбулася повне перезавантаження влади і за чотири роки треба встигнути провести реформи, щоб адаптуватися до норм Євросоюзу і НАТО.

Нашому парламенту ще далеко до Держдуми Російської Федерації. У Верховній Раді ще можливі дискусії, але, як показала історія із затвердженням бюджету-2017, ці дискусії закінчуються після отримання вка-зівок з Банкової. Тож з адаптацією все буде в порядку. Без всяких ворожінь.

ВОРОЖИТИ МОЖНА НА ЩО ЗАВГОДНО

Ворожіння будуть потрібні після того, як Україна виконає побажання і рекомендації захід-них друзів до останньої коми. Якщо обіцяної Євросоюзом ратифікації Угоди про асоціацію або рішення про надання безвізового режиму українцям після виконання вимог довелося чекати три роки (і досі не дочекалися), то з підтримкою нашої країни в боротьбі з російською агресією ситуація інша. Тут Україні конкретних обіцянок ніхто не давав.

Гарантії за Будапештським меморандумом, виявляється, не мають юридично зобов’язуючого характеру. Міжнародне право, укупі із Заключним актом Гельсінської угоди, не передбачає покарань за насильницьку зміну європейських кордонів. Тобто хочемо — запровадимо економічні санкції проти агресора, хочемо — скасуємо.

Зате зобов’язуючий характер для України з часом набув не-офіційний і не підписаний главами держав папір під назвою «Мінськ-2», що обріс непублічними домовленостями з терористами. Які, до речі, їх не до-тримуються. Термін дії цього паперу (якось уже продовжений) два тижні тому закінчився. І справді треба гадати, що робити далі.

Чобітком, кинутим за так звану лінію зіткнення, уже не відбудешся. Без будь-яких ворожінь зрозуміло, що на масштабний наступ Збройних Сил України у зоні АТО російський агресор відповість відкритим вторгненням військ зі своєї території. Причому таке вторгнення, на думку американських військових експертів, може статися і без жодного приводу. Просто тому, що в той момент воно видасться необхідним для Путіна.

Ворожити, що відбувається в голові маніяка, наділеного найвищою владою в Росії, звісно ж, безглуздо. І нічого не залишається, як подумки перебирати різні варіанти захисту від раптового нападу. За допомогою того ж чобітка, воску, вилитого на воду, чи дзеркал, поставлених одне навпроти іншого.

У цих ворожіннях головне — не приймати бажане за дійсне. З відображень у дзеркалах не розраховувати, що з понеділка на вівторок нафта подешевшає до десяти доларів за барель, із середи на четвер почнеться розпад Росії, а замість Володимира Путіна в Кремлі появиться Михайло Ходорковський.

Якщо вже так хочеться із сьогодення зазирнути в майбутнє, краще розкласти карти «на Трампа», закотити очі до неба й уявити, що відразу після інавгурації 45-й президент США, головнокомандувач збройних сил, віддає наказ авіаносцю з групою супроводу увійти в Чорне море для захисту американських інтересів.

Це, зрозуміло, фантастика. Але не більш фантастична, аніж поширювана в російських і за-хідних ЗМІ інформація про те, що Білий дім уже погодився «здати Україну» Кремлю. За хабар у розмірі 19,5 мільярда доларів (вартість акцій «Роснефти», нібито подарованих партнерам Трампа по бізнесу).

Довести, що згадана сума нереальна — просто. Беремо блюдечко з водою. Виливаємо у воду розтоплений віск і дивимося. Якщо цифри не з’являються, спимо спокійно. Ніхто нас не здасть, якщо ми не здамося самі.