Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) 25 січня ухвалила резолюцію «Функціонування демократичних інститутів в Україні». Ця резолюція — результат довготривалої напруженої роботи моніторингового комітету ПАРЄ, результат збору фактів та їх узагальнення, результат гострих дискусій, пов’язаних з інтерпретацією цих фактів.

Українська тема — в центрі

На січневій сесії ПАРЄ цього року українська тема, як розраховували противники України, в порядку денному не була відсунута на периферію, а стала фактично однією з центральних. З цією темою були пов’язані органі-заційні питання сесії, а ціла низка резолюцій, прийнятих Асамблеєю, так чи інакше стосувалися становища в Україні.

Почнемо з того, що іспанець Педро Аграмунт (тепер ще раз обраний на посаду президента ПАРЄ) зробив титанічні зусилля, аби повернути на Асамблею російську делегацію. Делегація покинула Страсбург з власної волі в 2014 році після того, як за анексію Криму і вторгнення російських військ в Україну була позбавлена права голосу на пленарних сесіях та права роботи в комітетах ПАРЄ.

Незважаючи на те, що становище в Криму і на Донбасі не змінилося, Аграмунту вдалося переконати частину делегатів, що розв’язувати українську проблему краще за участі російської делегації, ніж без неї. Однак під час візиту іспанця в Москву йому чітко відповіли: «Крим наш», нога російського воїна не перетинала українського кордону, а проблем ніяких нема. Поверніть повноваження — ми повернемося.

Підсумок: російська делегація в 2017 році участі у роботі ПАРЄ не братиме, санкції збережені, позиція Аграмунта не отримала схвалення серед делегатів. Це і є справжня перемога України. Більше того, віце-президентом Парламентської Асамблеї Ради Європи на 2017-й обраний український делегат — народний депутат України від фракції «Народний фронт» Георгій Логвинський. Кращого способу підтримки нашої країни європейськими парламентарями годі й придумати.

Тепер про резолюції. Тим, хто забув, нагадую, що ПАРЄ є не директивним, а консультативним органом Ради Європи. Оцінки та рекомендації, прийняті в Страсбурзі більшістю делегатів, є, зазвичай, основою для прийняття рішень в інститутах РЄ (у тому числі в Європейському суді з прав людини), але не більше того.

Дві резолюції щодо України (ухвалені Асамблеєю 13 жовтня 2016 року), в яких дії Росії прямо названі агресією, містять вимогу про виведення російських військ з території Донбасу, а вибори на окупованих територіях визнаються неможливими, ніяк не вплинули на агресора й окупанта. Ризикну припустити, що ці резолюції мало змінили і позиції керівників деяких країн Євросоюзу, для яких бізнес у Росії дорожчий за норми міжнародного права.

Але в західних демократіях, як би їх не оцінювали, величезний вплив на уряди має громадська думка. А вона чітко реагує на оцінки делегатів у Страсбурзі. А тому нашій делегації в ПАРЄ варто боротися за кожне слово в резолюціях щодо україн-ського питання. Вона й боролася. Спочатку — в моніторинговому комітеті, а потім — і на пленарному засіданні Асамблеї.

Критика зверху

Результат основної битви — резолюцію «Функціонування демократичних інститутів в Україні», представлену на сесію моніторинговим комітетом, — можна визначити як нічию на користь нашої країни. Скажемо так: вона могла бути гіршою, набагато гіршою. При обговоренні проекту резолюції в моні-торинговому комітеті делегати від лівих партій і так звані євро-скептики внесли низку поправок, у яких поняття «російська агресія» зникало, а з’являлося визначення «внутрішньоукраїнський конфлікт» або навіть «громадянська війна в Україні».

Під час обговорення проекту резолюції на пленарному засіданні Асамблеї ці поправки не пройшли. Не пройшли і поправки, які вимагали, ігноруючи міркування безпеки, негайного проведення виборів на непідконтрольних Україні територіях.

У прийнятій резолюції міститься чимало схвальних і справедливих тверджень: «Парламент-ська Асамблея вітає амбітну програму реформ, започатковану українським керівництвом з метою виконання вимог українців, висунутих під час Революції Гідності. Асамблея визнає, що ці реформи проходять у складних умовах, спричинених російською агресією в східній Україні і незаконною анексією Криму».

Але далі в резолюції йде критика, причому критика для нас болюча. Частина її пов’язана з відсутністю прогресу в імплементації Мінських угод, у недоведеному до кінця процесі внесення змін до Конституції України (в частині децентралізації). Проти цих змін, що передбачають особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей, налаштовані не тільки більшість депутатів Верховної Ради, а й частина україн-ських делегатів ПАРЄ.

Це призвело до цікавого казусу. На пленарному засіданні Асамблеї проти резолюції, яка в цілому корисна для України, проголосували Андрій Лозовий, народний депутат фракції Радикальної партії, та Олена Сотник з фракції «Самопоміч», а чотири члени української делегації утрималися.

У даному випадку позиція половини наших представників (делегація України складається із 12 осіб) не мала значення. За резолюцію «Функціонування демократичних інститутів в Україні» на пленарному засіданні ПАРЄ проголосували 106 делегатів, 11 висловилися проти, 9 утрималися. Але відсутність солідарності та неузгодженість у відстоюванні інтересів країни за кордоном стала, на жаль, вже традицією серед слуг народу.

Ця неузгодженість, до речі, завадила в тій же резолюції пом’якшити занадто жорсткі для України формулювання. У частині недотримання прав людини. У частині невідповідності європейським стандартам закону про люстрацію. У частині масштабу корупції, яка може вплинути на весь хід реформ, а в перспективі підірвати довіру громадськості і позначитися на політичній та судової системах загалом.

Кожне з таких тверджень окремо справедливе. Але об’єд-нані в одному тексті рекомендації та заклики ПАРЄ показують Україну країною, якій у демократичній Європі відведене місце учениці, що відстає з усіх предметів. Її корисно залишати після уроків, карати за невиконані завдання і ставити їй у приклад тих, хто сидить за першою партою.

У суспільстві європейських відмінників Україні справді поки що незатишно. Але за межами Парламентської Асамблеї — життя. А в житті трієчники, підростаючи, часто досягають успіху.