Інтерв’ю посла ФРН в Україні Ернста Вольфганга Райхеля, яке він дав інформагентству «РБК-Україна» з нагоди 25-річчя встановлення дипломатичних відносин між нашою країною та Німеччиною, зчинила багато галасу.

Мрії про вибори — це просто мрії

Дійшло до того, що голова Комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганна Гопко 7 лютого з парламентської трибуни, за підтримки більшості народних депутатів, висловила рішучий протест щодо висловлювань посла.

МЗС України відреагувало ще різкіше. Райхеля запросили для пояснень, під час яких йому було вказано на недопустимість таких висловлювань. Далі — більше. Низка українських полі-тиків заявила про бойкот прийому в посольстві ФРН з нагоди дипломатичного ювілею. А народний депутат Олексій Гончаренко на фрагменті Берлінської стіни, встановленої біля входу в Посольство Німеччини, великими літерами написав слово «NEIN!».

Бурхливу реакцію українських дипломатів, частини українських політиків, а завдяки ЗМІ й частини українського суспільства, викликали, як завжди, слова, вирвані з контексту. Слова, можливо, не дуже продумані, але, по суті, такі, що не виходять за рамки звичного погляду Берліна на Мінський процес як на політичний компроміс між Росією та Україною.

У більшій частині свого інтерв’ю посол ФРН дотримувався, скоріше, української позиції, але на запитання кореспондента, чи можна проводити вибори до виведення російських військ з Донбасу і відновлення контролю на кордоні, відповів: «Без сумніву, це досить складно собі уявити — проведення місцевих виборів без забезпечення безпеки. Але я переконаний, що це не є чимось неможливим, усе залежить від умов. Можу навести історичний приклад. Останні парламентські вибори в НДР, які повинні були замінити комуністичний режим, відбулися за присутності Західної групи радянських військ і за тодішнього комуністичного режиму в НДР. Але вибори призвели до його зміни. Я, звісно ж, не стверджую, що ситуація на Донбасі ідентична, я просто хочу сказати, що все залежить від обставин. Тому ми повинні зробити обставини такими, щоб вибори стали можливими».

Про ідентичність, безумовно, не йдеться, але аналогія з виборами в НДР, яку навів Райхель, настільки невдала, що, здається, саме вона, а не суть сказаного німецьким дипломатом, викликала алергію в українських політиків. Вільні парламентські вибори в березні 1990 року і подальше входження НДР та Західного Берліна до складу ФРН (у жовтні того ж року) стали можливими не на тлі війни СРСР із Заходом, а в результаті мирних переговорів Гельмута Коля та Михайла Горбачова. А Західна група радянських військ у Німеччині, відмінно озброєна, дисциплінована і боєздатна, при цьому не зробила жодного пострілу.

Важко уявити обставини, за яких Володимир Путін, президент країни, що три роки тому підло напала на Україну (котрий заперечує присутність російських військ на Донбасі), сів би за один стіл з Петром Порошенком і домовився про чесні вільні вибори на окупованих територі-ях. А потім разом з країнами-гарантами Будапештського меморандуму підписав «Договір про остаточне врегулювання щодо України».

Але чому б про це не помріяти? Чому б у день дипломатичного ювілею не заявити про таку можливість, якщо парламентські вибори у ФРН на носі, а миролюбність — блакитна фішка виборчої кампанії Ангели Меркель?

«Мінськ-3» не за горами

Українці до миролюбства німецького дипломата й до готовності Заходу йти шляхом компромісів ставляться зовсім інакше. Насамперед тому, що поступок на цьому шляху доброзичливці і миролюбці очікують тільки від України. Про те, щоб у військовому і політичному сенсах Росія зробила б бодай невеликий крок назустріч, не йдеться.

Навпаки, бої в Авдіївці і зіткнення впродовж останнього тижня на всій лінії розмежування між Збройними Силами України та формуваннями агресора доводять: ворог готує масштабний наступ на зразок Дебальцевого або Іловайська.

У Кремлі чекають, звичайно, різкої реакції Заходу на нову Авдіївку, але демонстративно працюють на випередження. Цього тижня за наказом Путіна по тривозі був піднятий весь особовий склад основних сил ППО під Москвою, а резервні комплекси С-300 і С-400 стали на бойове чергування. Одночасно літаки та особовий склад стратегічної авіації Росії були перекинуті на аеродроми оперативного базування, що передбачене лише у випадку прямої воєнної загрози.

За даними української розвідки, за відомостями, озвученими секретарем Ради національної безпеки та оборони України Олександром Турчиновим, через неконтрольовану ділянку російсько-українського кордону на територію Донбасу залізничними ешелонами і своїм ходом перекидаються військова техніка і російські військовослужбовці, завчасно переодягнені у форму «ЛНР/ДНР».

Судячи з усього, ворог готує воєнний реванш за невдалі дії своїх сил під Авдіївкою, а в рамках Тристоронньої контактної групи з врегулюванню становища на Донбасі не збирається йти на жодні компроміси.

Нинішня розстановка сил (військова і політична) нагадує ту, що склалася на початку 2015 року, коли стало зрозуміло, що в рамках домовленостей «Мінська-1» Україна поступово домагається переваги. Й окупантам для утримання позицій треба терміново щось робити. Із середини січня 2015-го агресор почав бойові дії по всій лінії фронту на Донбасі. Одночасно Росія відмовилася брати участь у зустрічі глав держав «норманд-ської четвірки» в Астані.

Путін не йшов на контакти доти, поки російським військам, перекинутим через кордон, не вдалося домогтися чисельної переваги. Тоді він погодився на зустріч «нормандської четвірки» в Мінську. І там фактично нав’язав свої умови Україні — злощасні 13 пунктів угоди «Мінськ-2».

Тепер історія повторюється. З кінця осені 2016 року Збройні Сили України на Донбасі поступово відтісняють окупантів. А переговори в рамках «норманд-ської четвірки» на високому рівні з листопада фактично припинилися. Дорожня карта «замерзла». Але варто агресору з допомогою перекинутих військ забезпечити чисельну перевагу, піти в наступ на якійсь ділянці фронту і досягти перемоги — «Мінськ-3» не за горами.

Найближча дата переговорів «нормандської четвірки», за умови російського успіху, припаде на зустріч G-20, яка відбудеться у Бонні 16—17 лютого. А в разі неуспіху чотири міністри закордонних справ просто поговорять про погоду.