Вісімдесят п’ять років то­му, разом з Одещиною, народилася районна газета Гросулівського (нині Велико­михайлівського) району. Для звичайного життя це солідна дата, а для редакційного колективу – ціла епоха, безліч людських доль, періоди розквіту, особисті радості й трагедії. Адже за ці літа газету творило не одне покоління талановитих журналістів, які завжди стояли на боці правди. Це приносило їм не лише визнання читачів, а й величезні проблеми, особливо в радянські часи, коли єдина в державі партія вирішувала все.

Перший номер газети вийшов 19 лютого 1932 року. Тоді вона мала назву «Більшовик». Видання існувало практично до останнього дня перед окупацією німецькими загарбниками і відновило свою роботу одразу після визволення району.

У 1954 році газета змінила назву на «Прапор Леніна», а через десять літ, після територіальної реформи, – на «Ленінець».

На початку 70-х років редактором став Петро Федорович Озарінський. Його дружина, Юлія Степанівна, працювала відповідальним секретарем. Обоє професійні журналісти, випускники Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, вони все життя трудилися пліч-о-пліч. Їхній син – головний редактор одеської газети «Народна думка» Владислав Озарінський – надзвичайно тепло і зворушливо поділився спогадами про ті водночас радісні і трагічні для багатодітної родини роки:

– Вже за два роки свого редакторства батько втілює найамбітнішу на той час мрію – за дев’ять місяців будує поруч з існуючим приміщенням нову, сучасну редакцію. Об’єднавши ці дві споруди, він створює перший в області, а можливо, і в Україні, газетно-видавничий комплекс. У старому приміщенні – друкарня, в новому – редакція… Робота забирала більшу частину всього часу, і розпочиналася вона у тата о четвертій ранку. Адже, окрім своїх безпосередніх обов’язків, Петро Федорович, як член бюро райкому партії, відповідав за надої молока (!) в певних колгоспах району. Обов’язково йому треба було бути на ранішньому доїнні корів. Ти не станеш редактором, якщо ти не член партії, а партія, як відомо, була тоді в СРСР одна – КПРС. Це та партія, яка ледве не знищила нашу родину. А в моїй свідомості на все життя залишила болісний відбиток.

Через принциповість та відмову писати неправдиві статті про керівників, що чимось не догодили високому районному начальству, проти Петра Озарінського відкрили кримінальну справу за надуманими звинуваченнями: нецільове використання коштів при будівництві редакції. Його виключили з партії, ось-ось мав відбутися суд, наслідки рішення якого були цілком прогнозованими. Але суду не було, на заваді комуністичному беззаконню став сам Господь Бог. І Владислав у цьому абсолютно впевнений, бо більше було нікому. Усі надумані звинувачення на адресу його батька зняли. Високе партійне начальство в Москві, Києві та Одесі після численних перевірок визнало, що районні комуністичні керівники перегнули палку.

Та все ж таки Петра Озарін­ського з посади зняли, на роботу, за наказом партії, в межах району (та й поза його межами) не брали ніде і ніким. Вдалося лише одне – влаштуватися шляховим робітником, асфальтувати дороги.

Згодом, на початку 90-х років, Озарінський повернувся в журналістику, прожив 74 роки і відійшов в інший світ у 2014-му.

Дуже непростий шлях у редакції Велико­михайлівської газети «Єдність» (цю назву вона носить з початку 90-х років і до сьогодні) пройшов Олександр Іванович Толмачевський. Останні 15 літ він був редактором видання, а загалом пропрацював у газеті 43 роки. Свого часу цей талановитий і принциповий журналіст також зазнав тиску комуністичного режиму – у Великомихайлівському районі для нього були закриті всі двері і він не міг влаштуватися на жодну посаду. У ті тяжкі роки Олександра Івановича на свій страх і ризик підтримали колеги із сусіднього району, де він міг займатися журналістикою і пересидіти лихі роки. Згодом О. Толмачевський повернувся в рідний район і працював у «Єдності» до кінця 2016 року.

Саме Олександр Іванович плекав нинішній редакційний колектив районки. Це його гордість, радість і щемливий біль. Усі творчі працівники газети – молодого віку. Вони назавжди запам’ятали науку свого редактора: бути чесними з читачами і завжди обстоювати інтереси простих людей.

Нині виконувачкою обов’язків редактора є Світлана Смолін­ська, відповідальним секретарем – Олександр Толмачев­ський, завідувачками відділів – Наталія Лисюк та Маріанна Зубко. Досвідчені журналісти, вони вже не один рік роблять нові записи в особистий щоденник району: інформують про важливі й цікаві, приємні й не дуже події, розповідають про успіхи, нарікають на невдачі, розмірковують про високе і не забувають про буденне, повертаються спогадами в минуле і мріють про майбутнє. І все це роблять для своїх шановних і дорогих читачів. Молодий і амбіційний колектив «Єдності» хоче бути для усіх своїх передплатників завжди цікавим і щирим другом, спілкування з яким збагачувало б новими корисними знаннями і ніколи не розчаровувало. Тож нехай так і буде ще багато-багато років!