Нещодавно в актовому залі Будинку офіцерів Одеси відбулася конференція громадських організацій учасників АТО міста та області. Потрапила туди за пропозицією очільника нашої журналістської спільноти Юрія Работіна, до якого зайшла у справах і який завжди у курсі всіх подій. Окрім того, побачивши перед входом досить енергійних людей, які радісно віталися один з одним, вже на ходу обговорюючи якісь питання, і справді зацікавилася — чим живуть захисники України, що їх хвилює, чи знайшли себе у мирному житті?

Головуючий Микола Павлишен, оголосивши порядок денний, звернувся до присутніх з проханням дотримуватися регламенту й водночас зауважив: «Будь ласка, висловлюйте свої думки. На це має право кожен. Але якщо хтось прийшов сюди з метою зірвати проведення нашого зібрання, то попереджаю: у таких учасників заходу нічого не вийде». Це дещо насторожило, бо, судячи з атмосфери, яка панувала в аудиторії, подібне нібито не передбачалося.

Після інформації М. Павлишена про роботу, проведену виконавчим комітетом координаційної ради громадських організацій, виступили І. Стоянов, С. Шестаков, Г. Гречка. Виходили за трибуну й інші учасники конференції. В процесі роботи із залу вносилися різноманітні поправки, уточнення, зауваження та пропозиції. Аудиторія була досить активною.

Усе йшло за планом, тобто питання розглядалися згідно з порядком денним. Але в декого, як усе-таки виявилося, був інший сценарій. Кілька присутніх у залі (учасникам конференції вони не представилися), перебиваючи промовців, почали кидати з місця їдкі репліки, зневажливо коментувати те, що звучало з трибуни. Зрештою, перекрикуючи всіх, почали заходилися виступати. У їхніх обуреннях і звинуваченнях навіть важко було вловити основну думку. Зрозумілим було інше: їм дуже хотілося дестабілізувати обстановку, спровокувати конфліктну ситуацію, зігравши на емоційній вразливості тих учасників АТО, які після воєнних дій ще не встигли адаптуватися до перебування в інших життєвих умовах. То що ж відбувається у нашому суспільстві?

Пригадалися потуги різноманітних фейкових громадських організацій, які під гаслом створення громад по суті намагаються утворити власну державу в державі зі своїми структурами й законами, розколовши таким чином суспільство. До глибини душі обурює і загострене опозицією мовне питання. Цього разу «Опозиційний блок» розіслав у райони Одещини «цінну вказівку», згідно з якою депутати райрад повинні звернутися до Президента та Верховної Ради з вимогою відмінити «тотальну українізацію». (Текст звернення, до речі, вже готовий, щоб довго не думали, слід лишень у зразку поміняти назву однієї районної ради на іншу — і все).

Хочеться запитати: шановні депутати, а де ви вгледіли у проекті закону «Про державну мову» (№5670 від 19.01.2017 року), на який посилається названа політична сила, «звуження прав національних меншин», «нав’язування нам та нашим виборцям, якою мовою ми повинні спілкуватися в повсякденному житті» і т.д.? Чому не побачили, що законопроект передбачає, зокрема, такі норми: телеканали і радіостанції можуть мовити іншими мовами з метою задоволення потреб нацменшин, іноземної аудиторії чи з освітньою метою; при тому, що преса повинна видаватися державною мовою, можливе видання двох чи більше мовних версій, одна з яких — державною мовою; інформаційні агентства мають поширювати свою продукцію державною та іншими мовами. До того ж, проект закону не стосується приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів. Тож для звичайних громадян він не пропонує ніяких обмежень. Не помітили «опозиціонери» й багато іншого. Складається враження, що обранці районних рад цей законопроект взагалі не читали, а сприйняли його з чужої подачі, з чужого розуму. А подати будь-яку інформацію, як відомо, кожен може так, як йому це вигідно.

Цей відступ зробила для того, аби поставити ще запитання. Невже ми втрачаємо національну гідність, зрештою — звичайне людське самолюбство? Чому готові визнати себе меншовартісними? Бо як же інакше розуміти, коли ми, українці, «базовою» мовою (як йдеться у зверненні), визнаємо російську? Ніхто не має нічого проти інших мов. Але нам, напевне, слід пам’ятати, що нація існує доти, поки існує її мова. І тих діячів, які прагнуть створити громади «під себе», також необхідно ставити на місце. Як поставили на місце крикунів учасники АТО на своїй конференції (до слова, провокатори самі вийшли із залу, не відчувши підтримки).

У підсумку конференція в присутності представників від дев’ятнадцяти громадських органі-зацій розробила та схвалила низку документів, спрямованих на об’єднання зусиль у роботі з державними органами влади та місцевого самоврядування, серед яких і «Положення про громадську раду воїнів АТО при Одеській обласній державній адміністрації». На цьому робота зібрання завершилася.

А мене не покидали думки. Не секрет, що для того, аби зруйнувати будь-який колектив, будь-яке суспільство, його необхідно підірвати зсередини. Цим методом і намагаються скористатися деякі «шукачі правди». Тому, перш ніж прийняти якесь рішення, слід самому у всьому розібратися, а не ковтати закинутий гачок. А ще, будемо відвертими, нам бракує інформаційної обізнаності, правової культури. І над цим необхідно працювати.