Повалення царату внаслідок Лютневої революції 1917 року стало поворотним пунктом в історії українського народу, який після падіння самодержавства пережив справжнє національне й політичне відродження. Розпочався новий етап боротьби за українську державність.

Уже 13 березня з телеграфних повідомлень в Одесі дізналися про петроградські події. Завадити поширенню чуток про революцію місцева полі-ція не змогла. У місті виникла рада громадських організацій, яка закликала населення згуртува-тися для підтримки Тимчасового уряду і провести 16 березня маніфестацію.

У цьому заході взяли участь жителі міста, військові та студенти. Серед військовиків виділялися курсанти обох шкіл прапорщиків. Багато курсантів Другої школи, очолюваної полковником Михайлом Павленком, були свідомими українцями, які відвідували «Українську хату» в Одесі (під орудою відомого військового лікаря, полковника Івана Луценка).

14 березня курсанти в «Українській хаті» заснували Спілку українських юнаків, головою якої обрали сина відомого письменника Михайла Коцюбинського — Юрія. У ніч з 15 на 16 березня жінки, члени «Української хати», вишили чудовий національний прапор для юнацької спілки, під яким хлопці й вийшли 16 березня на вулиці Одеси. Першим прапороносцем був юнкер Сергій Колінський, який пізніше став старшиною армії Україн-ської Народної Республіки.

Обидві школи вийшли під червоними прапорами. На плацу 14-го стрілецького полку, де вони розміщувалися, вишикувалися юнаки обох закладів, а українці під жовто-блакитним стягом стали окремо. У цей момент трапився якийсь інцидент між полковником Павленком та завідувачем школами полковником Васильєвим. Багатьох цікавила причина цього конфлікту, особливо тих, хто стояв під українським прапором.

Вийшовши на вулицю Канатну, військові розташувалися в такому порядку: Перша школа — під червоним прапором, далі українці — під жовто-блакитним і Друга школа — під червоним, за ними — кулеметний батальйон, а позаду — артилерійська школа.

Ліворуч на коні їхав начальник Другої школи полковник Павленко. Зупинившись біля українського прапора, він звернувся до юнкерів із запитанням: хто йде під цим знаменом? Йому відповів портупей-юнак Василь Бибік, родом із села Гудими Лохвицького повіту на Полтавщині: «Українці — нащадки запорозьких козаків». Полковник Павленко з приємною усмішкою наголосив, що його дід Омелян був сотником Задунайського козацтва, тому він також є нащадком славних дунайських козаків і був би радий їхати під цим чудовим прапором. Курсант відповів, що цим він зробить їм велику честь. Полковник Павленко поїхав далі оглядати свою школу, а курсанти в цей час передали українцям з Другої школи, що їх начальник їхатиме на чолі українців, і тоді кількість курсантів під українським прапором значно зросла.

Наступного дня «Одесский листок» написав про цю подію так: «Під час вчорашньої маніфестації Одеса була заскочена несподіванкою, бо популярний в Одесі начальник II студентської школи юнаків, полковник лейб-гвардії, георгіївський кавалер, з перев’язаною пораненою рукою, на чудовому рудому коні вів свою школу під сепаратистським «українським прапором».

Після цієї події полковник Павленко додав до свого прізвища ім’я діда і став Омеляновичем-Павленком. Після проголошення незалежності йому було присвоєне військове звання генерал-хорунжого, а в травні 1920-го — генерал-поручника. У 1945-у очолив військове міністерство в екзилі, через два роки підвищений у званні до генерал-полковника. Помер Михайло Володимирович Омелянович-Павленко 29 травня 1952 року.

Після закінчення школи прапорщиків Василь Бибік у травні 1917-го потрапив до Туркестану й одразу приступив до українізації війська в Самарканді. А вже в червні прибув до Києва з українізованим куренем і влився до 1-го Українського запасного полку ім. Богдана Хмельницького. У складі цього підрозділу боровся за незалежність України, поки не був інтернований у Польщі в 1920 році. У 1923-у вступив до Української господарської академії в Подєбрадах, став інженером-економістом. Жив у Німеччині, потім — у США. На українському православному цвинтарі у Бавнд Бруці є могила інженера, поручника, лицаря ордена Залізного хреста Василя Андрійовича Бибіка, де помилково вказано рік його народження «1897». Насправді ж народився він 10 серпня 1894 року, а помер 3 липня 1954-го.

12 березня вже 2017-го курсанти Інституту ВМС Національного університету «Одеська морська академія» пройшли ходою з державними прапорами від пам’ятника Дюку до пам’ятника Шевченку на честь 100-річчя підняття українського прапора в нашому місті їхніми ровесниками зі школи прапорщиків.