У ЗМІ промайнуло повідомлення про те, що Московія приступила до створення військових підрозділів інформаційної війни. Такі підрозділи були в Радянському Союзі, є вони і тепер у складі армії Сполучених Штатів і деяких інших країн. Про що свідчить такий крок? Це крок до подальшого розгортання військових дій, і не обов’язково лише в Україні. Путін підвищує ставки у небезпечній грі зі світом. Він усе ще думає, що контролює процес ескалації військового протистояння на планеті, крок за кроком підвищуючи напругу. Насправді ж він уже не може зупинитися. Зупинка означає його політичну, а можливо, й фізичну смерть у близькій перспективі через внутрішні чинники, що діють у Московії. Продовження ескалації означає неминучу політичну та фізичну смерть у більш віддаленому майбутньому, але разом з мільйонами невинних людей. Поки що він обирає останній шлях.

Московія дотепер вкладала і вкладає колосальні кошти в інформаційну війну. Саме це дозволило їй у мирний спосіб відібрати у нас Крим і створити криваву рану на тілі України — на Донбасі. Інформаційна ефективність Московії сьогодні настільки перевищує можливості України, яка демонструє цілковиту безпорадність у цій царині, що для підтримання нинішнього статус-кво у війні з Україною інформаційні війська Московії не потрібні. Отже, варто готуватися до гіршого.

На початку тридцятих років минулого сторіччя за наказом Сталіна російською мовою була перекладена з німецької одна програмова книжка, що називалася «Моя боротьба». Вона увійшла, поряд з посібниками з військової стратегії і тактики, до «Бібліотечки червоного командира». Багато сторінок цієї ґрунтовної книги присвячені військовій пропаганді. Я використаю низку цитат з неї, аби показати, що нинішню московську пропаганду можна цілком зрозуміти на їх основі, в проекції викладених засадничих принципів на ментальність нашого північного сусіда.

«Будь-яка спроба здолати певну ідею силою зброї приречена на поразку, якщо тільки боротьба проти зазначеної ідеї сама не набере форму наступальної боротьби за новий світогляд. Лише у разі, якщо проти одного світогляду в ідейному всеозброєнні виступає інший світогляд, насилля відіграє вирішальну роль і принесе користь тій стороні, яка зуміє його застосувати з максимальною безпощадністю і тривалістю». Арсенал таких цілком хибних ідей, придатних для зовнішньої експансії, у Московії завжди був достатньо великим. Збирання земель, Москва — третій Рим, захист православ’я, світова революція...

Яка ідея протистоїть нам на сході України і в Криму сьогодні? Ідея так званого «русского міра». Щодо тривалості застосування цієї універсальної ідеї. У кого є сумніви? Щодо безпощадності. Згадайте розстріл наших солдатів та офіцерів під час їхнього виходу з Іловайського котла через узгоджений з московитами «коридор безпеки». А з нашого боку — що? Ідея європейського вибору України? Ідея захисту незалежності України? Ідея демократії і свободи? А може, українська національна ідея або ідея українського світу? Тоді решта є лише її складовими. Хибна ідея «русского міра» звучить вагомо для пересічного російського совка в Московії і в Україні. Деталі для нього несуттєві. Ми ж увесь час говоримо про деталі, уникаючи короткого означення — український світ.

«Завданняа пропаганди полягає не в тому, щоб дати наукову освіту окремим особам, а в тому, щоб вплинути на масу, зробити доступним її розумінню окремі важливі, хоча й нечисельні факти і події, про які маса до того не мала уявлення». Наведу кілька прикладів щодо совка-московита. «Киев — мать городов русских». І спробуй йому пояснити, що він і його народ має до давнього Києва такий же стосунок, як румун до давнього Риму. Або — «Украина — это окраина», причому, зрозуміло, його рідної Московії. І спробуй йому пояснити, що за сотні років до заснування Москви Україна вже згадувалася у літописах. А щодо Трипілля, Скіфії, Сарматії, історичної Русі-України не варто й починати розмову. А чого варте поєднання слів: хрест, хлопчик, розп’яття. І подіяло це поєднання на всю Московію з Кримом і Донбасом на додачу, а пролунало на весь світ. А істеричні зойки про те, що кожному українському солдатові обіцяно по два раби з місцевого донбаського населення? І ніхто не вибачився за цей глум над Україною. А ми й не вимагали вибачення. А де ж тоді наша прокуратура і міністерство закордонних справ?

Знову цитата — це про події Першої світової війни: «Військова пропаганда англійців та американців була з психологічної точки зору абсолютно правильною. Англійці та американці малювали німців у вигляді варварів і гунів; цим вони готували своїх солдатів до всіляких жахіть війни». Московити цілковито скористалися цією порадою.

Особисто я вважаю, що наука, особливо гуманітарна, і культура — це також пропаганда, розрахована на вироблення саме наукового світогляду провідної верстви суспільства. Але переважна маса громадян потребує значно простішого підходу. Особливо це стосується зони війни на сході України, звідки більшість притомних громадян уже виїхала. Не можна шкодувати грошей на весь спектр пропагандистських заходів, адже суть сучасної війни, передусім, у завоюванні душі і розуму людей у зоні конфлікту. Чи має наша пропаганда на сході України і в Криму наступальний характер? Війна йде вже четвертий рік, а в Авдіївці, що по наш бік лінії фронту, ще й досі не приймають українське телебачення. Що вже й казати про окуповану територію?! А про прилеглу до кордонів України територію Московії? Російсько-український кордон на всій своїй протяжності проходить, фактично, етнічною територією України. Невже нам байдужі етнічні українці по той бік кордону, що є одночасно запіллям нашого ворога? Така байдужість не властива жодному європейському народові. А ми ж прагнемо у Європу.

Велику «радість» викликає той факт, що, нарешті, на четвертому році війни завершується будівництво радіовежі в селі Чонгар Херсонської області на межі з анексованим Кримом. Ще років десять війни і ми зведемо телевежу, щоб нас у Криму не тільки чули, а й бачили. А за тиждень московити її підірвуть, бо, на відміну від нас, розуміють її згубну для себе дію. Коли ми вже зрозуміємо, що ефектна картинка має вагоміший вплив на свідомість людини, ніж вибух снаряда?! Одна телевежа значно дешевша за один танк, а зона її ураження — це сотні або й тисячі квадратних кілометрів. Ми воюємо тільки за території чи також, і в першу чергу, за людей? Якщо за людей, то між кількістю танків і кількістю телевеж має бути певний паритет, достатній для виграшу інформаційної війни. «…Бо пропаганда є тією ж зброєю боротьби, а в руках професіонала — найстрашнішою зброєю». Ось вам і інформаційні війська.

Московити взяли на озброєння весь арсенал інформаційної (психологічної) війни, а українці до цієї роботи ще й не приступали. Знову цитата: «Народні почуття не складні, навіть дуже прості й одноманітні. Тут нема місця для особливо тонкої диференціації. Народ говорить «так» або «ні»; він любить або ненавидить. Правда або кривда. Народ розмірковує прямолінійно У нього нема половинчастості». Ще одна: «Сприйняття маси дуже обмежене, коло її розуміння дуже вузьке, зате забудькуватість дуже велика. Вже через це всяка пропаганда, якщо вона хоче бути успішною, має обмежуватися лише небагатьма пунктами і викладати їх лаконічно, ясно і зрозуміло, у формі гасел, що легко запам’ятовуються, повторюючи їх доти, поки вже не може бути жодного сумніву, що найвідсталіший слухач напевне засвоїв те, що ми хотіли. Як тільки ми відмовимося від цього принципу і спробуємо зробити нашу пропаганду всебічною, вплив її почне розсіюватися, оскільки широка маса не в змозі ні перетравити, ні запа-м’ятати весь матеріал». Тому — «русский мир», «Киев — мать городов русских», «Святая Русь», і крапка.

Боюсь, що у московитів справа з інформаційними військами складеться якнайкраще. Саме вони є спадкоємцями більшості традицій Радянського Союзу. Чим є інформаційна війна, доведена до своїх крайніх форм, можна простежити на прикладі гасла «Убий німця!». Біля витоків інформаційної кампанії, що прокотилася у 1942 році всіма радянськими фронтами і Радянським Союзом, стояв один з найвідоміших письменників тих часів, лауреат Нобелівської премії Михайло Шолохов, який у своєму оповіданні «Наука ненависті» вперше висунув й обґрунтував це гасло. Його підтримав увесь багатотисячний пропагандистський апарат країни. Певне уявлення про напругу цієї кампанії дають уривки з творів двох не менш відомих, аніж Шолохов, тодішніх письменників.

…Пусть горит его дом, а не твой,

И пускай не твоя жена,

А его пусть будет вдовой.

Пусть исплачется не твоя,

А его родившая мать,

Не твоя, а его семья

Понапрасну пусть будет ждать.

Так убей же хоть одного!

Так убей же его скорей!

Сколько раз увидишь его,

Столько раз его и убей!

Це — Костянтин Симонов. А ось слова Іллі Еренбурга:

«Мы поняли: немцы не люди. Отныне слово «немец» для нас самое страшное проклятье. Отныне слово «немец» разряжает ружьё. Не будем говорить. Не будем возмущаться. Будем убивать. Если ты не убил за день хотя бы одного немца, твой день пропал. Если ты думаешь, что за тебя немца убьёт твой сосед, ты не понял угрозы. Если ты не убьёшь немца, немец убьёт тебя. Он возьмёт твоих [близких] и будет мучить их в своей окаянной Германии. Если ты не можешь убить немца пулей, убей немца штыком. Если на твоём участке затишье, если ты ждёшь боя, убей немца до боя. Если ты оставишь немца жить, немец повесит русского человека и опозорит русскую женщину. Если ты убил одного немца, убей другого — нет для нас ничего веселее немецких трупов…».

Війна тривала ще три роки. Радянські війська вже були на території Німеччини. Гасло «Убий німця!», втовкмачене у голови пропагандою, робило свою чорну справу: радянські війська, «звільняючи Німеччину від німців», заливали її кров’ю зґвалтованих, розтерзаних дівчат і жінок, убитих дітей та старих. Про ті жахіття нині відкрито багато документів, очевидцями написано немало спогадів...

Напруга інформаційної війни, розгорнутої проти України Московією, надто нагадує роки Другої світової. Наша симетрична відповідь — це створення військ інформаційної контрпропаганди. Гібридна війна — це тотальна війна. Й інформаційна її складова — надважлива.

У нас страшний ворог. Ми не маємо права програти цю війну.