Звістка про остаточне повернення із «сірої зони» махінацій і афер у власність Міністерства оборони України комплексу споруд 9-го Спортивного клубу Управління фізичної культури і спорту не лише приємно вразила, а й вкотре нагадала про багаторічні проблеми з незаконними оборудками з нерухомістю та землями оборонного відомства. Наш кореспондент дослідив подробиці, основні маневри сторін у понад десятилітній операції з визволення будівель військового спорткомплексу із рук ласих до протизаконної, проте легкої наживи підприємців.

♦Афера Мельника

У 2006 році В’ячеслав Мельник працює директором філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України. На цій посаді, серед іншого, він був уповноважений, на підставі рішення міністра оборони та за погодженням директора департаменту будівництва МО України, укладати від імені оборонного відомства договори про пайову участь у будівництві житла та інші правочинні акти щодо реалізації територій вивільнених військових містечок зі списаним нерухомим майном. Словом, займався пошуком інвесторів, які б в обмін на (увага!) списане військове майно будували чи виділяли кошти на будівництво житла для військовослужбовців.

Здавалося б, слушна на той час ідея – за рахунок вивільненої і списаної нерухомості забезпечити квартирами черговиків. Але така діяльність на користь держави та задля вирішення нагальних проблем військовиків чимось не влаштовувала директора згаданої філії. Тож В’ячеслав Мельник, без необхідних погоджень, із перевищенням службових повноважень та діями явно в інтересах третіх осіб (а напевне, і своїх), починає активно укладати інвестиційні договори, пропонуючи у якості паю від Міністерства оборони комерційно привабливі, але аж ніяк не вивільнені та списані об’єкти нерухомості.

Як уже пізніше встановив суд, обираючи покарання для злочинця, завдяки його шахрайським діям військові втратили чимало об’єктів та споруд у Києві, Дніпрі, Житомирі, Луцьку, Одесі, Сімферополі та Севастополі, інших гарнізонах. За оцінками слідчих, які займалися справою Мельника, посадовець «посприяв» виведенню з власності держави нерухомого майна загальною вартістю понад 100 мільйонів гривень, зокрема і військового містечка № 216 в Одесі за адресою: Сільськогосподарський провулок, 2. Так два басейни, два спортзали, казарма, адміністративне та інші приміщення армійського спортклубу де-юре перейшли у приватні руки.

♦У сірій зоні судової системи

Коли афера розкрилася, на передову захисту майнових прав Міністерства оборони України вийшли юристи та військові прокурори. Але справа повернення військового містечка № 216 виявилася досить складною.

Новий «господар» нерухомості спортклубу – ТОВ «Грін коін» – усіма можливими способами намагався завадити поновленню в законних правах справжнього власника об’єкта. Як розповіла юрисконсульт 9-го Спортивного клубу Юлія Пашнєва, компанія відмовилася визнавати незаконність укладеної з Мельником угоди та вдалася до різноманітних спроб «відбілити» отриману незаконним шляхом нерухомість.

Отже, ТОВ «Грін коін», розуміючи, що в разі докладного розгляду справи в суді буде змушене повернути військове містечко державі, перепродує його іншому власнику – інвестиційній компанії «Юг-Інвест». Примітно, що продаж відбувся лише на папері, адже ніяких грошових перерахувань між банківськими рахунками фірм не проводилося. Крім того, деякі місцеві журналісти вказують на досить близькі, навіть дружні стосунки між керівниками цих компаній, остання з яких була створена буквально напередодні підписання угоди купівлі-продажу.

Також заповзятливі ділки змінювали юридичну адресу нерухомості, намагалися її виставити як заставу при отриманні кредиту. Але найкраще їм удавалася «стимуляція» окремих суддів, які приймали відверто заангажовані рішення на користь приватних компаній. Саме тому судові розгляди тягнулися майже десять років. Зрештою військовим прокурорам вдалося в судовому порядку відмінити всі шахрайські кроки щодо військового містечка. Справа залишилася за малим – оформити встановленим чином законні права власності на військові споруди, аби перестрахуватися від подібних афер у майбутньому.

Про деякі основні схеми, що їх використовують аферисти, щоб наживатися на військових об’єктах нерухомості, розповів начальник Управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії корупції у воєнній сфері військової прокуратури Південного регіону України полковник Андрій Гончарук:

– Особливо привабливими для шахраїв є гарнізони, в яких присутня вигідна з комерційної точки зору нерухомість, – це Одеса та Дніпро, хоча окремі випадки були й в інших обласних центрах і великих містах.

Найпоширеніша схема – компанії укладають угоди з невповноваженими на це посадовцями Міністерства оборони України, на підставі чого звертаються до суду про визнання права власності на ці об’єкти та швидко їх перепродують. Також шахраї фабрикують підробні документи, на підставі яких в органах реєстрації прав на нерухомість переоформлюють власність на приватні структури. Або, як це сталося в Миколаївському гарнізоні, аферисти сфальшували договір купівлі-продажу об’єкта Міноборони та з ним уже звернулися до суду. Зауважу, що в результаті таких оборудок разом зі спорудами до ділків потрапляють і земельні ділянки, на яких вони розташовані.

На сто відсотків від злочинів навряд чи можна захиститися. Але є кілька слабких місць, на які варто звернути увагу. По-перше, ще з радянських часів на переважну, понад 90 відсотків, частину об’єктів нерухомості Міністерства оборони України не оформлено необхідних документів на право власності або постійного користування. Відсутність цих документів – одна з передумов зазіхань на власність оборонного відомства. Вона значно полегшує шахраям їхню злочинну діяльність щодо наживи на військових об’єктах нерухомості. На жаль, у Міноборони ніколи не виділялось достатньо коштів для оформлення цих правовстановлюючих документів. Сьогодні ситуація із земельними ділянками дещо покращилася – Міністерство оборони залучає до виготовлення необхідної документації фахівців служб топогеодезичного забезпечення Збройних сил України, які мають відповідні навички та ліцензії.

Відзначимо, що описана вище ситуація проявила себе ще з одного негативного боку. За роки «перетягання канату» між військовими та приватними компаніями подальша доля фактично вкрадених об’єктів спортивного комплексу залишалася під великим запитанням. Відповідно, коштів на ремонт і розвиток військового містечка жоден посадовець Міноборони виділити не наважувався. Споруди й будівлі за десятиліття прийшли в досить занедбаний, а місцями й аварійний стан.

Сподіваємося, що відновлення всіх законних прав військовиків на цю частину спорткомплексу стане новим стартом у важливій ланці інфраструктури армійського спорту та надасть додаткові можливості військовослужбовцям гарнізону щодо вдосконалення власного рівня фізичної підготовки.