![]() |
|
![]() |
![]() |
Так позначила стан президента Парламентської асамблеї Ради Європи Педро Аграмунта газета «Ель Паїс» після того, як йому висловили недовіру депутати очолюваного ним поважного зібрання. Як свідчить офіційне повідомлення, його найближчий заступник, старший віце-президент ПАРЄ сер Роджер Гейл, пояснюючи таке рішення, зауважив, що для організації власні її принципи важливіші, ніж будь-яка персона, адже слід передусім дбати про відповідність Асамблеї завданням, які вона покликана виконувати. А оскільки ті полягають у піклуванні про всіляку законність і моральність у відносинах між державами, так само як і у ставленні держави до людини, організація не може проігнорувати щонайменше сумнівну поведінку її найпершої особи. Пан Аграмунт так і не подав заяви про відставку, чим змусив депутатів, так би мовити, «за вухо» виводити шановного голову Асамблеї з повноважень. Оскільки процедури імпічменту в ПАРЄ не розроблено – адже за більш ніж півстолітню її історію потреби такої не виникало, – довелося імпровізувати і обмежитися мінімально легітимними заходами, відсторонивши скомпрометовану особу від виконання представницьких обов’язків.
Асоціація з лімбом, що виникла у іспанської журналістки Лусії Абельян, мабуть, навіяна поведінкою пана Педро. Адже лімб, за популярними уявленнями західних європейців (втім, офіційно спростованими церковною владою), – це місце, де перебувають душі зокрема нехрещених немовлят. А сеньйор президент поводився якось так не дуже по-дорослому. Коли колеги в Асамблеї порушили питання про те, навіщо це їхній очільник літав до Сирії, заздалегідь не повідомивши, згідно з правилами й етикетом, про таку важливу подорож дискусійної якості, речники Аграмунта пояснили, що їхнім шефом «зманіпулювали» депутати російської Держдуми. А сам він зауважив, що сподівався на «доцільність» розмови з Асадом. Щодо користування російським військовим літаком на останньому етапі подорожі, то його переконали ті ж хитрі росіяни: мовляв, так буде безпечно. До ліванського ж Бейрута він летів приватними рейсами з пересадками, як неофіційна особа. Залишилося тільки неясно після цього, чи зустрічі з сирійськими лідерами були офіційними, чи напівофіційними, а чи це була просто дружня зустріч симпатичних одне одному людей. По всіх невиразних поясненнях пан президент сказав, що шкодує про вчинене, а далі уникав неприємних запитань, просто ігноруючи зібрання, на яких мав би головувати. У питанні ж про очікувану відставку знову помогли речники, заявивши, що шеф хоче дочекатися візиту іспанського короля Феліпе VI до Асамблеї (у зв’язку з 40-річчям участі в ній Іспанії), – бо ж якось непристойно не привітати безпосереднього суверена. Але офіційно вітати не дозволили колеги, заблокувавши Аграмунтові право на головування. Чи той образився, чи й не планував, чи речники нафантазували, але гостина короля в Асамблеї відбулася, а відставка її президента – ні. Як наслідок – ухвала парламентарів із супровідними коментарями сера Гейла.
Європейська публіка у зв’язку з пригодою згадала термін «ікряна дипломатія», що виник кілька років тому у процесі дослідження дещо дивних взаємин деяких депутатів ПАРЄ з азербайджанськими можновладцями. З одного боку незалежні спостерігачі засвідчували численні порушення базових прав людини бакинськими лідерами, з іншого ж – від ряду парламентарів, переважно росіян, але також і від певного числа їхніх західноєвропейських колег, регулярно надходили доволі схвальні відгуки щодо тих же прав людини в азійській державі з європейським представництвом. За цілком випадковим збігом обставин саме ці депутати були дуже частими гостями в Баку, а за сумісництвом – знавцями коштовних артефактів екзотичного для Європи пишного східнокавказького мистецтва та досвідченими дегустаторами чорної ікри, якої в Азербайджані – ціле Каспійське море. Люди подейкують, що термін виник із професійного сленгу азербайджанських чиновників, мовляв, «треба дати ікри» отому й отому «другові нашої держави»… А в їхньому листуванні постійно з великою прихильністю та сподіваннями на поміч згадується якийсь Педро, що має вплив серед євродепутатів. Цікаво, хто б це міг бути… Чи не той самий дон Педро, що доклав зусиль, аби загальмувати розслідування «ікряної дипломатії»?
![]() Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
© 2005—2025 S&A design team / 0.006Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я» |