ІА «Контекст Причорномор'я»
Одеса  >  Моніторинги
В легальному лімбі
13.05.2017 / Газета: Одесские известия / № 33(4959) / Тираж: 18937

Так позначила стан президента Парла­ментської асамблеї Ради Європи Педро Аграмунта газета «Ель Паїс» після того, як йому висловили недовіру депутати очолюваного ним поважного зібрання. Як свідчить офіційне повідомлення, його найближчий заступник, старший віце-президент ПАРЄ сер Роджер Гейл, пояснюючи таке рішення, зауважив, що для організації власні її принципи важливіші, ніж будь-яка персона, адже слід передусім дбати про відповідність Асамблеї завданням, які вона покликана виконувати. А оскільки ті полягають у піклуванні про всіляку законність і моральність у відносинах між державами, так само як і у ставленні держави до людини, організація не може проігнорувати щонайменше сумнівну поведінку її найпершої особи. Пан Аграмунт так і не подав заяви про відставку, чим змусив депутатів, так би мовити, «за вухо» виводити шановного голову Асамблеї з повноважень. Оскільки процедури імпічменту в ПАРЄ не розроблено – адже за більш ніж півстолітню її історію потреби такої не виникало, – довелося імпровізувати і обмежитися мінімально легітимними заходами, відсторонивши скомпрометовану особу від виконання представницьких обов’язків.

Асоціація з лімбом, що виникла у іспанської журналістки Лусії Абельян, мабуть, навіяна поведінкою пана Педро. Адже лімб, за популярними уявленнями західних європейців (втім, офіційно спростованими церковною владою), – це місце, де перебувають душі зокрема нехрещених немовлят. А сеньйор президент поводився якось так не дуже по-дорослому. Коли колеги в Асамблеї порушили питання про те, навіщо це їхній очільник літав до Сирії, заздалегідь не повідомивши, згідно з правилами й етикетом, про таку важливу подорож дискусійної якості, речники Аграмунта пояснили, що їхнім шефом «зманіпулювали» депутати російської Держдуми. А сам він зауважив, що сподівався на «доцільність» розмови з Асадом. Щодо користування російським військовим літаком на останньому етапі подорожі, то його переконали ті ж хитрі росіяни: мовляв, так буде безпечно. До ліванського ж Бейрута він летів приватними рейсами з пересадками, як неофіційна особа. Залишилося тільки неясно після цього, чи зустрічі з сирійськими лідерами були офіційними, чи напівофіційними, а чи це була просто дружня зустріч симпатичних одне одному людей. По всіх невиразних поясненнях пан президент сказав, що шкодує про вчинене, а далі уникав неприємних запитань, просто ігноруючи зібрання, на яких мав би головувати. У питанні ж про очікувану відставку знову помогли речники, заявивши, що шеф хоче дочекатися візиту іспанського короля Феліпе VI до Асамблеї (у зв’язку з 40-річчям участі в ній Іспанії), – бо ж якось непристойно не привітати безпосереднього суверена. Але офіційно вітати не дозволили колеги, заблокувавши Аграмунтові право на головування. Чи той образився, чи й не планував, чи речники нафантазували, але гостина короля в Асамблеї відбулася, а відставка її президента – ні. Як наслідок – ухвала парламентарів із супровідними коментарями сера Гейла.

Європейська публіка у зв’язку з пригодою згадала термін «ікряна дипломатія», що виник кілька років тому у процесі дослідження дещо дивних взаємин деяких депутатів ПАРЄ з азербайджанськими можновладцями. З одного боку незалежні спостерігачі засвідчували численні порушення базових прав людини бакинськими лідерами, з іншого ж – від ряду парламентарів, переважно росіян, але також і від певного числа їхніх західноєвропейських колег, регулярно надходили доволі схвальні відгуки щодо тих же прав людини в азійській державі з європейським представництвом. За цілком випадковим збігом обставин саме ці депутати були дуже частими гостями в Баку, а за сумісництвом – знавцями коштовних артефактів екзотичного для Європи пишного східнокавказького мистецтва та досвідченими дегустаторами чорної ікри, якої в Азербайджані – ціле Каспійське море. Люди подейкують, що термін виник із професійного сленгу азербайджанських чиновників, мовляв, «треба дати ікри» отому й отому «другові нашої держави»… А в їхньому листуванні постійно з великою прихильністю та сподіваннями на поміч згадується якийсь Педро, що має вплив серед євродепутатів. Цікаво, хто б це міг бути… Чи не той самий дон Педро, що доклав зусиль, аби загальмувати розслідування «ікряної дипломатії»?

Автор: Іван Ткаченко


© 2005—2025 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2025 S&A design team / 0.004
Перейти на повну версію сайту