24 травня читачі газет, телеглядачі, завсідники соціальних мереж інтернету і споживачі чуток, що передаються з вуст в уста, стали свідками неординарної події — масштабної операції силових відомств зі знешкодження та затримання колишніх чиновників фіскального відомства.

ЦІНА ПИТАННЯ — 96 МІЛЬЯРДІВ

Півтори тисячі поліцейських і близько п’ятисот прокурорів практично в усіх областях України рано вранці провели обшуки в будинках та офісах компаній, власниками яких є підозрювані в посадових злочинах. Були затримані 23 високопоставлених керівники податкових служб часів Януковича і вертольотами, практично одночасно, переправлені в київський аеропорт «Жуляни».

У Києві на них уже чекали заступник генерального прокурора України, головний військовий прокурор Анатолій Матіос та міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков. А також телекамери і заздалегідь запрошені журналісти центральних ЗМІ.

Судячи з коментарів прокурора та міністра, операція проводилася в рамках розслідування кримінальної справи, відомої як «схеми Олександра Клименка», шефа фіскальної служби при Вікторові Януковичу. У ці схеми, як передбачається, було залучено все близьке оточення колишнього президента України, а сума викраденого за кілька років становить близько 96 міль-ярдів гривень. Тобто порівнянна з нинішніми річними витратами України на оборону.

Кримінальне провадження щодо «схем Клименка» військовій прокуратурі передано рік тому. З огляду на масштаб злочинів і те, що керівництво злочинної групи на чолі з Клименком перебуває за межами досяжності (втекло до Росії), попередній етап боротьби з корупцією завершений у мінімальний термін. І починається другий, найскладніший, який залежить від функціонування судової системи.

Уже зараз, під час прийняття рішень про заходи, спрямовані на припинення злочинної діяльності, київські суди раз-по-раз відхиляють клопотання прокурорів про утримання підозрюваних податківців під вартою (без можливості звільнення під заставу). Хоча кожна година, проведена учасниками організованого злочинного угруповання на свободі, дає їм можливість узгодити свідчення. Щоб уникнути відповідальності, зрозуміло.

Чим би не закінчилася справа, подібні заходи боротьби з економічним ОЗУ можна вважати успішними. Силовим органам України, незважаючи на велику кількість осіб, задіяних в плануванні і здійсненні спец-операції, вперше за багато років вдалося уникнути витоків внутрішньої інформації. З підозрюваних втекли тільки двоє. Як кажуть, випадково.

Багатьом із затриманих податківців не вдалося також заздалегідь переховати награбовану «готівку» і знищити документальні свідчення скоєних злочинів. Рапортувати, однак, про загальні успіхи рано. За останні роки ми стали свідками того, як викриті злодії домагалися виправдувальних рішень судів. Більше того, за рішеннями тих же судів відновлювалися на посадах і продовжували грабувати державу з іще більшим завзяттям.

ЗВІТ ЧИ ПРОМОВА НА МІТИНГУ?

Схеми привласнення бюджетних грошей, напрацьовані Олександром Клименком з благословення прем’єра Миколи Азарова і голови НБУ (потім — першого віце-прем’єра) Сергія Арбузова, особливою складністю не відрізняються. Вони були успішні тому, що їх безпосередньо, в умовах повної безкарності, реалізовував державний апарат.

Цей апарат після Майдану майже повністю зберігся. Місця затриманих начальників миттєво займають їхні заступники, а затриманих заступників чудово замінюють співробітники рангом нижче. Як показує історія останніх трьох років, обшуками і затриманнями податківців «схем Клименка» не викоренити. Прокурорів і поліцейських забракне.

Керівники спецоперації, слід гадати, не намагалися вирішувати непосильні і нездійсненні завдання. У них були конкретні цілі. У тому числі такі, що служать зміцненню власного авторитету і значущості. Останнім часом довіра до українських правоохоронців опустилася нижче плінтуса. У кращому випадку органи прокуратури і полі-цію в суспільстві вважають безпорадними в боротьбі з організованою злочинністю. У гіршому випадку їх вважають частиною цієї злочинності, ланкою непереможної корупції.

24 травня правоохоронці спробували змінити таке ставлення. Одночасно зі спецоперацією генеральний прокурор Юрій Луценко з’явився до Верховної Ради з річним звітом про свою діяльність. І влаштував справжній спектакль з перерахуванням резонансних справ, розслідування яких Генеральна прокуратура під його керівництвом успішно завершила, ось-ось завершить або збирається завершити в майбутньому.

Ефект був приголомшливим. На планшетах, які народні депутати тримали в руках під час доповіді Луценка, миготіли кадри з поліцейськими в масках. За картинками з обшуками йшли сюжети з вертольотами, з яких вивантажували затриманих, та автобусами, в яких затриманих доставляли в суди.

З усього виходило, що Юрій Віталійович — молодець, а окремі помилки чи прорахунки (як у справі Павла Шеремета, наприклад) тільки підкреслюють чесноти оновленої команди ГПУ. Можна сказати, майже реформованої. Ця команда довела, що здатна довести до суду справу про зраду колишнього президента Віктора Януковича. І вона готова здійснити масу інших подвигів, якщо законодавці допоможуть, а не займатимуться підривною діяльністю, відмовляючись ухвалити закон про спецконфіскації.

Законодавці цей докір проковтнули. І нестикувань у відповідях Луценка не помітили, і приховані погрози на адресу двох парламентських фракцій пропустили повз вуха. Якби звіт генерального прокурора затверджували голосуванням, очільник ГПУ, ймовірно, отримав би в парламенті тверду більшість. Злі язики твердять, що звіт генпрокурора в залі під куполом був схожий на виступ на передвиборному мітингу. Що Юрій Віталійович пробує себе в ролі кандидата на найвищу посаду в країні. А що? З позиції непримиренного борця з корупцією і злочинністю одна людина вже стрибнула у президентське крісло. Було це в сусідній країні в далекому 1994 році.

Прикметно, що в Білорусі рівень корупції та організованої злочинності після цього справді знизився. Але демократична країна Україна не копіюватиме методи диктатора Лукашенка — чи не так?