Ніщо так не збагачує й не надихає в житті, як мандри, коли споглядаєш незнайомий чарівний виднокрай, знайомишся з чимось новим, зустрічаєшся з цікавими людьми. Таку мандрівку нещодавно здійснили ми, члени Чорноморського літературного товариства «Сузір’я», до міста Рівного — до письменників, людей, дотичних з нами інтересами, життєвою філософією. Три дні, які ми провели там, промайнули, як одна мить. Нас чекали колеги, розписали наше перебування трохи не по хвилинах.

Спілкування у Рівному розпочалося з «круглого столу» «Регіональні аспекти українського літературного процесу», де обговорювали такі питання: майбутнє української книги як запорука розвитку національної культури, співпраця письменницьких організацій Рівненщини та Одещини, дотичність літературного процесу до інформаційної війни, культурно-мистецькі події в регіонах України.

Подивувала єдність тамтешньої влади й письменництва. Завідувачка міського відділу культури і голова громадської ради зі зв’язків з громадськістю говорили про необхідність державницького підходу щодо просування всього українського в політиці, інформації, культурі. Помітно, що це сказано не для красного слівця. На Рівненщині багато робиться для розвитку культури: обласна державна адміністрація підтримує творчі спілки, письменників, фінансується видання книжок, щороку проводиться конкурс «Краща книга Рівненщини», надаються гранти обдарованій молоді в галузі літератури, мистецтва, кінематографії, стипендії творчим людям, зокрема й майстрам слова. Влада підтримує творчі проекти, як-от міжнародний семінар «Куст», де досвідчені літератори діляться досвідом з молодими, арт-семінар СУП (сучасна українська поезія), азербайджансько-український проект (переклади).

Дивовижно, які завзяті молоді літератори Рівного! Всього три роки діє Молодіжна літературна платформа, яку очолила Ірина Баковецька, а встигли зробити так багато! Вони переконані, що слово глибше впливає в музичній формі, тому започаткували проект «Аудіо-відео-поезія». Презентуючи свої книги, Тата Рівна, Ірина Баковецька, Валентина Люліч, Юлія Семенова продемонстрували не тільки літературну обдарованість, а й уміння показати свої твори, майстерно декламуючи.

Зустріч з членами літературного товариства «Наше коло» дала змогу розширити знайомство з рівненськими письменниками — переважно жінками. Ще й ще переконуюся: нема рівної українській жінці! Заклопотана побутовими негараздами, роботою, доглядом за дітьми, вона прагне краси й гармонії в житті, віршує й співає, відвідує виставки й музеї. Нехай святиться ім’я твоє, Жінко!

Окрема сторінка нашої подорожі — районне містечко Костопіль. Зелене, чисте, привітне. Бібліотека, де відбувалася зустріч із читачами, вражає просторими приміщеннями і цікавими працівниками. Мабуть, не випадково зібрався повний зал людей, що реагували на кожне наше слово, підтверджуючи слова «Схід і Захід — разом!». Із задоволенням сприйняли нашу розповідь про те, як Одеса відстояла свою українськість, яким популярним у нас стало гасло: «Одеса — українське місто!» І творчість нашу рівняни сприймали з розумінням, бо теми в нас спільні: тривоги й болі сьогодення України, уславлення рідного краю, удосконалення людської душі.

Дуже теплою була наша зустріч з учителями в інституті післядипломної практики. Чорноморцям Людмилі Матвієнко, Михайлові Островському, Галині Якоменко та Олександрові Кривошапці було що розповісти господарям.

Справжнє задоволення отримали і від концерту, де вшановували композитора, педагога, ювілярку Тетяну Леус. Особливо приємно було слухати «Чорноморський вальс», музику до якого вона написала на слова нашого поета М. Островського.

Надзвичайне враження справив на нас Костопільський краєзнавчий музей — не стільки експонатами, скільки людьми. Насамперед постаттю його директора І. Люльки. З яким натхненням розказував він про історію рідного краю! Багато цікавого дізналися ми про видобуток і призначення базальту. Були подивовані виставками картин (живопис, вишивка) костопільчан, високою майстерністю виконання. Та особливо вразила нас криївка, де відтворена обстановка, в якій жили і боролися повстанці у воєнний час.

Пізніше доповнили свої знання в Рівненському обласному краєзнавчому музеї. Тут нас вразила експозиція, присвячена загиблим воякам у сьогоднішній війні. Так, це вже історія! Розчулила розповідь про матір полеглого воїна, яка щодня приходить сюди помолитися за душі синів-героїв.

Що цікаво: ми зовсім не чули розмов про видобуток бурштину, протестну акцію біля обласної держадміністрації. Про події, які там відбувалися 3 травня, дізналися, повернувшись додому, з теленовин.

Люди там чемні, стримані. Дивом було для нас поважне ставлення водіїв до пішоходів. У якому б місці пішохід не переходив вулицю, водій обов’язково його пропустить. Щоправда, транспорту там утричі менше, ніж у нас.

Поширений атрибут Рівного — кав’ярні, з яких линуть пахощі дивовижного напою. На вулицях, у парках, на зупинках чисто, жодної подряпаної лавки, розмальованих стін. У кіосках — різноманітна україн-ська преса. Афіші запрошують на концерти українських співаків. На вулицях лунає українська мова...

Що скажеш? Ми побували в європейській Україні! Напрошується висновок: ставаймо всі справжніми патріотами, шукаймо європейськість не в грошах та англійській мові, а в своїх душах!

Валентина СИДОРУК,

член НСПУ,

голова Чорноморського літературного товариства «Сузір’я».