Ще давньогрецький філософ Арістотель казав: «Doctrinae est fructis dulces radices amarae — Освіта це солодкий плід гіркого коріння». Освіта відіграє важливу роль у розвитку суспільства. Вона ніби концентрує в собі багато серйозних соціальних чинників. Арістотель вказував на необхідність сумлінної праці для досягнення бажаного результату сучасного життя.

У Стародавньому Римі вважали, що справжнє пізнання має причинно-наслідковий характер: «Vere scire est per causas scire — Справжнє знання є знанням причин». Середньовічний англійський філософ Роджер Бекон (1214—1294) зазначав: «Допоки триває невігластво, людина не знаходить засобів проти зла». Уже в ранньому Середньовіччі приходить усвідомлення відповідальності за власну долю, за достовірність людини. Августин Блаженний (354—430) казав: «Незнання — не виправдання. Ті, хто не знає, потраплять до пекла». Німецький філософ Георг Гегель (1770—1831) підкреслив визначальний вплив освіти на формування особистості: «Der Mensch ist, was er als Mensch sein soll, erst durch Bildung — Людина, якою вона має бути як людина, може стати перш за все шляхом освіти».

Важливою українською традицією завше була велика повага до освіти. Початком української освіти можна вважати часи Київської Русі. Великий Київський князь Володимир (роки правління 980—1015) остаточно впровадив християнство в Україні-Русі 988 року. Це хрещення мало велике культурно-світоглядне значення, оскільки включало Русь у європейське культурне поле. Саме Володимир Великий, якого після хрещення Русі стали йменувати святим, заснував у Києві першу школу, в якій вчили читати, писати, викладали грецьку мову. Писемними були не лише князі, дружинники та духовенство, а й багато простих громадян. Отже, освіта на Русі з самого початку мала демократичний характер.

Освічені вихованці школи Володимира Великого склали підмурівок, на якому Ярослав Мудрий (1019—1054) зробив новий крок до розвитку освіти на Русі. «Батько адже його Володимир землю його зорав й розпушив … цей же засіяв книжками серця віруючих людей», — писав літописець. Ярослав Мудрий застосував певний «шкільний примус» для бояр, змушуючи їх віддавати своїх дітей до шкіл. За часів князя Ярослава у новозбудованій Софії Київській (1037) створюється школа, яка продовжує кращі традиції Володимирової. Але це вже вищий навчальний заклад, який з’явився, до речі, на століття раніше від перших вишів у Західній Європі. Тут вчився майбутній митрополит Іларіон, діти самого Яро-слава. За деякими відомостями, в різні часи в школі навчалися діти англійського короля Едмунда Залізнобокого, угорський королевич Андрій, наступник данського престолу Герман, норвезький конунг (військовий вождь) Гаральд, син норвезького короля Олаф та інші іноземці.

Вища школа Софії Київської за рівнем викладання наближалася до Константинопольського університету, а серед викладачів були й освічені візантійці. Грецька мова була поширена на Русі як мова науки, сотні людей у Києві володіли нею.

Великий Київський князь Володимир Мономах (1113—1125) більшу частину свого життя провів у військових походах. «Повчання дітям» він писав як заповіт своїм нащадкам, у якому, зокрема, наголошував:

«Більш над усе майте страх Божий. Не лінуйтесь, не покладайте на бояр і на воєвод — а самі доглядайте за всім. Шануйте старого чоловіка, як батька, младого — як брата. Будьте справедливими суддями, присяги не ламайте. Гостей і послів вітайте, як не дарунками, то напоями, бо вони по чужих землях несуть і добру, і злу славу. Не забувайте того, що знаєте, а чого не знаєте, то научайтесь…

Ми люди грішні та смертні, і якщо хто-небудь заподіє і нам зло, то ми хочемо його знищити і найскоріше пролити його кров.

І проте Господь наш, володіючи життям і смертю, гріхи наші зверх голів наших терпить все життя. Як отець, який любить своє дитя, б’є його і знову притуляє і знову притуляє до себе, так і Господь наш показав нам перемогу над ворогами, як трьома справами добрими позбавитися їх та перемогти їх: каяттям, сльозами та милостинею…

Понад усе убогих не забувайте, натомість, наскільки можете, корміть та подавайте сироті, та вдову виправдайте самі, натомість не дозволяйте сильним занапастити людину. Ані правого, ані виноватого не вбивайте та не веліть вбивати його».

Повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба» починається з того, як у садибу полковника повертаються з навчання в Києво-Могилянській академії його сини — Андрій та Остап. Саме це поєднання військової доблесті та культу освіти — найхарактерніша риса козацької доби (XV—XVIII ст.) в історії України.

Великий гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (1570—1622) був не лише видатним полководцем, який провів 60 битв на суші та морі і не програв жодної, а й напрочуд освіченою людиною, що писала в молодості наукові трактати.

Україна XV—XVII ст. була тісно пов’язана з європейкою культурою. Тисячі юнаків навчалися в європейських університетах та приносили на Батьківщину західні цінності. Українці також викладали в європейських університетах. Наприклад, ректором Болонського університету (Італія) в 1481—1482 роках був видатний український вчений Юрій Дрогобич (Котермак).

Понад 300 міст у тогочасній Україні жили за Магдебурзьким правом, тобто існували на принципах самоврядування, були незалежними від феодалів. Це були острівки свободи, де громадяни почувалися вільними та відповідальними за власну долю. 1356 року польський король надав Магдебурзьке право Львову. 1494—го Великий Литовський князь Олександр надав таке право Києву. Магдебурзьке право як суспільний інститут, що торував шлях до цивілізованого європейського життя, мав велике позитивне значення в історії України.

Свобода та самоврядування в Україні спонукали розвиток духовної та матеріальної культури. На базі ремісничих цехів виникають національно-релігійні об’єднання містян — братства, при яких відкривають братські школи. На початку XVII століття такі школи існували вже у більшості міст України. Тоді ж відкриваються парафіяльні школи при церквах та монастирях.

1576 року князь Костянтин Острозький заснував Острозьку колегію — перший навчальний заклад вищого ступеня в Україні. У видавництві, заснованому князем Костянтином, першодрукар Іван Федоров видав славетну Острозьку Біблію. Це була перша повна друкована Біблія у всьому слов’янському світі. Острозьку колегію закінчив майбутній гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний та Мелетій Смотрицький, автор слов’яноукраїнської «Граматики» (1619), яка була перекладена майже всіма слов’янськими мовами. До середини XVIII століття це був єдиний підручник з граматики в Україні, Росії, Білорусії. Михайло Ломоносов назвав граматику Смотрицького «вратами ученості».

Великий вплив братські школи мали на загальну культуру українського народу. Як писав історик Микола Аркас, «ці школи зробили те, що українці у XV, XVI, XVII віках були освічені далеко більше своїх сусідів — москалів, татар та волохів, були далеко культурніші од них». Братський рух користувався великою підтримкою козацтва, особливо починаючи з великого гетьмана Сагайдачного. Саме він надавав значну допомогу заснованій 1615 року братській школі при Богоявленському монастирі. У 1620-у Сагайдачний разом з усім Військом Запорозьким вступає до братського руху. Після славетної перемоги над турецькою армією під Хотином великий гетьман 1622 року помирає від ран і заповідає все своє майно Київській, Луцькій та Львівській братським школам.

1632 року на основі об’єднання Київської братської школи та школи Києво-Печерської лаври була створена Києво-Могилянська колегія (з 1701-го з ініціативи гетьмана Івана Мазепи стала академією). В колегії (академії) термін навчання тривав 12 років. Починаючи з першого класу вивчали, крім слов’янської (української), ще й грецьку і латину, а також граматику, катехізис, арифметику, музику та нотний спів, мистецтво складання віршів, риторику, філософію, логіку, фізику, геометрію, астрономію, теологію.

У Києво-Могилянській академії було обов’язковим вміння складати вірші. Спудеїв вчили писати оди та інші поетичні твори. Безумовно, кожен студент віршував, наскільки йому дозволяли власні здібності, проте саме намагання розширити творчий потенціал учнів свідчить про високий рівень української освіти. Слухачів колегії зобов’язували розмовляти латиною не лише в аудиторіях, а й на вулицях і в гуртожитку.

Великий внесок у формування та розвиток Києво-Могилянської колегії зробив Петро Могила (1596—1647). Син молдовського господаря (князя), він отримав освіту у Львівській братській школі. За деякими даними, закінчив також Львівську єзуїтську колегію, де тоді ж навчався майбутній гетьман України Богдан Хмельницький. До речі, гетьман Хмельницький, який знав п’ять іноземних мов, листувався зі своєю старшиною саме польською мовою, якою, як і латиною, володів перфектно. Російської мови Хмельницький не знав, тому документи, які присилали з Москви, гетьману перекладали на латину. Натомість тогочасний московський цар Олексій Михайлович, батько Петра І, був неписьменним і до кінця життя замість підпису ставив хрестик.

22 березня 1633 року польський король Влади-слав ІV затвердив молдовського княжича Петра Могилу митрополитом Київським і Галицьким.

Петро Могила реставрував св. Софію, яка вже зовсім занепала, на місці руїн Десятинної церкви поставив невеличку нову. Нагадаю, що церкву Св. Софії збудував князь Ярослав Мудрий на ознаку перемоги над печенігами 1037 року, а церква Богородиці, так звана Десятинна, споруджена князем Володимиром Великим. Під орудою Петра Могили було видано цілу низку підручників, богословських творів, серед них — монументальне визнання віри — Катехізис, ухвалений на церковному соборі в Києві 1640 року. Цей Катехізис був прийнятий в усьому православному світі й залишається актуальним і сьогодні. Його теологічне значення підтверджує те, що 1827-го коштом римської курії з’явився його латинський переклад.

20 січня 1661 року король Речі Посполитої Ян ІІ Казимир (1648—1668) підписав привілей, яким надав школі при Львівській єзуїтській колегії «гідність академії і титул університету». Діяли два відділи — теологічний і філософський. Студентам викладали теологічні науки, філософію, логіку, риторику, математику, астрономію, військове мистецтво, архітектуру. Навчання велося латинською мовою.

У XVII столітті в Україні існувало 25 друкарень, натомість у Московії — одна. Лише друкарня в Новгороді-Сіверському в 1679 році випустила понад шість тисяч примірників підручників для шкіл. У Лаврській друкарні в Києві 1627-го Памва Беринда видав словник української мови, який користувався великим попитом, його друкували в багатьох слов’янських країнах. Метою цього словника була допомога учням у читанні церковнослов’янських книг, пояснення церковних слів українськими, здебільшого — народними.

Навчання в Києво-Могилянській академії було демократичним: студенти походили з різних верств населення, багато юнаків приїздило з-за кордону. Освіта в тогочасній Україні була на дуже доброму рівні. Найперша вища школа православного світу — Києво-Могилянська академія — проводила навчання за єзуїтськими програмами католицької церкви. Сам митрополит Петро Могила був прихильником екуменізму — руху за об’єднання християнських церков. Імператор Петро І наказував Московському патріархові: «Священники у нас ставятся плохо, грамоте мало умеют, и для того в обучение хотя бы послать 10 человек в Киев в школы». Амбасадор Данії при дворі Петра І Юсто Юлій, котрий повертався через Україну додому, писав: «Жителі козацької України живуть щасливо, займаються чим кому охота. До церкви вони ідуть з молитовниками в руках, тоді як у Московії навіть бояри неписьменні. Усі люди українські дуже звичайні, ввічливі і охайні; усі одягаються чепурно і чепурно утримують свої оселі». Історик Микола Аркас називав ці свідчення дуже цікавими і зауважував, що вони показують, який великий вплив має народна школа на весь устрій життя людського, коли та школа в руках самого народу і наука в ній така, якої треба людям.

(Далі буде).