Голова облдержадміністрації Максим Степанов виступив із заявою щодо не першого вже конфлікту довкола концертів у клубі «Ібіца». Сенс заяви в тому, що в демократичній державі жодна група суспільства не має формально-юридичних переваг перед іншою. Можна робити різні припущення, як саме ставиться особисто пан Степанов до творчості Світлани Лободи та до її прихильників, але в даному разі це не має жодного значення, бо в цій ситуації він виступає як повноважний представник держави в області, а не як слухач популярної музики і не як чийсь товариш або ж опонент.

І вибір для кожного тут насправді полягає не в тих чи інших естетичних смаках і політичних поглядах, а в лояльності або опозиційності щодо основних державотворчих принципів. Якщо ти підтримуєш ліберально-демократичну модель існування суспільства, то мусиш визнати право будь-якого громадянина купувати будь-що не заборонене законом – банку кави чи концерт артиста. І поки шанувальник Лободи справно платить податки і не спійманий на скоєнні криміналу, ніхто не може обмежити його в його особистій свободі, хочби й Президент держави.

Проблема в іншому. А саме в тому, що у нас як у пострадянському суспільстві не опрацьовані механізми соціального самозахисту – не юридичні, а культурно-соціальні, які в демократичних суспільствах Заходу більш-менш функціонують. Наприклад, на Заході не заборонена порнографія як така. І якщо сексуально-психологічний розвиток людини затримався на рівні смакування аматорської графіки на стіні шкільного туалету, то така людина має змогу споживати цей естетичний продукт. Але існує система застережень. Дістатися до такої продукції можна, лише явно і свідомо підтвердивши своє бажання її споживати. З іншого боку, людина такого культурно-психологічного розвитку ніколи не буде прийнята у пристойному товаристві. Навіть якщо вона не заявлятиме про свої уподобання – це не конечно, вона видасть свій рівень іншими ознаками, за якими у пристойному товаристві вміють ідентифікувати той чи інший психотип.

От, скажімо, є дальтоніки. Це люди, що не можуть відрізнити червоний колір від зеленого (іноді синього). В решті питань – адекватні. Є інваліди, теж у більшості питань адекватні, але неспроможні виконувати певні види робіт. Є люди, що ностальгують за СРСР, у яких годі питати щирого українського патріотизму, але поки вони не порушили закон, їхні права такі самі, як і у ветерана АТО або антирадянського дисидента, що провів десятки років в ув’язненні. Це норма ліберальної демократії, застосовна й до шанувальників Лободи. Інша справа, що у нас немає чітких ідентифікаторів: ось тут, скажімо, порнографія, тут – жахастики, тут Лобода, тут «Кавказкая плєніца», а тут іще якісь специфічні уподобання. І немає чіткої соціально-культурної політики, яка сприяла б виробленню в суспільстві регулятивних механізмів щодо різних груп, які себе з тими чи іншими уподобаннями ідентифікують. Відсутня, так би мовити, система соціокультурної сегрегації, без якої, якщо вдуматися, демократичне суспільство повнокровно існувати не може. І поки така система не буде вироблена, будуть у суспільстві й конфлікти, подібні до сутичок довкола концертів.