4 ЧЕРВНЯ CПОВНИЛОСЯ 150 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАРШАЛА КАРЛА ГУСТАВА ЕМІЛЯ МАННЕРГЕЙМА

Президент України Петро Порошенко, перебуваючи в січні цього року у Фінляндії, заявив: «Ви навіть не уявляєте, наскільки маршал Маннергейм зараз популярний в Україні. Тому що він зразок. Зразок поведінки лідера держави, який здатний захистити свободу, волю і демократію своєї нації». Але мало кому відомо, що доля майбутнього маршала різко змінилася майже 100 років тому саме в Одесі.

У 1917-у Маннергейм був генерал-лейтенантом, командувачем 12-ї кавалерійської дивізії. Він майже тридцять років прослужив у російській армії, брав участь у російсько-японській війні, в розвідувальній експедиції в Китаї, після якої його прийняли до Російського географічного товариства. До Одеси генерал прибув на лікування набутої в Китаї ревматичної хвороби, що спричинила падіння з коня і вивих коліна. Втім, це падіння виявилося рятівним. Меннергейм не сприйняв Лютневої революції, за якою спостері-гав безпосередньо в Петрограді (йому навіть довелося переховуватися, щоб уникнути розправи).

В Одесі жив у готелі «Лондонський». Там познайомився з леді Мюрі-ель Паджет, членом британського Червоного Хреста на румунському фронті. Одного вечора леді Паджет запросила Густава у «вузьку і порожню кімнату з блискучою підлогою» на бесіду з ясновидицею. Асистентові ясновидиці потрібно було передати записку із запитаннями. Маннергейм запитав про дочок, які жили в Лондоні та Парижі. Потім — про своїх братів і сестер. Після цього поставив питання, що стосувалися його самого. Як згодом написав у мемуарах, відповідь видалася дивною. «Найближчим часом, — згадував Маннергейм слова ясновидиці, — тобі випаде довга дорога, високе призначення і ти приведеш армію до перемоги. Ти удостоїшся великих почестей, а потім ти добровільно відмовишся від високої посади. Та, попри все, через короткий час тобі доведеться вирушити у дві великі західні держави для виконання відповідального завдання, з яким успішно впораєшся. Коли ж повернешся з подорожі, то будеш призначений на ще вищий пост, але й ця діяльність буде короткочасною і дуже важкою. А через багато років знову посядеш досить високий пост...».

Незабаром прийшла інформація, що більшовики захопили владу в Петрограді. Маннергейм вирішив виїхати з Одеси.

Чи збулися «пророцтва» одеської ясновидиці?

1. «Найближчим часом тобі випаде довга дорога, високе призначення і ти приведеш армію до перемоги».

18 грудня 1917 року Маннергейм повертається у Фінляндію, яка 6 грудня проголосила незалежність. У січні 1918-го його призначено головнокомандувачем ще не існуючої армії для наведення порядку. Армія створювалася на основі щуцкора (сил самооборони). 28 січня шуцкоріці роз-зброїли російські гарнізони у центральній частині країни і в північних містах. Того ж дня у Гельсінкі соціал-демократи здійснили переворот, спираючись на Червону гвардію і російські війська. У Фінляндії почалася громадянська війна.

Уже в березні 1918-го Маннергейм зумів організувати цілком боєздатну 70-тисячну армію, запровадивши 18 лютого загальну військову повинність. Упродовж двох місяців з допомогою німецького корпусу Маннергейм розгромив загони Червоної армії. 15 травня, із захопленням форту Іно на південному узбережжі Карельського перешийку, громадянська війна у Фінляндії закінчилася. Після того, як фінський уряд, усупереч думці Маннергейма, уклав з Німеччиною низку кабальних договорів, він подав у відставку і виїхав у Швецію.

Як бачимо, перша частина пророцтва збулася: у Росії Маннергейм був одним з багатьох генералів, а у Фінляндії став головнокомандувачем і здобув перемогу.

2. «Ти удостоїшся великих почестей, а потім добровільно відмовишся від високої посади».

Невдовзі після закінчення громадянської війни Маннергейм відмовився від поста головнокомандувача. Він не був згоден з пронімецькою політикою Фінляндії та підпорядкування фінської армії німецькій.

3. «Попри все, через короткий час тобі доведеться вирушити у дві великі західні держави для виконання відповідального завдання, з яким успішно впораєшся. Коли ж повернешся з подорожі, то будеш призначений на ще вищий пост, але й ця діяльність буде короткочасною і дуже важкою».

У жовтні 1918 року, коли стало остаточно зрозуміло, що Німеччина війну програла, Маннергейм, на прохання фінського уряду, виїхав до Лондона та Парижа добиватися міжнародного визнання молодої держави. 12 грудня 1918-го його проголосили регентом королівства (так називалася посадова особа, що мала повноваження монарха відповідно до Конституції 1772 року). Однак він програв на президентських виборах 1919-го Каарло Юхо Стольбергу.

4. «Через багато років знову посядеш досить високий пост...».

У Фінляндії Маннергейм довгий час був то в фаворі, то ізгоєм. І тільки в 1931-у 64-літній генерал обійняв пост командувача збройними силами країни. Через два роки удостоївся звання маршала. Маннергейм почав активну військову підготовку Фінляндії. Він зажадав збільшення бюджету на армію. З його ініціативи відновилися роботи з укріплення Карельського перешийка — будівництво «лінії Маннергейма».

30 листопада 1939 року о 8.00 розпочалася Зимова війна. Москва не сумнівалася в легкій перемозі. Але похід затягся на 104 дні й 4 години, а в Гельсінкі Червона армія так і не увійшла. Загарбник втратив у тисячу разів більше солдатів, ніж фінська армія.

Другу світову у Фінляндії називають наступною війною. Маннергейм радив політикам у неї не вплутуватися. Але тиск Росії та Німеччини не залишав шансів на нейтралітет. Фінляндія стала союзником Німеччини. Перед маршалом постало непросте завдання. Гітлер хотів, щоб фіни захопили Ленінград. Маннергейм перейшов кордон, але зупинив війська на старому рубежі. Він не перекрив «Дорогу життя» через Ладозьке озеро, хоча це було йому під силу. І жоден фінський снаряд не впав на місто за весь час війни. У 1944-у, вже перебуваючи на посаді президента, Маннергейм підписав мирну угоду з СРСР.

Ймовірно, він, врешті-решт, повірив, що одеська ясновидиця не була шарлатанкою.

Після війни популярність маршала в Фіндяндії знову почала падати. Він знову виявився чужим у своїй країні. У 1946-у подав у відставку, пояснивши своє рішення слабким здоров’ям. 27 січня 1951-го у віці 83 років, перебуваючи на лікуванні в Лозанні, Карл Густав Маннергейм помер.

Заради визволення рідного краю він прийняв посаду регента, погоджувався на допомогу німецьких військ, вів переговори з Антантою, Колчаком та Сталіним, був президентом, але ніколи не тримався за посади на шкоду рідній країні, національній справі, за що одержав загальнонаціональну пошану.

Незадовго до смерті Маннергейм написав:

«Я хочу, щоб у свідомості майбутніх генерацій закарбувався лише один урок: незгода у власних лавах є смертельнішою за ворожі мечі, а внутрішні розбіжності відчиняють двері іноземним загарбникам. Народ Фінляндії показав у двох війнах, що єдина нація, навіть мала настільки, наскільки це взагалі можливо, здатна витримати небачений тиск і завдяки єдності пережити найстрашніші випробування, які тільки може принести доля».

Актуально і для сучасної України, чи не так?