Українське село переходить від централізованого управління до децентралізованого контролю.

Сьогодні в Україні відбуваються принципові зміни. Акцент робиться на максимальному вдоволенні потреб та інтересів сільського населення. Для нашої країни такі підходи є новими. Доводиться ретельно вивчати вдалі практики сільського розвитку інших країн – передусім Сполучених Штатів Америки, Канади, країн ЄС, досвід провідних експертів у цій царині.

Професор економіки сільського господарства Університету Френка Міллера та Школи міжнародних відносин Університету Міссурі (США) Томас Джонс належить якраз до таких відомих у світі фахівців. Кілька років тому він консультував уряд України у питаннях зміни політики в сільському господарстві та розвиткові сільських регіонів.

Нещодавно Томас Джонс побував у нашій країні. Він охоче відповів на запитання щодо нової сільської політики та її перспектив.

– Томасе, яка мета вашого перебування в Україні?

– Дізнатися, як тут розвивається сільська політика. На основі зібраних даних і з урахуванням досвіду США, Канади та країн Європейського Союзу ми ра­зом із науковцями Університету Міссурі підготуємо рекомендації для українського уряду.

Розвиток на основі лідерства громад має розроблятися дуже ретельно, аби відповідати умовам тих країн, де впроваджується програма. Наші рекомендації також призначатимуться й для місцевих органів влади. Сподіваємося, що зможемо запропонувати ідеї, які стимулюватимуть їхні власні інновації.

– Як би ви охарактеризували поточну ситуацію у нас у країні?

– Я бував в Україні кілька разів. Вперше – близько 15 років тому. І вже тоді вивчав можливості проведення аграрної та сільської реформи. Розглядав також необхідність децентралізації влади.

Відтоді у вашій країні багато зроблено. Децентралізація вже відбувається. Активно створюються об’єднані територіальні громади. Водночас не треба забувати про те, що консолідовані територіальні громади зможуть забезпечувати розквіт, якщо мають для цього необхідні інструменти, фінансування та сприятливе для місцевого бізнесу регуляторне середовище.

– Що дасть Україні нова політика сільського розвитку?

– Будучи добре обґрунтованою, вона дозволяє місцевій владі створювати умови, привабливі для нових роботодавців, інвесторів і, що найважливіше, – для молодих людей, у яких з’являться стимули залишатися в цих громадах, облаштовуватися разом зі своїми сім’ями. Я не випадково кажу, що в найліпшому разі ці питання мусить вирішувати місцева влада, бо вона знає сильні та слабкі сторони своєї території, запити населення.

– Чи пов’язана успішність політики сільського розвитку зі створенням повноцінного ринку землі в Україні?

– Розвиток сільських громад найперше залежить від двох активів – землі та населення. Місцевим органам влади важко ухвалювати правильні рішення, якщо вони не знають, яким чином використовуватиметься земля, як продаватиметься, як регулюватимуться питання, пов’язані з нею.

Так само важливим є ще один аспект. Місцеві органи влади потребують стабільної та зрозумілої дохідної бази. Її забезпечують результати праці людей і земельні ресурси. Поки питання земельних ресурсів залишається неврегульованим, очікуваної стійкої дохідної бази не буде.

– Проблема в тому, що чимало селян – власників землі сьогодні виступають проти впровадження земельного ринку. Що має зробити українська влада, аби ринок запрацював най­ближчим часом?

– Багатьох людей лякають зміни, і їх можна зрозуміти. Але подальший розвиток України вимагає, щоб один із найбільших її активів – земля – був цілком доступним для економіки. Наразі цього немає.

Потрібна ефективна фінансова система, яка б дозволила людям мати кошти на придбання землі.

– Ви побували в Кіптівській та Фур­сівській об’єднаних територіальних громадах на Чернігів­щині. Як ви оцінюєте перспективи їхньої роботи?

– Як на мене, члени обох громад розуміють, що ключем до успіху є консолідація та підтримка місцевих лідерів. Тут усі знають одне одного, тому лідерами стають ті, кому найбільше довіряють, хто здатен згуртувати людей, запалити своїми ідеями.

Сам процес створення об’єднаних територіальних громад відбувався непросто. Люди жили та працювали в певній системі, від якої тепер мусили відмовитися. У них виникало багато запитань, і не на кожне знаходилися відповіді.

Перехід від централізованого управління до децентралізованого контролю потребує зміни не лише основних підходів, але й численних деталей. Має бути наявним баланс між обов’язками та ресурсами, без цього хорошої роботи не буде.

– Що має зробити український уряд, аби прискорити впровадження нової політики сільського розвитку?

– Назву три перші кроки. Насам­перед ідеться про розвиток надійного та ефективного ринку землі.

Другий крок – це надійний та ефективний фінансовий ринок. Він має бути доступним не лише для тих, хто бажає придбати землю сільськогосподарського призначення та працювати на ній, але й для місцевих органів влади, щоб вони могли робити стратегічні інвестиції. Бо добре відомо, що для отримання доходів необхідно від початку вкласти кошти. На пустому місці нічого не буде.

А третім кроком має бути встановлення чіткої, збалансованої та справедливої відповідності між обов’язками сільських чи місцевих рад та джерелами надходжень. Механізм не запрацює, якщо, скажімо, обов’язків буде забагато, а надходжень – замало.

– А на що слід звернути увагу об’єднаним територіальним громадам та їхнім лідерам?

– Їм не слід думати, що єдиною хорошою інвестицією є та, що зроблена у споруди, в дороги та інші матеріальні ресурси. Інвестувати також потрібно в людей, у їхні знання та професійні навички. Особливо це стосується молоді.

За час перебування у вашій країні в мене з’явилося багато нових ідей стосовно того, як Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та інші партнери можуть допомогти Україні в розвитку її потенціалу. Я старатимуся просувати їх.

– З чим пов’язаний ваш підвищений інтерес до України?

– Наприкінці 1980-х років завдяки змінам у Східній Європі з’явилася надія, що світ стає доступнішим. Тож я вирішив стати експертом саме з питань Східної Європи.

Крім того, родина моєї дружини – емігранти з західної України. Я зацікавився історією України і тим, що тут відбувається зараз. Мені хотілося б, аби мої професійні знання стали тут у пригоді.

Сьогодні Україна може скористатися досвідом багатьох успішних країн світу. Я б згадав Ірландію, де мені довелося працювати 25 років тому. Вона перетворилася з найбіднішої країни Євросоюзу на успішну, квітучу. Ірландці мають найвищий дохід на душу населення у ЄС. У них було б цікаво повчитися.