На Приморському напрямку бойовики, не дотримуючись Мінських домовленостей про «шкільне перемир’я», продовжують обстрілювати позиції сил АТО. Під ворожим вогнем опинилися українські вояки на підступах до Водяного. Cтрілецькою зброєю супротивник намагався спровокувати наших військовиків поблизу Талаківки, Гнутового, Павлополя, Лебединського, Широкиного та Чермалика.

Суворо дотримуючись мирних домовленостей, українські військові зброю не застосовували й повністю контролювали ситуацію.

Військовослужбовці, які захищають позиції на Приморському напрямку поблизу селища Богданівка, розповіли, що попри домовленості ворог продовжує застосовувати стрілецьку зброю й міномети. В останні дні проявили активність ДРГ. На цьому ж напрямку російсько-терористичні найманці гатили з важкої артилерії. Переважна кількість ворожих провокацій здійснювалася вночі.

Двадцятип’ятирічний боєць Ігор під час переміщення на бойову позицію розповів, що після прибуття з Росії чергового гумконвою можливо очікувати новий «сюрприз» у вигляді потужних обстрілів. Військовий впевнений у незламності духу, а також у професійних діях своїх побратимів.

– Хай тільки спробують, а ми вже надамо гідну відповідь. За нами не заіржавіє, – каже воїн. – Ми готові зупинити будь кого, хоч чорта!

Своєю чергою командир підрозділу Андрій, згадуючи про нещодавній обстріл важкою ворожою артилерією, стримано говорить:

– Удари «арти» були досить жорсткими. Неподалік від нашої позиції – ворожий танк і кілька бетеерів. Бойовики випалили вщент навколишні поля, задля реалізації своїх підступних планів.

Продовжив нашу розмову боєць за позивним «Ізя», громадянин Ізраїлю, який свого часу народився й виріс в Україні. Нині тут проживають його мати, дружина і донька, а він служить у складі Збройних сил України.

– Коли розпочалася війна, моїй донечці був лише рік. Я не вважаю себе якимсь найманцем, як сьогодні намагається Кремль зобразити у своїх кишенькових ЗМІ таких, як я, людей. Адже підписав контракт з українським військом на добровільній основі, – розповідає мій співрозмовник. – Україна – це моя Батьківщина, й коли для неї настали важкі часи, я за велінням серця приїхав надати їй свою допомогу.

Свого часу «Ізя» проходив військову службу в ізраїльській армії, тому вирішив використати свій досвід на сході рідної для нього країни, на Донбасі. Сьогодні він мріє про успішну, квітучу й незалежну Україну.