Масштабний вибух 26 вересня на складі боєприпасів 48-го арсеналу поблизу Калинівки став, на жаль, головною політичною подією тижня, що минає. Саме політичною.

Калинівка. Версії і диверсії

Версії слідства не можуть заступити три очевидних обставини. Перша — вибух боєприпасів стався в день народження Президента Петра Порошенка. Друга — підірваний арсенал знаходиться поблизу Вінниці, полі-тичної батьківщини прем’єр-міністра і глави держави. І третя — військова частина, де стався вибух, розташована в центральній Україні, далеко від театру воєнних дій.

Кожну з обставин, окремо взяту, можна розглядати як випадкову. Але треба напружити фантазію, щоб усі три прийняти за збіг. Хоча всяке буває. Версія про добре сплановану диверсію начебто пом’якшує факти корупції, допущеної начальством арсеналу при фіктивному придбанні протипожежних засобів. Диверсія і корупція роблять менш значущою злочинну недбалість, допущену військовослужбовцями при виконанні обов’язків.

Найзручніше для влади в цьому випадку — переконати всіх, що прилетів безпілотник агресора, скинув на склад запальничку, замовники сидять у Москві, виконавців шукають, політика — ні до чого. Корупція і недбалість теж підходять для того, щоб виключити з обговорення фактор часу. Не дати громадянам задуматися про те, чому вибух боєприпасів найбільшого арсеналу країни став-ся саме зараз. Кому це було необхідно і хто від цього виграв?

Перше, що спадає на думку, — вибух необхідний ворогові, щоб позбавити наші Збройні Сили можливості оперативного поповнення боєприпасів. У 2017-у, до Калинівки, вибухи на великих складах боєприпасів сталися в Балаклії Харківської області і під Маріуполем, а два роки тому те ж саме сталося в Сватовому Луганської області. Ці склади розташовані поблизу зони АТО, і наслідки від втрат у разі раптового загострення обстановки були б справді важкими.

А Калинівка далеко. Зате в її арсеналі зосереджені зенітні ракети і снаряди залпового вогню «Град», «Ураган» та «Смерч», що ідеально підходять для грандіозного феєрверку, видовища, яке побачило населення всієї країни. І зробило висновки. На зразок того, що держава (СБУ, ЗСУ, Національна гвардія і влада загалом) не здатна захистити своїх громадян від ворога не тільки в зоні АТО, а й на всій території країни. Що чинне ке-рівництво під час війни не здатне ефективно управляти державою і три роки впевнено веде Україну до поразки.

Такі настрої були досить поширені і до вибуху в Калинівці. Тепер же обиватель отримав підтвердження — яскраву картинку в телевізорі і комп’ютері. Разом із сюжетами про тотальну корупцію серед чиновників, разом з інформацією про те, як суди відпускають під заставу підозрюваних у тяжких злочинах, а терористи підривають автомобілі у центрі Києва, евакуація тисяч людей з району, близького до підірваного арсеналу, справляє тяжке враження.

До вибуху в Калинівці, незважаючи на щорічне осіннє загострення політичної боротьби, здавалося, що ця боротьба зосереджена, в основному, у Верховній Раді, адміністративна ж «вертикаль» стійка, як ніколи. Причому стійкості їй додає те, що під час війни владу не міняють. І за жодних обставин (чи є реформи, чи нема реформ, чи зростає добробут населення, чи народ зубожіє, чи дасть МВФ гроші, чи не дасть) дострокових парламентських виборів не буде, а президентські, як і на-лежить, відбудуться навесні 2019 року.

Хиткість конструкції і пошуки крайнього

Втім, стійкі конструкції витримують коливання, а не вибухи. Після феєрверку в Калинівці просів фундамент угоди, так важко вибудуваний Блоком Петра Порошенка, «Народним фронтом» Арсенія Яценюка та «вінницькою командою» Володимира Гройсмана. Ще недавно на «конспіративці» в Кончі-Заспі ці сили готувалися до злиття в одну партію, а тепер на обличчях Юрія Луценка, Арсена Авакова і самого Володимира Борисовича зникла навіть тінь дружелюбності.

Разом з Президентом України і головою СБУ вони зайняті пошуками крайнього у всіх бідах. Практично це виражається у спробах керівників «Народного фронту» покласти відповідальність «за Калинівку» на міністра оборони Степана Полторака і начальника Генштабу Віктора Муженка. І на спробу решти партнерів поширити відповідальність за вибух на міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, попутно вимагаючи його відставки.

Відставка будь-якого з названих вище діячів поставить під сумнів союз БПП і «НФ». Порошенко в жодному разі не захоче здати Муженка або Полторака. А Яценюк стане грудьми на захист Авакова, голови МВС, якому підпорядкована Національна гвардія.

Тим часом у Верховній Раді опозиція всіх мастей і видів готується наступного тижня дати бій правлячій більшості. А як розвідка боєм — скористатися ситуацією. Викликати «на килим» усіх силовиків і зажадати пояснень щодо «Калинівки». Лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко вимагатиме до того ж створення тимчасової слідчої комісії ВР з цього питання.

Парламентські слідчі комісії зазвичай легко створити, але важко змусити ефективно працювати. Але в даному випадку важливий не результат (відставка силовиків), а пропаганда. Пропаганда необхідності зміни влади зверху донизу, і якомога швидше. Досі це гасло в залі під куполом не знаходило бажаного відгуку. Але останній тиждень пленарних засідань у вересні показав — ситуація змінилася.

За винятком нового закону про освіту, жодна із запропонованих урядом реформ не була доведена до кінця. Обговорення поправок до судової реформи за повною процедурою народні депутати використали для того, щоб затягнути процес і не допустити обговорення пенсійної реформи і реформи в галузі медицини.

Як розгорнуться події у Верховній Раді на початку жовтня — незрозуміло. Прихований спротив та відкритий саботаж при голосуванні урядових законопроектів слуги народу використовують дедалі частіше. Схоже, що для справжнього повстання проти «вертикалі», вибудуваної Банковою, парламентаріям потрібна лише слушна нагода.

Чи стане такою нагодою вибух арсеналу в Калинівці або вибух обурення народу за стінами Верховної Ради, сказати складно. Політична осінь в Україні — взагалі складний період.