Список добрих справ підрозділу Сергія Кухаря викликає лише повагу. Під час різноманітних виїздів на передову його невеличкому колективу доводиться майже щоденно виявляти небезпечні, смертоносні знахідки, ризикуючи власним життям. Робота військових саперів пов’язана зі знищенням артилерійських снарядів, мін, гранат і вибухонебезпечних приладів, для чого їм доводиться прощупувати кожен сантиметр землі.

Командир групи розмінування старший лейтенант Сергій Кухар, ще раз прискіпливо оглянувши підлеглих, які завершували прокладання вогнепровідного шнура, попрямував уперед, пам’ятаючи про недружню «зеленку».

– Командире, виявлене за вашою інформацією кероване мінне поле із саморобних фугасів знешкоджено. Вилучені закладки підготовлені до знищення, зараз будемо підривати. Хочете особисто запалити шнур? Старший лейтенант лише втомлено похитав головою і мовчки пішов до бронетранспортера. Переконавшись, що всі люди знаходяться під укриттям, віддав команду запалити вогнепровідний шнур.

За кілька хвилин земля здригнулася від пекельного вибуху. Сіре повітря наповнилося свистом осколків, один з яких глухо ткнувся на вильоті у сталевий борт БТРа і впав неподалік у багнюку.

Коли все стихло й почалася посадка на машини, старший сапер групи розмінування, старший солдат Микола Масловський, підняв із землі шматок ще не охололого металу, що потрапив йому на очі, й простягнув його командирові.

– Ось, візьміть. На згадку. Якби не ваша наполегливість, ще невідомо, кому б він дістався.

Сергій Кухар підставив руку під незвичайний сувенір, кілька разів підкинув його на долоні, немов оцінюючи на вагу. І вперше за кілька останніх тижнів посміхнувся:

– Дякую, Миколо. А знаєш, ми все ж таки з тобою сьогодні зіпсували свято сепарам ...

Щойно наші підрозділи прийняли цей небезпечний район під свою відповідальність, до Кухара надійшла інформація про те, що неподалік Павлополя російські найманці провели інтенсивні інженерні роботи. При цьому особливою конкретністю отримані дані не відрізнялися. Маючи дуже важливе завдання, старший лейтенант просто не мав права припуститися помилки.

Але як визначити місце, де бойовики замислили здійснити свій удар? Інженерно-розвідувальні дозори, що виходили на планову перевірку маршрутів, знешкодили пару-трійку фугасів. Після цього як відрізало: за місяць жодної закладки, хоч ти трісни! Складалось враження, що ворог, переконавшись у професіоналізмі саперів, вирішив згорнути тут свою активність й переключитися на інші райони. Але Сергій Кухар не втрачав пильності. Він добре розумів: перш ніж зловити велику рибу, «місце зазвичай підгодовують». Тому всі ці дні активізував непомітну для сторонніх очей роботу. І, нарешті, визначив точний район проведення операції.

– Почнемо звідси, – дав команду Сергій.

Приховуючи втому, офіцер під час руху професійним поглядом відстежував і контролював дії підлеглих. Часто зупинявся й мовчки про щось розмірковував.

Інженерна розвідка вже близько двох годин навпомацки просувалася визначеним шляхом. Траплялося, міношукачі реагували на прихований в грунті метал. Але щоразу сапери витягували на білий світ або великий уламок снаряду, або консервну банку. Нерви у всіх були напружені вкрай.

І ось нарешті... Від першого виявленого фугасу на основі танкового снаряду прихований в землі електропровід вів до наступної закладки – дерев’яного ящика з електродетонатором, набитого толовими шашками. Від нього – до наступного фугасу і зв’язки пострілів до АГС-17. Далі – ще і ще.

В той час, коли сапери почали розбиратися з усім цим господарством, офіцер разом із бійцями, що його супроводжували, пройшов уздовж головного кабелю управління, від дороги до вкритого чагарником схилу. Ця «пекельна нитка» швидко вивела їх до добре обладнаної й замаскованої схованки.

– От би влетів хтось! – каже один із солдатів, уявляючи те, що могло б статися на цьому небезпечному місці. – Та тут тільки підривай фугаси в будь-якій послідовності. Велику колону чекали, тому й замовкли...

Старший лейтенант, який думав про те ж саме, похмуро мовчав. Потім кивнув у бік смертоносних знахідок:

– Зарядів вистачить? Підривайте!

Згадуючи про цей випадок, офіцер каже, що сьогодні робота саперів аж ніяк не нагадує захоплюючий вояж. Окрім завдань на передовій, його підлеглі займаються розмінуванням економічно важливих об’єктів і сільгоспугідь.

– Тисячі гектарів землі на Донбасі вже декілька років не можуть використовуватися за прямим призначенням, – говорить Сергій Кухар. – З ранньої весни і до пізньої осені групи розмінування працюють в різних районах, іноді автономно. Особливу увагу при цьому звертаємо на безпеку як саперів, так і цивільних. Адже у саперній справі самовпевненість є найлютішим ворогом.