На сході нашої країни зараз точиться війна, і багато які наші воїни пожертвували життям, щоб відборонити наші рубежі від ворога. Саме вони, професійні військові, справжні патріоти та просто небайдужі громадяни, захистили наше мирне життя. Кожна область України має кого згадати в ці дні.

Напередодні Дня захисника України голова Одеської ОДА Максим Степанов зустрівся з родинами полеглих воїнів АТО. Для них влаштували обід у конференц-залі в Домі прийомів, підготували концерт. Однак захід, попри всі урочистості, був не зовсім святковий. Бо привід для зустрічі був сумний.

За три роки війни на Донбасі своїми життями пожертвували 133 вихідці з Одещини. Більша частина їх – 94 – поховані в нашій області. У героїв залишилися рідні та близькі, яким потрібно жити далі.

– Я хочу кардинально змінити підхід до соціального забезпечення сімей полеглих воїнів АТО в Одеській області, – зазначив Максим Степанов. – Сьогодні кожна така сім’я отримує щомісячно дві тисячі гривень – і це, в моєму розумінні, дуже небагато. Зараз ми працюємо над новою програмою, яка до кінця року буде представлена. До її розробки були залучені колишні учасники АТО, які виказали свої побажання та пропозиції. У нас буде стовідсоткове покриття комунальних послуг, замість сьогоднішньої п’ятдесятивідсоткової пільги. Вирішуються питання з безкоштовним проїздом: на всеукраїнському рівні ця проблема, на жаль, ще не врегульована, однак у межах області ми маємо необхідні механізми для її вирішення.

Дбати про сім’ї полеглих воїнів – це прямий обов’язок держави. Однак часто вона, з різних причин, не виконує цей обов’язок у повному обсязі. Син Олени Мосьпан, Віталій, був десантником, служив у спецназі. Чоловік у мирний час до військової справи стосунку не мав, працював директором комерційної фірми. Однак він не міг лишитися осторонь подій на Донбасі. В березні 2014 року він добровольцем пішов на війну. Загинув під Червоним Лиманом 19 червня того ж року. У Віталія залишилася дружина та двоє дітей: молодшому синові на час загибелі батька не було й року. Поховали героя в Дніпродзержинську, де він і жив. Його матері, що проживає в Одесі, лишилася тільки могила та пам’ять про сина.

– Я підтримую зв’язок з його родиною, часто їжджу на могилку до нього. Для мене він живий, я досі не можу повірити, що він загинув, такий він був веселий, добрий та життєлюбний, – каже Олена Костянтинівна. – Держава нам навіть гарантує проїзд безкоштовний, щоб навідувати могили, однак жодного разу я ще не скористалася пільгою. Як приходиш на вокзал, так ніколи немає квитків, коли показуєш документи. Однак щойно їх сховаєш, квитки дивовижним чином з’являються…

Рідні загиблих в АТО у своїй більшості, здається, зовсім не намагаються «вибити» у держави все, що їм гарантовано законом. Вони живуть далі пам’яттю про минуле без війни та надією, що подвиг їхніх рідних не піде в забуття у майбутньому. А матеріальні негаразди порівняно з цим видаються дрібницями. Жодна пільга чи матеріальна допомога не поверне дітям батьків, матерям – синів, а жінкам – чоловіків. Однак дуже хотілося б, щоб сім’ї полеглих героїв були захищені на ділі, а не тільки на папері.