Спроба організувати новий Майдан під стінами українського парламенту повністю вкладається у формулу Гегеля, що історія повторюється двічі. Перший раз як трагедія, другий — як фарс.

ТРИ ГАСЛА НА ПРАПОРІ, ОДИН В УМІ

Організатори акції 17 жовтня або «Великої політичної реформи» своїми діями зробили для дискредитації Революції гідності більше, ніж відверті контрреволюціонери. Вони окарикатурили саму суть демократії. Звели народне обурення діями нинішньої влади до декорацій і примітивних вимог. До методів, які не можуть закінчитися нічим, крім ганьби.

Найприкріше, що карикатуру на «третій Майдан» малювали зовсім відкрито у нас на очах. А в підготовці акції брали участь найрізноманітніші і навіть вороже налаштовані один до одного політики. Озираючись назад, чітко бачиш, що каталізатором збурень, поштовхом для хвилі подальших дій стала провокація з позбавленням українського громадянства Міхеіла Саакашвілі. Ті, хто напоумили Петра Порошенка підписати цей божевільний указ, найімовірніше, передбачали його наслідки. І не помилилися.

У різношерстої української опозиції, яка не має спільної програми, не має спільної мети, крім бажання достроково усунути Порошенка з посади президента, раніше не було прапора. Тепер він з’явився. І ним негайно ж почали розмахувати, а за потреби і товкти ратищем слабку владу. Акція 17 жовтня почалася, власне, на місяць раніше — 10 вересня. Тоді об’єднані сили радикалів і народних депутатів від «Батьківщини» та «Самопомочі» штурмом взяли державний кордон, «провели», грубо порушуючи закон, скандального політика в Україну.

Ні Саакашвілі, ні ті, хто стояли за його спиною, тоді не приховували, що прорив кордону — тільки репетиція великого скандалу. Безпорадність правоохоронців при масовому прориві кордону, фактична відсутність реакції українських прикордонників, поліцейських, а потім прокурорів і суддів упевнило скандалістів і провокаторів у вседозволеності та безкарності. Місяця підготовки до акції 17 жовтня з лишком вистачило їм для відкритого збору коштів, закупівлі декоративного антуражу і вербування активістів.

Гірше було з ідеологією скандалу. «Боротьба з баригами», на якій наголошує Саакашвілі, насправді означає не боротьбу з корупцією, а війну з олігархами, соціальну революцію у підсумку. Ні українські опозиціонери, ні український народ до такої революції зараз не готові. Революційна ситуація не простежується, а без неї все зводиться до елементарної боротьби політичних кланів за владу.

Написати таке на гаслах і вивести людей з подібною вимогою під Верховну Раду ніхто, звичайно, не може. Заклики до відставки Порошенка протестувальники до часу мали на умі або вимовляли упівголоса. Заявляли ж про необхідність введення антикорупційних судів, вимагали схвалення виборчого закону за відкритими списками в рамках пропорційної системи і наполягали на знятті недоторканності з народних депутатів.

За дивним збігом на прийнятті тих же законів зі свого боку наполягав і Президент України. Він був готовий піти протестувальникам назустріч. Хотів навіть очолити протест. Але не міг. Бо декорації, ідеологія, гасла і прапори акції 17 жовтня — тільки один бік медалі.

ДРУГИЙ БІК МЕДАЛІ

Другим боком медалі скандальних акцій, починаючи з прориву державного кордону 10 вересня, і включно з «третім Майданом» 17 жовтня, є, що б не говорили організатори, провокування влади на застосування сили до протестувальників. Важко сказати, як би розвивалися події, якби прикордонники 10 вересня на пропускному пункті «Шегині» застосували зброю проти порушників кордону. А прикордонники за статутом просто зобов’язані були це зробити. Важко сказати, як би повівся збурений натовп, якби поліція затримала порушників кордону разом із Саакаш-вілі. Але ж поліцейські просто зобов’язані були їх затримати.

Один постріл на кордоні, одне силове затримання могло тоді стати іскрою для великого вогнища. І на щастя для нас, що такої іскри не було. І на щастя для нас, влада вирішила тоді зіграти з провокаторами в піддавки.

Піддавки, однак, гра небезпечна. Невідомо, до якої межі можна в ній відступати, щоб не зазнати врешті-решт поразки. Під стінами Верховної Ради правоохоронці одного разу (31 серпня 2015 року) вже зіграли в піддавки зі збудженим натовпом. Заплатили за це життям чотири бійці Національної гвардії.

За три дні (17, 18 і 19 жовтня) організатори акції під парламентом та особисто Міхеіл Саакашвілі зробили чимало заяв про мирні наміри протестувальників, про те, що ніякого штурму парламенту не відбудеться і народним депутатам нічого не загрожує. Але це слова. За три дні акції «Велика політична реформа» вже відбулося кілька спалахів насильства. Зламано огорожу біля Верховної Ради, пошкоджені рамки металошукачів, постраждали кілька поліцейських (одного «мирні протестувальники» на очах у всіх повалили і били ногами).

Із застосуванням сили інші «мирні протестувальники» відбирали у поліцейських спецзасоби захисту (щити і шоломи) й чинили активний опір при спробі їх повернути. На низку народних депутатів на виході з будівлі Верховної Ради з образами накинулися «мирні» учасники протесту. А до двох (Олега Барни і Олексія Гончаренка) вони спробували застосувати силу.

Представники «мирних протестувальників» з позиції сили хотіли також поспілкуватися з главою держави. Але Порошенко — гравець не слабкий. Він погодився поговорити з Мустафою Найємом та кількома притомними народними депутатами. Але коли разом з ними на Банкову прийшли учасник прориву кордону народний депутат Юрій Дерев’янко та «свободівець» Юрій Левченко, який запалював у Верховній Раді димову шашку, президент гру в піддавки припинив. І від зустрічі відмовився навідріз.

Невідомо, чи зіграє Верховна Рада в піддавки з учасниками акції протесту і якою мірою тиск вулиці позначиться на остаточних результатах голосування щодо закону про скасування депутатської недоторканності. Але тисни чи не тисни, а швидко при-йняти в парламенті новий виборчий закон і закон про антикорупційний суд узагалі неможливо. Тож організаторам акції невдовзі доведеться згорнути намети і розійтися по домівках.

Так і буде, якщо не станеться катастрофи, — влада з дурості піддасться на провокації, мітингувальників розжене силою і спровокує цим третій Майдан.