Вже вчетверте в Одесі у флотському ліцеї пролунали слова клятви ліцеїста. У 2014 році мало хто вірив, що офіцерам та викладачам вдасться відродити навчальний заклад на новому місці. Однак ліцей стабільно забезпечує підготовку близько ста чоловік на рік, більшість із яких продовжують свою військову кар’єру. До речі, з кожним роком усе більше й більше підлітків виказують бажання здобути середню освіту саме тут. Не перестають приїжджати до Одеси і абітурієнти з Криму, Донецької та Луганської областей.

От і Микита Рязанов у святковому однострої. До Одеси хлопець приїхав із Торецька, колишнього Дзержинська, Донецької області. Юнак каже, що коли вперше почув, як розриваються «Гради», то переплутав їх із грозою, тому не злякався. У свої неповні 15 років він уже може розрізнити за звуком вибухи від танкового пострілу та міномета, а коли вчився у восьмому класі, то в його школу поцілив снаряд від «Граду-П». На щастя, тоді ніхто не постраждав.

– Про Військово-морський ліцей дізнався від українських військових, їх багато в нашому місті, і ми залюбки спілкуємося з ними. Вони ж і порадили піти вчитися у цей навчальний заклад, подалі від бойових дій. Я серйозно поставився до цієї ідеї, почав збирати документи, приїхав, успішно склав іспити і вступив, – каже Микита.

Мати першокурсника Миколи Кириченка виховала самотужки трьох дітей. Наймолодший, Микола, якого вона всиновила, – також на урочистому заході складання клятви ліцеїста.

– Вперше Миколу побачила 2004 року на станції Аккаржа Одеської залізниці. Я була на чергуванні і помітила, що маленький хлопчик бігає колією. Виявилося, що його просто покинули і він не знав куди дітися. Йому було ледь більше двох рочків. Після того я не змогла його нікому віддати. Окрім Миколи, в мене ще двоє дітей. Так сталося, що їх я виховувала сама. Вони бачили, як я переживаю через хлопчика, і казали: «Мамо, забирай його до нас, ми тобі допоможемо!» – розповіла Світлана Миколаївна.

Старший син у родині Світлани проходив службу у Кірово­градському полку спецпризначення. Кілька років тому разом із мамою Микола побував на присязі у брата. Після побаченого там він одразу ж вирішив, що стане військовим. І ось зараз хло­пець здійснив свою мрію – він ліцеїст Військово-морського ліцею.

Як і три роки тому, коли навчальний заклад щойно було передислоковано до Одеси, сьогодні ліцеєві чимало допомагають волонтери, меценати та шефи. Так, для господарських потреб подарували автомобіль, облаштували лінгафонний кабінет, забезпечили підручниками. У ліцеї не відмовляються від жодної допомоги, адже все, що він мав до анексії, залишилося в Криму. Підконтрольна Росії адміністрація не дозволила взяти навіть навчальні посібники. Вагому підтримку надають також представники місцевої влади Вінниці та області. Вони неодноразово допомагали сучасною оргтехнікою, а ще найкращі ліцеїсти за результатами першого кварталу навчання отримуватимуть стипендію з Вінницького обласного бюджету.