Одеські катакомби зазвичай асоціюються з подіями Другої світової, з партизанами. Щоб їх побачити, треба було їхати 20 кілометрів за місто, у відомий музей у Нерубайському. Нещодавно в самісінькому центрі Одеси, на Буніна, 7, відкрили новий підземний музей — Катакомбу Кантакузена. Це 120 метрів підземних галерей і склепінь.

За твердженнями науковців, дослідників Фонду вивчення та збереження спадщини Одеси «Пам’ять», це одна з найстаріших каменоломень міста. Саме з її каменю зведені кілька будинків історичного центру.

Закінчивши свою «будівельну» кар’єру ще в ХІХ столітті, катакомба змінила чимало «амплуа»: притулок авантюристів, склад контрафакту, сховище у воєнні роки й ганебна помийна яма в останні півстоліття. 30 тонн сміття та ґрунту вивезли дослідники й волонтери. Але спершу створили облікову мапу об’єкта, провели фотофіксацію, отримали висновки експертів. Тепер одеська Катакомба Кантакузена отримала офіційний статус па-м’ятки національного значення.

Під час розчищення каменоломні на глибині 10 метрів виявлено п’ять-шість культурних шарів. В експозиційних залах у підземеллі можна дізнатися про таке: гірнича справа в Одесі (видобуток пиляного каменю); історія катакомби Кантакузена (князь Олександр Кантакузен, потомок давнього візантійського роду, випускник Рішельєвського ліцею, кадровий військовий, учасник грецького опору й одеський землевласник); виробництво цегли в Одесі та околицях; пічна справа, каміни, кахлі, майоліка; історія маєтку Воронцових в експонатах — будівельних фрагментах, знайдених при реставрації комплексу (підземний хід Воронцовського палацу 2016-го також включено до реєстру пам’яток національного значення).

Всі експонати — унікальні артефакти віком 100 — 200 років. Новий туристичний об’єкт буде включено до авторитетного міжнародного ресурсу Trip Advisor, який знайомить ман-дрівників усього світу з найцікавішими туристичними місцями Одеси.

Катакомбу Кантакузена журналістам показували люди, які про таємничі одеські підземелля знають усе. Йшлося не лише про цей об’єкт, а й про одеські катакомби загалом.

Леонід Ашколуненко — вчений-спелестолог. (Спелестологія — наука про підземні порожнини штучного походження. До штучних підземель належать закинуті каменоломні, шахти, водоводи, колодязі, підземні ходи, підземні храми тощо). Пошуковець з багатим досвідом. Пройшов великі відстані під землею. 1965 року в Одесі створено клуб «Пошук», мета якого — вивчення історії міста та його катакомб. Відтоді пан Леонід цим і займається. За результатами досліджень клубу «Пошук» відкрито музей у Нерубайському.

Леонід Ашколуненко очолював не один десяток операцій з пошуку людей, які заблукали в підступних підземних лабіринтах. Одних йому вдавалося знаходити через півгодини після того, як ті заблукали, інших — через кілька днів. А перших двох дівчаток у катакомбах під Усатовим він знайшов трохи втомленими, але живими на четверту добу ще 1966 року.

На запитання, які йому траплялися найяскравіші «печерні» знахідки, відповідає:

— Серед підземних масивів каменю-черепашника трапляються природні пустоти. Це дно колишнього моря. В такі пастки свого часу потрапило чимало тварин. На території одного з наших об’єктів є велика пустота, в якій виявлена величезна кількість доісторичних кісток. Й одногорбий верблюд, і трипалий кінь. Але про це вам краще розповість Костянтин Пронін. А я більше в катакомбах займався прокладанням нових ходів та системою безпеки. Свого часу був начальником контрольно-рятувальної служби експедиції «Пошук», відповідав за те, щоб не лазили «куди не треба», щоб ніхто не подряпався, не покалічився. Найголовніше при вивченні підземелля — це безпека. Коли я потрапив у «Пошук», мав початковий досвід альпініста. Мені було аж 18, був другим за віком у команді, а більшості з тодішнього «Пошуку» було по 15—16 років. Ми працювали в тісному контакті з протизсувним управлінням (було таке), з маркшейдерами, які на шахтах відповідали за безпеку. Так склалося, що я, як написав хтось із журналістів у заголовку, «52 роки під землею».

Костянтин Пронін, співробітник ОНУ ім. І.І. Мечникова, кафедра морської геології. Перші походи під землю стали відправною точкою його професії. Колеги характеризують Костянтина як «гуру підземного світу».

— Приємно, що традиції, які колись були закладені в «Пошуку», продовжуються і розвиваються. Якщо перші пошуковці розвідували і щось знаходили, то зараз воно вже приведене у божий вигляд і доступне широкому загалові, щоб ще раз показати принади нашої Одеси і містянам, і гостям.

Про цю виробку, Катакомбу Кантакузена, ми знали ще з 1966 року. Там було закинуте бомбосховище. Вивчаючи її, ми знали, що вона стара, розташована в центрі міста, міцна. А коли почалося детальне дослідження, виявилося, що вона ще й дуже цікава. Сьогодні це найстаріша з відомих в Одесі каменоломень. Вона вже розроблялася у 1812 році (під землею на стіні видряпана дата), тоді ще Одеса була ніякою. Коли ми в популярних лекціях розповідаємо, як народжувалася Одеса, ця виробка є живою ілюстрацією. Вже у ХІХ столітті вона була закинутою. Тут знайдені патрони від револьвера Лє Фаше, це навіть передувало бурхливим ковбойським часам, тобто це перша половина ХІХ століття. Кріплення зроблені в 1850—1860-х роках, далі вони не використовувалися.

— Ця катакомба має сполучення з іншими, а чи вона тупикова?

— Я розвінчаю деякі романтичні міфи. Насправді в центрі міста катакомб практично нема, адже наші предки були мудрими і грамотними людьми й усвідомлювали, що будь-яке копання там, під землею, позначиться на будівлі тут, на поверхні.

В Одесі відомі лише чотири невеликі виробки, які майже не збереглися. Це єдина. Вони дуже маленькі. Бо тільки-но місто виросло й виникла велика потреба в камені, добування винесли за лінію порто-франко або в такі нетрі, як Аркадія. Я сміюся, але це тепер елітний район, а тоді це було ніщо, і все каміння видобувалося в Аркадії, на Молдаванці, у Кривій Балці. Там камінь видобували вже не князі та графи, а купці, заробляючи на цьому чималі гроші. Там уже для вивезення каміння застосували тачки, пізніше — коней. А в центральній частині міста нічого не добували, бо жоден домовласник не допустив би, щоб під ним рили-копали. Є документи, що коли хтось намагався незаконно добувати камінь, сусіди писали на нього «куди слід». Копати під землею таємно можна, але спробуйте вивезти продукцію — три вози каменю! Отже, всі вони тупикові, в місті катакомби ніколи не перетинають квартал. Одеса й катакомби — діло туманне…

Пан Пронін продовжує:

— Одеські катакомби — це велика кількість різноманітних елементів, різновікових і різнотипних. Перші й найдавніші — природні карстові печери, їм близько чотирьох мільйонів років. Чому «близько»? Бо фауна, знайдена в них — шаблезубі тигри, мастодонти тощо, — їм 3 мільйони 700 тисяч років. Це визначено радіовуглецевим методом.

— Тобто можемо говорити про наших одеських мамонтів?

— Ні, що ви! Мамонтів ще не було, вони жили, коли тут була тундра, а до того тут була африканська савана — страуси, верблюди, таке все було. Воно часами змінювалося.

Друге — це виробки, каменоломні, те, що зазвичай зветься катакомбами. Це складова частина Одеських катакомб. Різноманітні «міни», як ми їх в Одесі називаємо, це порожнини, вириті у верхніх глино-суглинкових відкладеннях. Це господарські підвали-склади. Це палацові ходи, яких у місті щонайменше чотири — Воронцовський палац, Картинна галерея і ще два інших. Це різні технологічні пустоти, починаючи з військових бункерів кінця 1930-х років, закінчуючи спорудами 1970-х. На Молдаванці демонструються кілометри бункерів, які перетворені в катакомби. Це низка інших порожнин — колодязі, водяні цистерни, яких тут сотні. Розвідувальні виробки. Все це у різних поєднаннях, різних комбінаціях чи все разом й утворює Одеські катакомби.

Єдине, чого в Одесі нема — ми шукаємо, але знайти не можемо — це… КАТАКОМБ. Катакомби — це підземні культові споруди для захоронень. Ось їх наразі не виявлено. В Одеських катакомбах є все, окрім катакомб! Шукаємо.

У наших планах створення підземного заповідника, який включатиме Катакомбу Кантакузена, вже відкриту катакомбу на Молдаванці, підземний хід Воронцовського палацу та каменоломню Карантинної балки.

— Чи увійдуть до заповідника вже згадані карстові печери?

— Карстові печери сюди не увійдуть, адже там знаходиться палеонтологічна пам’ятка державного значення. Це заповідник, закритий для відвідування. Є великі складнощі, щоб перетворити його на туристичний об’єкт. Вплив відвідувачів на печери може мати небажані наслідки. На це потрібні великі кошти, ні сам університет, ні Міносвіти цього зробити не в змозі. Тому це законсервований об’єкт для майбутніх часів і людей. Почне Україна багатіти, повертатися до цього обличчям, тоді все відбудеться. А наразі наше завдання його зберегти. Періодично є спроби великого будівництва над ним, що спричинить руйнування об’єкта, який є підрозділом ЮНЕСКО з геології та міжнародним часовим еталоном.

Максим Баранецький, голова фонду «Пам’ять», розповідає, що було в Катакомбі Кантакузена після того, як закінчилося видобування каменю:

— Це портова зона, а значить — контрабанда. Підземелля використовували всі, хто тут поблизу був, під свої потреби. Передусім — кримінал. Звичайному обивателю тут робити було нічого. Звісно ж, тут щось відбувалося. За звітами поліції, вся ця балка була місцем збору злочинного елементу.

Останні півстоліття катакомбу перетворили на смітник. Мешканці двору цей вхід заварили, бо там збиралися безхатьки.

Розчистили і впорядкували катакомбу за півроку. Люди, які живуть неподалік, і навіть жителі двору зі здивуванням дізналися про цей об’єкт. Тут ми не просто спускаємося під землю, ми заглиблюємося в історію, щоб її побачити і відчути.

За підрахунками фахівців, довжина катакомб у межах міста Одеси — понад 500 кілометрів, все інше — ще 2000—2500 кілометрів. Тобто загальна цифра сягає не менше 3000 кілометрів. Це підраховано математично, адже не скрізь можна потрапити.