Вже буквально за рік в Україні не залишиться ані державних, ані комунальних мас-медій. У грудні 2015 року Президент Петро Порошенко підписав закон, що позбавляє органи державної влади та місцевого самоврядування права бути засновниками або співзасновниками друкованих ЗМІ.

Вже фініш наближається…

Минуло дві третини терміну, відведеного законом на проведення реформи. До його закінчення залишилося всього 13 місяців, але судячи з повідомлень у друкованих медіях та електронних інформаційних ресурсах, скласти собі повну картину реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ й досі доволі важко. Аж надто строкатою, неоднозначною виглядає вона на умовній газетно-журнальній мапі України. Власне, це підтвердила й експертна зустріч на тему «Особливості реформування державних і комунальних засобів масової інформації», що пройшла не так давно в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії держуправління при Президентові України.

В ідеї це мала б бути цікава та корисна для редакцій дискусія у формі загальноукраїнської відеоконференції, свого роду «звіряння годинника» між мас-медіями через комунікативний центр Кабміну, у студії якого зібралися відповідальні працівники Держтелерадіокомітету України, юристи, представники громадських організацій. У діалозі, модераторами якого були начальник юридичного відділу Української асоціації медіабізнесу Олександр Дяченко і виконавчий директор громадської організації «Платформа прав людини» Олександр Бурмагін, взяли участь керівники редакційних колективів Харкова, Чернігова, Дніпра та Львова. На превеликий жаль, друковані видання Одеської та інших областей просто проігнорували цей захід.

А з іншого боку, навряд чи варто було чекати чогось іншого. На одностайну думку учасників відеоконференції, в Законі «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» надто багато «білих плям», недоробок. Саме тому запропоновано внести в нього чимало поправок. Власне, їх уже подано на розгляд до Верховної Ради, і тепер слово за народними обранцями.

Нагадаємо, що відповідно до статті 2 Закону, реформування друкованих ЗМІ та редакцій здійснюється у два етапи. На першому, упродовж 2016 року, мали пройти процес роздержавлення видання, які самі звернулися з відповідним клопотанням. На другому етапі, що охоплює 2017-18 роки, проводиться роздержавлення друкованих медій, що не пройшли реформування на першій стадії.

Як повідомила під час відеоконференції начальниця відділу друкованих ЗМІ та державної реєстрації суб’єктів видавничої справи Держкомтелерадіо Оксана Боженко, відомство провело моніто­ринг процесу реформування. Його результати свідчать, що перший етап завершити минулого року так і не вдалося. З 244 учасників було реформовано 102 державні та комунальні друковані ЗМІ. А на сьогодні, з урахуванням учасників другого етапу, – 121. Зважаючи на те, що, за даними Держкомтелерадіо, всього в Україні налічується понад 700 комунальних і державних видань, які підлягають реформуванню, «завдання» виконала лише п’ята частина цього сектору друкованого медійного простору.

Ризики та проблеми

У процесі реформування редакції друкованих медій, що вирішили стати самостійними, відразу зіштовхнулися з ризиками та викликами. За словами начальника юридичного відділу Держкомтелерадіо Таїсії Мировець, уже на першому етапі реформування виникло чимало проблемних моментів, перешкод. Причому неабиякою мірою вони пов’язані з тим, що багато які органи місцевого самоврядування та засновники державних і комунальних видань не поставилися до Закону зважено, з усією серйозністю, не прийняли рішень згідно з нормами Закону. Більше того, стало звичною практикою звільнення редакторів ЗМІ, відчуження майна, скорочення штату працівників.

Усе це юристи намагалися врахувати в проекті закону № 6560 «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації».

– Законопроект № 6560 включено до порядку денного сесії Верховної Ради, і його можна ставити на розгляд уже завтра, – розповів на зуст­річі начальник юридичного відділу Української асоціації медіабізнесу Олександр Дяченко. – Але треба розуміти ситуацію в країні, – що є пенсійна реформа, медична, є багато інших важливих питань, – тому дуже важко розраховувати, що наш законопроект депутати терміново розглянуть. Тому кожна редакція, яка має якісь проблеми, мусить зараз написати відповідного листа до ВР, а ми допоможемо.

Під час діалогу зі ЗМІ звернуто увагу на три найзначніші проблеми. Найперша – організаційна. Вона полягає в тому, що дуже багато які редакції зупинили роботу з реформування, бо вона потребує багато зусиль і її потрібно виконувати без відриву від виробництва. Незважаючи на це, редакції, які не почнуть займатися власним реформуванням зараз, можуть взагалі зникнути. В законі зазначено, що редакції, які не встигнуть реформуватися до кінця 2018 року, ризикують не отримати свідоцтво та будуть ліквідовані. Закон передбачає виняток для тих редакцій, які захищають своє професійне формування в суді.

Друга проблема – юридична. За словами Олександра Дяченка, в цій царині проблеми для редакції – це передусім усе, що стосується прийняття засновниками рішення, хоча є труднощі й іншого роду. Було висловлено чимало ідей щодо того, як саме слід реформуватися, в тому числі йшлося про так зване автоматичне реформування, але ніхто не може чітко сказати, як його виконувати. І все, що ми маємо, це Закон (трохи покращений у разі ухвалення) та чітка зрозуміла процедура судового захисту. Тому дуже важливо вирішувати юридичні складнощі й тонкощі, пов’язані з роботою державної реєстраційної служби і реформування державних видань.

Третя проблема – економічна. На неї треба звернути особливу увагу, бо виданням, які реформуються, доведеться конкурувати з приватними виданнями на дуже обмеженому рекламному ринку.

У чому ж полягає пріоритет?

Організатори конференції відповіли на запитання від редакторів українських ЗМІ. Зокрема, Лариса Гнатченко, головна редакторка обласної газети «Слобідський край» (Харків), звернувши увагу на прописаний у законі пункт про пріоритетне право діяльності ЗМІ органів державної влади та місцевого самоврядування, запитала, в чому ж, власне, полягає це пріоритетне право комунальних видань.

Експерти відповіли, що закон про розбудову ЗМІ прив’язаний до відповідної суми, яка виділяється з бюджету на діяльність того чи іншого органу місцевого самоврядування, тому треба проводити тендер, а згадане право означає тільки те, що сформована заново редакція буде мати відповідний пріоритет і з нею мають укласти договір на співпрацю.

Оренда – на 15 років

А на запитання редакторки міської комунальної газети «Чернігівські відомості» Ірини Мокроусової щодо прав редакцій на користування приміщенням та пільговою орендною платою Олександр Дяченко дав таку відповідь:

– Це справді одна з головних проблем реформування. Юристи довели, що за новим законом редакції комунальних ЗМІ мають сплачувати орендну плату на таких самих умовах, як і органи державної влади і орендатори, які орендують майно у місцевого органа самоврядування – засновника. Якщо ця норма закону не виконується, треба вирішувати питання в суді.

А з приводу приміщень питань не мусить бути, бо редакція, розташована в якомусь приміщенні на момент реформування, має право перебувати там, згідно із законом, не менше 15 років. Якщо хтось хоче газету звідти викинути, треба через суд захищати свої права. Потрібна більша активність у подоланні перешкод.

Олександр Дяченко радить звернути увагу на останній пункт прикінцевої Статті 14 Закону, яким передбачується, що «перереєстрація друкованих засобів масової інформації, що реформуються, здійснюється на безоплатній основі», а також наголошує на виконанні інших вимог. Якщо в законі сказано, що мають бути збережені назва, мова, середовище поширення газети, то так і слід чинити.

А стосовно того, що та як робити у процесі роздержавлення, кожна редакція має вирішувати сама для себе. на зустрічі було підкреслено, що для тих, хто прагне перетворитися на незалежне приватне видання, є відповідні шляхи. Юристи допомагають знаходити варіанти для таких видань.

Так чи інакше, процес реформування ЗМІ, хоч і повільно, таки набирає обертів, і за решту 13 місяців ті видання, що ще не визначилися щодо свого майбутнього, вимушені будуть це зробити.

Довідка

За даними Держкомтелерадіо України, в Одеській області з 34 комунальних і місцевих друкованих ЗМІ процес реформування пройшли чотири видання. Це районні газети «Вісті Кодимщини», «Слава хлібороба», «Окнянські вісті» та «Арцизькі вісті».

В чотирьох районах місцеві ради ще не ухвалили рішення про реформування друкованих ЗМІ, які повідомили про своє бажання реформуватися.

Таквор ОГАНЕСЯН

Великомихайлівський район

На «вільні хліби» – без боргів

Коли набув чинності закон України про роздержавлення засобів масової інформації, газета «Єдність» отримувала непогану дотацію від районної влади. Депутати саме затвердили програму підтримки видання, передбачивши в бюджеті по 300 тисяч гривень на 2015, 2016 та 2017 роки. Тому великомихайлівські газетярі не поспішали на «вільні хліби» і на зборах колективу вирішили роз­державлюватися у другому етапі.

– Ми вважаємо таке рішення правильним, – розповіла виконувачка обов’язків редактора газети «Єдність» Світлана Йосипівна Смолінська. – Причин квапитися і йти у пілотний проект у нас не було. Адже відносини із засновником (районною радою) на той час були і нині є нормальними, райдержадміністрація теж особливо не втручається у редакційний процес. Та все ж таки головну роль у прийнятті рішення відіграла фінансова підтримка з бюджету – нашому колективові не хотілося втрачати її через бажання бути першими серед реформованих ЗМІ.

У належні терміни редакція провела збори з визначення способу та етапу реформування, отримала згоду засновників і опублікувала відповідне рішення у своєму виданні. Також «Єдність» включено до зведеного переліку об’єктів реформування. Таким чином, зроблено основні кроки до остаточного розлучення із владними засновниками, як того вимагає законодавство.

Світлана Йосипівна не приховує свого занепокоєння стосовно виживання газети у майбутньому. Адже, починаючи з 2018 року, часопис іде у самостійне плавання і не отримуватиме державної підтримки. Як вдасться заробляти кошти на друк газети, заробітну плату тощо – передбачити важко.

Цьогоріч газета запропонувала усім сільським та селищним радам, організаціям та установам району працювати на договірній основі. Тобто журналісти пишуть про їхню діяльність, а ті платять газеті гроші. У результаті більшість сільських рад пішли назустріч і з готовністю оплачують такі послуги. Натомість організації та установи не підтримали такої пропозиції, бо в їхніх бюджетах не передбачено відповідної статті витрат.

– На останніх виборах, що відбулися наприкінці жовтня, у нашому районі створилася ще одна об’єднана громада, – говорить С. Смолінська. – Водночас, три сільські ради відійшли до сусіднього Іванівського району, утворивши Знам’янську громаду. Відтак редакція втратила потенційних партнерів, з якими могла б працювати на договірних умовах.

Редакторка «Єдності» відзначила плідну співпрацю з Великомихайлівською об’єднаною громадою, до якої входять 9 сільрад. Півсуми дотації за районною програмою підтримки газети (а це 150 тисяч гривень) виділяється саме з її бюджету. До того ж голова громади Тетяна Володимирівна Жарська, як і деякі її колеги, ніколи не відмовить у наданні транспорту журналістам для поїздок по району. Адже редакція не має власного автомобіля і лише мріє про те, щоб бути більш мобільною у пересуванні.

Окрім осучаснення відносин із сільськими та селищними радами, цього року журналісти змінили графік виходу газети та її вигляд: раніше передплатники отримували районку два рази на тиждень у чорно-білому варіанті, а тепер – лише щоп’ятниці на восьми сторінках у кольорі. Для цього довелося перервати багаторічну співпрацю з місцевою друкарнею і перейти до одеського видавництва «Чорномор’я».

Судячи з усього, 2018 рік принесе колективові «Єдності» чимало випробувань, адже з цього часу доведеться самостійно вирішувати всі проблеми, думати про те, як вижити в складних економічних умовах. Проте газетярі тішаться, що на «вільні хліби» підуть без боргів, з деяким досвідом залучення додаткових коштів та головне – з «бойовим» настроєм і готовністю працювати в нових умовах.

Олена ХАРЧЕНКО

Ананьївський район

Коштами відданих читачів

– Наше комунальне підприємство роздержавлюється у другому етапі, – розповідає редактор газети «Вісті Ананьївщини» Володимир Сєдов. – Поки що немає пов­ної ясності, як буде проходити сам процес і як буде виживати газета без бюджетної підтримки, яка, в принципі, не така й велика: майже дві третини річного бюджету. Сьогодні редакція сама на себе заробляє.

Колектив редакції на цей час скоротився до мінімуму: колись трудилося

16 працівників, а зараз – всього п’ять. Тому всю роботу, включаючи прибирання кабінетів, доводиться виконувати самим, і до цього вже звикли.

Стосовно проблем, то у нас немає сучасної комп’ютерної техніки. Редакційний автомобіль перетворився на брухт і ремонту не підлягає. Хвилює й те, що пос­тійно підвищуються ціни на папір, друк та розпов­сюдження газети, на природний газ та електроенергію. Але найголовніше – наш район є дотаційним, промисловості та крупних підприємств обмаль, тому немає відповідного обсягу реклами, з якої живе газета. Крім того, населення – майже наполовину пенсійного віку, пенсії мізерні, і люди часто просто не мають змоги передплачувати районку. А молодь, яка ще не виїхала в пошуках роботи чи кращої долі, на жаль, преси майже не читає. Інтернет став реальним конкурентом.

Незважаючи на це, колектив плідно працює і навіть має непоганий, порівняно з минулими роками, тираж, що, відверто кажучи, іноді просто дивує. Для прикладу, 2017 року передплата на газету проводилася взагалі без допомоги спонсорів, тільки коштами відданих читачів. Адже найкращий показник популярності газети – це не думка посадових осіб, політичних діячів та заангажованих депутатів, а підтримка простих людей.

І я переконаний, що в нових умовах наша ра­йонка виживе й надалі тішитиме читачів своїми публікаціями.

Не ждать у моря погоды…

Похоже, именно так решили в газете «Дружба», которую жители Болградского района продолжают уважать, – и подтверждают это стабильной подпиской на одно из старейших местных изданий более четырех тысяч читателей.

– Мы живем в ожидании перемен, – говорит редактор газеты Болградской районной рады Татьяна Терзи.

Однако это отнюдь не пассивное ожидание.

– Мы активно развиваем наше присутствие в интернет-прост­ранстве, – продолжает редактор «Дружбы».

И уточняет, что это направление сегодня рассматривается как одно из приоритетных, поскольку такой формат рассчитан прежде всего на молодежь – тех, кто завтра может стать подписчиком газеты.

Но и печатное издание не списано в архив.

– Мы продолжаем работать над увеличением подписки. Наши читатели – не только ветераны труда, но и представители бизнеса, работники бюджетной сферы, молодые горожане, – объясняет Татьяна Терзи. – Не все читают газету в печатном виде. Сайт и соцсети значительно расширяют нашу аудиторию.

Правильность редакционной политики подтверждается приходом в издание рекламодателей.

– Сегодня у нас размещают свою рекламу предприниматели не только из нашего города, но и из Измаила, – улыбается Татьяна Терзи.

Растет и круг друзей у страницы газеты в «Фейсбуке».

Может, поэтому предстоящий переход в «самостоятельное плавание» не рассматривается как подведение черты. Скорее, это станет новым этапом истории «Дружбы».

Ренийский район

Периодика уходит в интернет

Вот уже несколько лет, обсуждая с коллегами процессы на медиарынке, я советую активнее уходить в интернет-пространство. Рассказываю, что это делают в самых развитых европейских странах, где газеты в бумажном варианте являются уже только дополнением к своей основной электронной версии.

Коллеги, особенно те, что постарше, мне, как правило, отвечают: «Если мы создадим сайт, то кто же будет подписываться на бумажный вариант? Интернет убьет газету!..»

В мире все меняется. Например, сегодня у городского головы города Рени Игоря Плехова пять тысяч друзей только в «Фейсбуке». Бывая на тех или иных объектах, мэр фотографирует моменты происходящего и тут же выкладывает снимки на своих страничках – с короткими комментариями. Несколько секунд – и городскому голове уже не нужен ни редактор, ни журналист, ни версталь­щик, ни газетная бумага, ни печатник, ни почтальон.

В принципе, сегодня каждый школьник может сделать фото события, которое он увидел, и выложить его на любой информационной площадке в интернете.

Мир масс-медиа изменился. Справится ли обычная районка с вызовами времени? На этот счет у меня были серь­езные опасения, и два года назад я предложила новый проект, идею которого позаимствовала у турецких коллег. Они это называют «общественным телевидением».

Суть в том, что используется такая бесплатная и доступная всем информационная площадка, как «Ютуб». Здесь можно ежедневно выкладывать видеосюжеты, отражающие жизнь города и района – с последующим распространением их через социальные сети. Не нужно создавать предприятие, получать лицензию и т.д. и т.п.

Спасибо, эту идею поддержал городской голова Рени Игорь Плехов, и на должность специалиста по связям с общественностью (есть такая ставка) был принят профессиональный оператор, с которым мы и приступили к реализации проекта.

За неполных два года работы у нас – более 1,4 тысячи подписчиков. Ежедневные просмотры составляют уже от 1700 до 2000 тысяч. Зрительская аудитория увеличивается каждый день.

Почему? Телевидение гораздо оперативнее, нежели районная газета. Информация – наглядная и бесплатная. Смотреть ее можно когда и где удобно – хоть за утренним кофе, хоть в полночь перед сном. А при желании любой сюжет зритель может тут же прокомментировать.

А что же разгосударствление коммунальной газеты? В данном случае – «Ренийского вестника», аудитория которого продолжает уменьшаться.

Совет все тот же – активнее уходить в интернет-прост­ранство. Теперь большинство читателей – там.

Газета, конечно, может и дальше жить от номера к номеру, но это уже бег на месте. Без перспектив.

Любашівський район

Чи потрібні місцеві газети?

Своїми думками ділиться редакторка газети «Хлібороб» Анастасія Олійник.

Не секрет, з реформуванням державної та комунальної преси в Україні влада запізнилася. На пришвидшення цього процесу намагалася вплинути в державних інституціях Національна спілка журналістів України. На жаль, безуспішно, бо відчувши прямий вплив на населення через «ручні» видання під час виборів, влада не поспішала позбутися такого надійного інструменту для задоволення власних амбіцій.

У нинішньому Законі про роз­державлення ЗМІ не випадково з’явився пункт про те, що власне приміщення (тих, кому вдалося його зберегти) редакційні колективи мають орендувати у громади протягом п’ятнадцяти років. Справно сплачуючи всі податки, ми вже давно його викупили у держави, але на це державні мужі не зважили і змінили варіант проекту Закону, в якому прописувалося безоплатне передання приміщень колективам видань. Що робити газетам, коли мине 15 років? Журналісти сподівалися, що до кінця року до Закону будуть внесені істотні зміни. Поки що ніщо не віщує, що так і буде.

Ми довго чекали роздержавлення, а в результаті в Одеській області цей процес на першому етапі завершили тільки чотири колективи з тридцяти чотирьох. Виникає закономірне запитання: що сталося з вами, шановні журналісти? Злякалися залишитися без фінансової підтримки – чи, знаючи нашу бюрократію, вирішили побачити, як проходитимуть цей процес колеги, яким перетерпіти тиск місцевої влади ще бодай на рік не видавалося можливим? Саме з останнього мотиву більшість колективів вирішили реформуватися у другому етапі. Першопрохідцям важко позаздрити, бо їхні «ходіння по муках» до державного реєстратора виправдали сподівання більшості. Не так вже й просто відірватися у «вільне плавання».

Тепер друге і надважливе питання: чи виживуть усі районні газети і чи треба, щоб вони й надалі існували в інформаційному просторі?

Треба чесно сказати: не всі ра­йонки сьогодні зможуть вижити без фінансової підтримки. Перша й найболючіша проблема – низькі тиражі, не напрацьована реклама. Немає ніяких гарантій, що районна рада, а надалі громади захочуть укладати угоди на висвітлення їхньої діяльності. Не перший рік журналісти домагалися, аби фінансова підтримка надавалась з державного бюджету. Якщо цього не вдалося домогтися до роздержавлення, то це можна зробити тепер. Яких втрат зазнає держава в разі ігнорування таких пропозицій? Переконана, втрати вже є, і досить солідні. Якби місцева преса не була «під каблуком» у місцевих чиновників, суспільство не мало б такого розгулу корупції. Адже нині саме завдяки незалежним ЗМІ розвінчуються протиправні дії високопосадовців різних рівнів.

Чому нам, журналістам, болить, що в разі закриття невеликих видань нікому буде проводити державницьку політику в Україні у багатьох населених пунктах? Тим більше, коли триває війна і наша присутність в інформаційному просторі більш ніж потрібна. Хіба більшу користь принесуть так звані жовті видання?!

Любашівська районна газета «Хлібороб» лише два останніх роки одержує нормальну фінансову підтримку. Така позиція влади змушувала нас загартовуватися і дбати про інтерес до газети через цікаві матеріали про людей, про резонансні події, зокрема і про рекламу. Усім колективом досягли п’ятитисячного тиражу.

Не дуже приємно чути, що про нас говорять як про «вітально-поминальні» газети, але вибору не маємо. У цьому є й інший плюс – попри суцільне зниження життєвого рівня люди не забувають про родинні цінності.

Чомусь у Законі про роздержавлення жодного слова не сказано про податкові канікули, багатьом газетам вони потрібні як повітря, аби стати на ноги. Нас розглядають як повноцінних підприємців. Так, ми справно сплачували всі податки із зароблених коштів, а не з дотації. Працюємо прозоро, без «чорної бухгалтерії». Прикро спостерігати, як власники торгових точок, маючи місячний оборот, рівний нашому річному, сплачують до бюджету смішні суми. До того ж на них діє мораторій, який унеможливлює перевірки. Чи стане наша держава сильнішою, якщо не повернеться обличчям до тих, хто стоїть нарівні з військовими на сторожі державності, моральних цінностей у суспільстві?

Не можу не сказати й про приниження, яких зазнавали журналісти. Чиновник, приходячи до влади, вважав, що знає, як вивести район у передові, а про що писати в газеті – тим більше. А більше про тих, про кого не треба писати. На що мій колега Юрій Федорчук сміливо говорив: «Оголосіть список!», і, як не дивно, йому за це нічого не було. З іншого приводу були громи і блискавки, які вдалося оминути і не наразитися на кардинальні рішення. Найважчим випробуванням для всіх моїх колег було Матвійчукове правління на посаді голови облдержадміністрації. Наші газети рясніли на першій сторінці двома знімками у кожному номері – Матвійчука та Януковича, розмір останнього не мав бути меншим за сірникову коробку. Насилля цієї тематики на сторінках ра­йонок не обійшлося без наслідків – усі ми втратили напрацьо­вані тиражі. Людям зрештою все це набридло. За вказівкою Матвійчука з посади редактора Ананьївської районки зняли досвідченого журналіста Миколу Северина, і тільки за те, що надрукував листа дядька про те, що йому важко живеться. Голова райради не став на його захист, а не так давно активісти вкинули його у сміттєвий бак. Що ж, принцип бумеранга таки спрацював.

Нас часто запитують, на підтримку якої партії чи депутата розраховуємо? Люди (вони не винні) не були у нашій шкірі і не розуміють, як важко бути залежним від будь-кого. Найкраще бути самодостатнім, до цього й прагнемо, аби бути цікавими і потрібними одному експерту – читачу.

Сторінку підготували Юрій ФЕДОРЧУК, Антоніна БОНДАРЕВА та Ірина КОРОЛЬКОВА