У середу, 15 листопада, стало відомо, що Комітет з питань національної безпеки й оборони Верховної Ради не зміг узгодити позицію щодо законопроекту №7163 «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях».

СЛУГИ НАРОДУ НІКУДИ НЕ ПОСПІШАЛИ

Документ, який в українській пресі охрестили законопроектом про деокупацію частини Донбасу, планували внести в зал для голосування у четвер, 16 листопада. Законопроект — президентський. Розглядати його в парламенті зобов’язані поза чергою, однак процес розгляду триває вже півтора місяці: законопроект проголосований у першому читанні, а до другого читання та прийняття в цілому шлях так і не пройдений.

У тексті законопроекту №7163, слід визнати, повно суперечностей і протиріч, але, як сказав голова профільного комітету ВР Сергій Пашинський, зроблена «титанічна робота» над частиною депутатських поправок, більшість з них збалансовано, прийнято або відхилено. Одна з поправок, втім, комітетом не тільки не опрацьована, але й не потрапила до переліку для обговорень.

Мова про включення в текст законопроекту рекомендації Міністерству закордонних справ України розірвати дипломатичні відносини з Російською Федерацією. Рекомендація ця, до речі, цілком відповідає логіці законопроекту, де наш північно-східний сусід прямо названий агресором, а на окупаційну владу покладається вся відповідальність за те, що відбувається, на захоплених територіях.

Небажання визнати цю логіку народні депутати пояснюють тим, що дипломатичні відносини є виключною компетенцією виконавчої влади. Рада не може втручатися в такі справи. Але це — чисте лицемірство. Рекомендація парламенту — не втручання, а закон — єдина основа для прийняття рішень виконавчою владою в будь-якій сфері. Дипломатія — не виняток.

Слід зазначити, що навести порядок у відносинах з агресором заважає саме відсутність законодавчої бази. Умови «ні миру, ні війни» не прописані в Конституції України. Воєнний стан ні на Донбасі, ні в країні не запроваджено, цивільне законодавство не дає можливості судам адекватно реагувати на порушення законів у зоні АТО, не кажучи вже про анексований Крим.

Законопроект «Про особливості державної політики...» №7163 повинен, вочевидь, таке становище виправити. Але дірки у нас, як правило, починають латати не там, де тече, а там, де відклеїлися шпалери і відвалюється штукатурка. Тобто починають з проблем застосування та взаємодії Збройних Сил України, Національної гвардії та спецпідрозділів у зоні АТО (яка не буде так називатися), з упорядкування керівництва у вигляді спільного штабу, з вдосконалення структур військово-цивільних адміністрацій.

Особливу увагу народних депутатів, звісно, привертають правові основи переміщення населення і товарів через тимчасову лінію розмежування. Це безпосередньо стосується бізнесу деяких слуг народу, інтересів українських олігархів і споріднених з ними чиновників. Поправки до статті 10 законопроекту про «відновлення суверенітету», де сконцентровані перелічені питання, в основному якраз і не узгоджені.

Зважаючи, що з понеділка у пленарних засіданнях починається двотижнева перерва, долю законопроекту №7163 депутати вирішать у грудні. Якщо вирішать. Поспішати, мабуть, нікуди.

ТРИСТОРОННІ ГРУПИ В МІНСЬКУ ТА ВОСКРЕСЕНСЬКУ

Поки парламентський комітет ВР не поспішав, окремі проблеми, пов’язані з окупованими територіями, намагалися вирішити відразу на двох майданчиках.

Перший майданчик традиційний, розташований у Мінську і називається Тристороння контактна група з урегулювання ситуації на Донбасі. Час від часу з надр цієї групи надходить інформація, що ніякого врегулювання не відбувається, а проблем, навпаки, додається.

Терористи продовжують обстрілювати населені пункти та об’єкти життєзабезпечення (ЛЕП, газові комунікації, Донецьку фільтрувальну станцію). Бойовики не дозволяють проводити розмінування доріг, перешкоджають ремонтним роботам у «сірій зоні».

Українська сторона вимагає повернення державної та приватної власності, «націоналізованої» окупантами, наполягає на скасуванні указу Путіна про визнання документів, виданих адмі-ністрацією загарбників, повторює доводи про незаконність встановлення «двостороннього» кордону між Російською Федерацією і «народними республіками», протестує проти введення рублевої зони розрахунків в ОРДЛО. Принциповою позицією є встановлення контролю України на захопленій агресором ділянці україно-російського кордону, а також надання доступу до цієї ділянки спостерігачам моніторингової місії ОБСЄ.

Особливим у переліку питань, що обговорюються у Тристоронній контактній групі, є обмін заручників, які утримуються у «народних республіках», на терористів та їхніх поплічників, затриманих на території України законною владою. Тут уже майже рік нема прогресу, а з боку агресора питання про заручників стало основною темою широкого шантажу. Із залученням родичів тих, кого тримають у «підвалах» бойовиків. Зі спробою залучити цих нещасних людей у процес загальної дестабілізації обстановки в Україні.

Цього тижня питання про заручників вийшло на новий рівень. Віктор Медведчук, куратор «болючої теми» у Тристоронній контактній групі, як то кажуть, змінив майданчик переговорів. Він узяв участь у тристоронній зустрічі в підмосковному Воскресенському Ново-Єрусалимському монастирі, де були присутні президент Путін і патріарх Кирил. І запропонував до нового року масштабний обмін полоненими на Донбасі (Україна звільнить 306 осіб, терористи — 70).

Чи допомогли Медведчуку родинні зв’язки з президентом Росії (він, як відомо, кум Путіна), а чи зіграли роль інші важливі обставини, але президент Росії з цією пропозицією погодився. І пообіцяв «вплинути» на своїх підопічних Захарченка та Плотницького. Ті, зрозуміло, стали по струнці.

Якщо обмін, гарантований господарем Кремля і підтриманий патріархом, відбудеться, це стане головною подією в ситуації на Донбасі за останні два роки.

І треба молитися, щоб наші люди до нового року повернулися додому. А з деокупацією згодом розберемося. Обов’язково розберемося.