22 листопада голова Судової палати Міжнародного трибуналу ООН щодо колишньої Югославії Альфонс Орі оголосив рішення у справі колишнього командувача армією боснійських сербів Ратко Младича. Суд засудив його до довічного ув’язнення за геноцид, злочини проти людства і військові злочини по десяти з одинадцяти пред’явлених звинувачень.

Злочинець помре

в ув’язненні

Найтяжчим із злочинів Младича вважається блокада столиці Боснії і Герцеговини Сараєво, яка тривала з 5 квітня 1992 року до 29 лютого 1996-го. Тобто на рік довше, ніж блокада Ленінграда під час Другої світової війни. В результаті танкових, артилерійських і снайперських обстрілів, що проводилися спочатку Югославською народною армією, а потім збройними силами Республіки Сербської, у величезному місті загинуло понад 14 тисяч осіб, а кількість загиблих від голоду і зниклих безвісти досі не підрахована.

Наступний за тяжкістю злочин, за який засуджений Ратко Младич, — віддання наказів про вбивства цивільного населення. Наймасштабнішим з цих убивств було знищення близько восьми тисяч боснійських мусульман чоловічої статі від 12 до 77 років у захопленому армією боснійських сербів містечку Сребрениця 13—22 червня 1995-го. Цей злочин за масштабами також можна порівняти зі злочинами нацистів на окупованих територіях під час Другої світової війни.

Ратко Младич як генерал спочатку Югославської, а потім Сербської армії особисто керував облогою Сараєво і всією війною сербів проти боснійських мусульман та хорватів. Під час цієї війни військові всіх сторін, але головним чином серби, скоїли низку військових злочинів. Та тільки частина з них доведена. І тільки частина військових та осіб з цивільних адміністрацій засуджені Міжнародним трибуналом щодо колишньої Югославії.

Важливо, що серед заарештованих і засуджених є не тільки вояки, які віддавали злочинні накази і безпосередньо замішані в злочинах. На лаві підсудних опинилися політики, з чиєї вини була розв’язана одна з найкривавіших воєн кінця двадцятого століття. Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії у 2016 році засудив колишнього президента Республіки Сербської (створеної на частині території Боснії і Герцеговини) Радована Караджича до сорока років позбавлення волі. А колишній президент Союзної республіки Югославія Слободан Мілошевич, ідейний натхненник й організатор «збирання югославських земель», помер у в’язниці, не дочекавшись вироку.

З надією

на справедливість

Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території колишньої Югославії з 1991 року (МТКЮ), був заснований згідно з рішенням Ради Безпеки ООН відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН в 1993-у, коли війна тривала і навіть не був зрозумілим її результат.

Радбез ООН тоді ще не був розколотий і міг приймати рішення, не побоюючись вето Росії. МТКЮ завдяки високій кваліфікації організаторів, прокурорів і суддів зміг також продемонструвати дієздатність і став зразком для міжнародного правосуддя. Авторитет трибуналу став таким високим, що злочинці, диктатори, наділені найвищою владою в своїх країнах, почали побоюватися притягнення до відповідальності в міжнародних судах, організованих за цим зразком.

Із судами, подібними до МТКЮ, тепер пов’язана надія на вищу справедливість у тих, хто став об’єктом агресії, військових злочинів під час воєн та проявів етноциду. В Україні з боку громадських активістів, політиків та окремих державних діячів раз-по-раз лунають заклики притягнути до відповідальності російських військових, політиків та адміністраторів за воєнні злочини, скоєні при вторгненні на Донбас, за дискримінацію кримських татар, за порушення гуманітарних прав населення після анексії Криму.

Зараз на різних стадіях роз-гляду в Міжнародному суді ООН, Міжнародному кримінальному суді та Європейському суді з прав людини перебуває низка позовів України проти Росії. Але жоден із цих судів не володіє повною юрисдикцією з усього спектру можливих звинувачень. А політичні питання судами такого рівня взагалі не розглядаються. Тож побачити кремлівське керівництво разом з ідеологами «збирання радянських земель» на лаві підсудних у Гаазі або Страсбурзі навряд чи зможемо найближчим часом.

Ядерна зброя

як найвища цінність

Щоб притягнути до відповідальності Путіна, його радників і його генералів, потрібен спеці-альний трибунал щодо Росії. Такий, який був заснований Радою Безпеки ООН щодо Югославії чи Руанди. Але як його заснувати, якщо країна, що розв’язала війну, володіє у Раді Безпеки ООН правом вето? Причому у цієї країни другий за потужністю в світі арсенал ядерної зброї і засобів його доставки.

Найлегше визнати, що тут очевидний глухий кут. Безвихідь юридична, оскільки в нинішніх умовах торжествує не сила права, а право сили. Безвихідь військова, оскільки навіть право сили не можна реалізувати проти диктатора з ядерною валізкою. Якби такий чемоданчик був у Саддама Хусейна або у Муаммара Каддафі, вони правили б у своїх країнах донині, захоплювали сусідні землі і підтримували терористів. Ядерною зброєю зараз загрожує США Кім Чен Ин, і наймогутніша у світі країна не знає, як з цим упоратися.

Визнати ядерну валізку найвищою цінністю і підлаштувати під неї залишки системи міжнародної безпеки — величезна спокуса для тих у Європі і в США, кому здається, що вони наразі захищені. Захищені економічної міццю, міжнародними договорами, союзом НАТО та ядерною парасолькою. Якщо забути про Україну, та начебто можна повернутися в старі добрі часи, коли в заокеанські банки текли мільярди російських кримінальних доларів, а європейську промисловість підживлювали мільярди кубометрів російського природного газу.

Тільки час не повернути назад. У двадцятому столітті було багато правителів-відморозків, але мало ядерних валізок. А диктаторів з червоною кнопкою в руці не існувало зовсім. Недовгих бомбардувань військових об’єктів Югославії силами НАТО в 1999 році виявилося достатньо, щоб змусити Слободана Мілошевича припинити етнічні чистки в Косово і розчистити для нього шлях до Гааги.

У випадках з Путіним і Кім Чен Ином так не вийде. Але справедливість зрештою переможе. На цій впевненості тримається світ. На ній заснований і вирок Ратко Младичу.