Минулої суботи Україна вшанувала пам’ять жертв Голодомору в Україні 1932-1933 років. Попри те, що від цієї трагічної дати минуло багато часу, Україні лише зараз, ламаючи шалений опір Кремля, вдається правдиво і повною мірою розповісти про жахіття сталінського терору проти українців. Черговий шанс оживити історію на екранах і показати світові страшні події Голодомору випаде вже незабаром, завдяки кінопрокату фільму «Гарет Джонс». Стрічка — про валійського журналіста, який першим на Заході написав правду про штучний голод в Україні.

Режисерка кінокартини — світової слави польська кіно- і театральна режисерка та сценаристка Аґнєшка Голланд. Попри надзвичайно щільний графік зйомок вона знайшла час, аби у телефонній розмові з Нового Орлеану розповісти кореспондентові «Укрінформу» (www.ukrinform.ua) деталі про фільм, про свою солідарність з Олегом Сенцовим, про виклики у сучасному світі та польсько-українські відносини.

СТРАШНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД І ЦИНІЧНА БАЙДУЖІСТЬ СВІТУ АКТУАЛЬНІ Й СЬОГОДНІ

— На початку року стало відомо, що ви знімете фільм «Гарет Джонс». Коли ви вперше почули про цю страшну подію в історії України, і які емоції тоді вона у вас викликала?

— Я довідалася про це ще в дитинстві. Тоді мені було десь 11 років. Я прочитала книжку про інший голодомор, який був передвісником українського Голодомору. Ця книжка мене дуже вразила, і я почала розпитувати батьків та близьких мені людей про це більше. Тоді я дізналася, що в Україні також сталося таке нещастя в 1930-х, що відбувалося розкуркулення селян.

Уже тоді у нас говорили, що це був злочин. Але масштаб для мене став зрозумілим пізніше, коли почала цікавитися історією СРСР і сталінського авторитаризму. Тоді усвідомила, що, створюючи свій режим, людей вбивали навмисно, їх убивали за етнічними ознаками. Причини злочину я не розуміла. І навіть зараз до кінця для мене не все є зрозумілим. Я так ніде і не прочитала в книжках, що це насправді було: холодний розрахунок, цинічний план чи якась фатальна помилка, масштаби якої потім розширювалися?

— Ідея створення фільму про Голодомор в Україні у вас зародилася давно чи це сталося якось спонтанно?

— Ні. Фільм про такі події — це дуже тяжка і виснажлива праця. Я створила три фільми про Голокост, і щоразу в мене не було бажання цього робити. От і того разу до мене постукали у двері й, фактично, змусили прийняти рішення про зйомки. Але, повірте, людина не мріє прожити декілька років з таким кошмаром.

— Що вплинуло на ваше рішення зняти фільм про Гарета Джонса?

— Я прочитала сценарій фільму, який написала Андреа Халупа (відома американська письменниця і режисер. — Авт.). Сценарій виглядав одночасно коротким, але дуже виразним і сильним. Він показує розвиток подій з точки зору, зрозумілої не лише народам, які пережили цей жах, не лише людям, які цікавляться цією темою, але й тим, хто хоча б трохи цікавиться Людиною та Світом.

Мені здається, що цей сценарій дає можливість універсальним способом розповісти про пережиту трагедію. Він вказує на явища, які доводять, що радянський тоталітаризм взагалі був можливий, що мали місце цинізм, мовчання, байдужість, а також маніпуляція західного демократичного світу. Поєднання цього страшного українського досвіду з цинічною байдужістю й обдуренням світу мені здається зараз дуже актуальною темою. Як на мене, ми й надалі не звільнилися від цього, від такого типу поведінки і ставлення з боку політиків чи ЗМІ...

— Чи ви відчуваєте на собі певного роду місію розповісти світові про цей страшний злочин у художній формі? Адже в інших країнах ще й досі не дуже добре знають, що творилося в Україні в 30-х роках минулого століття...

— Я не назвала б це місією, а скоріше — обов’язком. Я сказала «так», коли в мене з’явився шанс розповісти про цю трагедію у такий спосіб, аби світ зміг торкнутися цього, і щоб люди могли розбудити в собі якісь почуття співпереживання. Мені складно відректися від такого обов’язку особливо в нинішній час, коли загрози 30-х років минулого століття повертаються до нас сьогодні під новою маскою.

ГАРЕТА ДЖОНСА ЗІГРАЄ ІРЛАНДСЬКИЙ АКТОР ДЖЕК РЕЙНОР

— Постать відомого журналіста Гарета Джонса особливо захоплює. Як вважає багато істориків, у свої 30 років він загинув від рук НКВС, перебуваючи із журналістським завданням у Маньчжурії. Журналіст поплатився життям саме за те, що розповів світові про Голодомор. Як ви плануєте розкрити цю постать у фільмі?

— Ось ви кажете «відомий журналіст». Але він лише зараз оцінюється громадською думкою як хтось значущий, як герой. Дуже довго про нього ніхто не згадував. Тільки час від часу про нього з’являлися якісь невеликі статті. Лише кілька років тому хтось відзняв документальну стрічку, з’явилася наукова праця, і власне зараз з’явився сценарій художнього фільму.

Мені випала дуже цінна роль — повернути світові таку постать, особливо сьогодні. Я хочу показати Гарета Джонса сучасною людиною. Людиною, яка не народилася героєм, людиною, яка цікавиться світом, яка має настільки сильне почуття справедливості та поваги, що не може погодитися на обман, не може піти на далекосяжні компроміси з правдою. Одночасно хочу показати дуже молоду людину, яка могла би бути взірцем. Його життя теж до кінця не є зрозумі-лим. Справді, є версія, що до його смерті мало причетність НКВС. Знаючи їх методи та способи впливу, фактично можемо стверджувати, що це правда.

— Яка концепція фільму, коли і де відбуватимуться його зйомки?

— Якщо наші плани ніщо не порушить, то розпочнемо зйомки в лютому 2018-го в Україні. Перша дія — це подорож Гарета Джонса в Україну, власне, його зіткнення з Голодомором. Після короткої перерви продовжуватимемо зйомки (приблизно у квітні) в Польщі, а потім — у Великій Британії, в основному — в Шотландії. Дуже хочу завершити фільм до кінця 2018 року і вперше його показати в Україні.

— Чи вже планується приблизна дата прем’єри фільму?

— Поки не розпочнемо зйомки, то не можемо говорити про дату прем’єри. Концепція така, щоб це не була документальна драма, якась свого роду така майже документальна реконструкція. Хочу, щоб це був фільм зі стилістичним задумом. Там з’явиться Джордж Орвелл зі своєю «Фермою тварин» як один із елементів розповіді. Деякі сцени буде показано дещо оніричним способом (художня форма деформації реальності найхимернішим та найпарадоксальнішим чином під час перебування героя в стані сну чи марення. — Авт.), методом Орвелла чи Франца Кафки. Натомість образ голоду, цей український фрагмент, потрібно показати максимально реально, майже документально. Але водночас — очима цього молодого чоловіка, який несподівано для самого себе відкрив суть зла, адже він підозрював, що відбувається щось погане, але навіть не міг собі уявити масштабів всього злочину, масштабів людського терпіння. Він вмить опиняється в якомусь кошмарі, не може повірити, що це все з ним відбувається насправді. Це щось на кшталт емісара польського уряду в екзилі Яна Карського, який перед виїздом до Лондона в 1942 році потаємно потрапив до Варшавського гетто, аби побачити все на власні очі й переказати побачене західним полі-тикам. Коли Карський потрапив до гетто, йому здавалося, ніби він перебуває у пеклі. Він не міг повірити, що це відбувається насправді.

— Чи відоме вже ім’я актора, який зіграє роль Гарета Джонса у фільмі?

— Так, це молодий, дуже здібний ірландський актор Джек Рейнор. У нього сильна мотивація. Зараз він активно вивчає документи, читає книжки. Для нього це дуже відповідальний крок. Вважаю, що він добре передасть суть історії.

— Чи у фільмі буде залучено українських акторів?

— Так, 5—6 осіб. Може, навіть більше. У фільмі будуть і польські актори, але найбільше буде британських, можливо, ще кілька європейських. Це природно, адже середовище західних журналістів у Москві того часу було дуже міжнародним...

— А де саме, в яких конкретно місцях проводитимуться зйомки?

— В Україні зніматимемо поблизу Києва, можливо, в самому Києві. У Польщі, в основному, у Кракові та у Верхній Сілезії (південь країни).

— Яка тривалість картини, вона буде англомовною?

— Фільм триватиме близько двох годин. Зніматиметься мовами історії. Тому звучатимуть англійська, українська, російська мови. Маємо амбіції й споді-вання, що його перегляне якомога більше людей, адже стрічка матиме світову дистрибуцію. Побачимо, що з цього вийде.

ОЛЕГ СЕНЦОВ БІЛЬШЕ ЗРОБИВ ДЛЯ НАС, НІЖ МИ ДЛЯ НЬОГО

— Дозволю собі змінити напрямок нашої розмови і запитати про українського режисера Олега Сенцова...

— Я добре знаю історію Олега. Ми зверталися з проханням (до російської влади — авт.) про його звільнення. Але, на жаль, безрезультатно.

— Ви дуже активно і послідовно підтримуєте Олега на різних міжнародних кінофестивалях. Для вас це більше «цехова» солідарність чи бажання допомогти людині, яка потрапила в біду?

— Для мене це, насамперед, солідарність із колегою-режисером, це солідарність з відважною людиною, яка незаконно утримується тоталітарною владою у в’язниці. Це — людська солідарність. Олег своєю поведінкою, тим способом, яким він несе цей хрест, своєю манерою виступів, коли ще йому давали говорити на судовому процесі, показав свою непохитну відвагу і людяність. У якомусь сенсі він для нас став взірцем. Ми, режисери, особливо з Європейської кіноакадемії, Польської кіноакадемії намагаємося щось робити для Олега, боремося якимось чином. Але мені здається, що він уже зараз набагато більше зробив для нас, для нашого морального сприйняття світу.

— У вас активна громадянська позиція. Іще не вщухло відлуння «Маршу незалежності» у Варшаві. Світові ЗМІ критикували цей марш, називаючи його ультранаціоналістичним і навіть фашистським. Натомість, польські політики з провладної партії кажуть, що це — патріотичний марш, і що не можна називати 60 тисяч осіб, які йшли в цьому марші, нацистами. Яка ваша думка з цього приводу?

— Організатори цього маршу не приховують своїх поглядів. Люди, які йдуть у натовпі, які беруть участь у марші, організованому ультранаціоналістами, і шанують нацистські традиції, повинні розуміти, в чому вони беруть участь. Так, вони не нацисти. Але вони свідомо йдуть пліч-о-пліч з нацистами. Це свого роду вибір, перед яким ми стали вже давно. Люди, які йшли маршами на підтримку Сталіна, теж не були сталіністами. Але, йдучи цими маршами, вони надавали правдоподібності цій злочинній ідеології. Так само було з фашизмом у Німеччині в 30-х роках минулого століття. Я не маю жодної толерантності до такої амбівалентності понять. Адже це відбулося у країні, де закатовано шість мільйонів людей, з яких три мільйони — це польські євреї, у країні, де були концтабори Освенцім, Белжец, Майданек. Як можна ставитися толерантно до організацій, які посилаються на нацистську символіку? Це повний скандал! Вважаю, що чинна влада відповідальна за це, і вона за це заплатить.

— Що ви маєте на увазі?

— …Так само, як всі ми. Ми втратимо будь-яке моральне підґрунтя і довіру світу та людства до себе.

ВІДНОСИНИ ПОЛЬЩІ ТА УКРАЇНИ НЕ МОЖУТЬ ЗАЛЕЖАТИ ТІЛЬКИ ВІД ІСТОРІЇ

— Останнім часом погіршилися польсько-українські відносини у контексті спірних історичних питань. На вашу думку, яка формула примирення могла б спрацювати у стосунках Варшава—Київ?

— На жаль, історія наших народів відіграє важливу роль у взаєминах, часто використовується в політичному середовищі, нею часто маніпулюють. Це стосується як української сторони, так і польської. Першу легше зрозуміти, адже зараз вона знаходиться у стані агресії проти неї.

Польща — це вільна демократична країна, член Євросоюзу і НАТО. Тому, націоналістичні погляди в Польщі важче виправдати. Якщо ми хочемо мати добрі відносини, то не можемо відштовхуватися лише від історії. Але єдиний вихід — це жити з правдою. Не потрібно прославляти постаті, які неоднозначно сприймаються іншим партнером. Завдання істориків — знаходити правду, завдання ЗМІ — вчитися правильно публікувати цю правду, завдання політиків — не маніпулювати історією у своїх передвиборчих кампаніях.

— В Україні триває війна, яку розв’язала Росія, на Донбасі, майже щодня гинуть люди. Крим анексовано Росією, Сенцов та багато інших українців сидять за ґратами у російських в’язницях. У той же час Росія намагається нав’язати якесь своє, альтернативне бачення реалій. Як на вашу думку повинен на це реагувати світ?

— Світ повинен твердо приймати рішення. Але ми знаємо, що тут вплітаються різноманітні інтереси, росіянам вдається розігрувати цю гру на свою користь. Вважаю, що збудження націоналізму в Європі чи у США, що збудження шовіністичних настроїв — не сприяє українському питанню. Не складно передбачити, що польський націоналізм може розбудити німецький, що американський націоналізм може розбудити націоналізми інших народів, і так далі. Як на мене, єдиним шансом для України є об’єднана Європа, яка захищає демократичні цінності, і бере також під своє крило захисту Україну.

Довідково. Художній фільм «Гарет Джонс» буде спільною продукцією Польщі, Шотландії, Німеччини, Бельгії та України. Права на світову дистрибуцію фільму викупила компанія WestEnd Films, яка, зокрема, займалася дистрибуцією багатьох фільмів Вуді Аллена.