Різдво Христове – одне з найважливіших християнських свят і державне свято у понад 100 країнах світу. Двадцять п’ятого грудня Різдво Христове святкують не тільки католики, але й православні кількох країн, включаючи Константинопольську (крім Афону), Антіохійську, Олександрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську та Елладську церкви, а також лютерани та інші протестантські конфесії. Від цього року, згідно з законом, підписаним Президентом України Петром Порошенком, Різдво за григоріанським календарем, тобто 25 грудня, в Україні є державним святом. Цей день оголошений вихідним.

Одеса завжди була містом різних релігій і національностей, але, попри різні вірування, релігійні течії, а також різний менталітет, люди чудово уживалися в сусідстві, і це завжди надавало Одесі неповторної привабливості та колориту.

Розвивалася Одеса в умовах свободи, ліберальних настроїв, і люди різних релігійних конфесій зустрічалися тут із толерантним ставленням.

Властиво, духовним, а часто й культурним центром національної громади є храм. І в Одесі з’явилися грецька та вірменська церкви, католицький костьол, лютеранська кірха і, звісно, велика кількість православних храмів. А оскільки євреї становили третину населення, то мало не в кожному кварталі була своя синагога.

Від самого дня заснування в Одесі була велика католицька громада. До міста, що швидко розвивалося, перебиралися італійці, німці, поляки. Католиками були й перші особи, такі як Де-Рибас, Ришельє та Ланжерон, і більшість найперших міських архітекторів.

Становлення та розквіт

Представники чималої кількості національностей в Одесі відкривали свої школи, як правило, при храмах і молитовнях. Чимало на ниві освіти зробило й одеське католицьке духовенство. Так, абат Ніколь разом із герцогом Ришельє брав участь у створенні ліцею, де був першим ректором. Він займався розробкою навчальних програм, які згодом лягли в основу діяльності ліцею, а згодом і Новоросійського університету. Також абат Ніколь активно займався і благодійною діяльністю. У роки чуми відвідував госпіталі, сам доглядав хворих, допомагав біднякам, що залишилися без засобів до існування.

У перші десятиліття італійців було стільки, що назви вулиць на покажчиках писали, зокрема, й італійською. Уже 1795 року для потреб вірян був організований дім молитви, де першу месу відслужив отець Андре Арчіоллі. У 1805 році засновано парафію Успіння Пресвятої Діви Марії, і міська влада в особі Дюка де Ришельє виділила квартал на Катерининській вулиці під будівництво храму. Перший невеликий костьол був побудований тут за проектом архітектора Фраполлі. Проповіді читалися кількома мовами: французькою, італійською, німецькою та польською. Храм постійно добудовували та збільшували, але все ж не встигали за зростанням кількості вірян, що приходили на служби. У 1848 році генерал-губернатор князь Воронцов дав дозвіл на будівництво нового костьолу. Храм у змішаному стилі – з елементами романського та готичного – за проектом архітектора Франческо Моранді споруджувався п’ять років. Шістнадцятого серпня 1853 року новий костьол був освячений єпископом Канном. Храм був побудований у формі латинського хреста, із дзвіницею й восьмикутним куполом; усередину вели три входи, над центральним розташували орган. Вражав пишнотою вівтар і мармурова різьблена кафедра. Стіни та підлога були оброблені під білий мармур, із двох боків проходила колонада. У залі було шість бронзових люстр і 120 дубових лав. Від Папи Пія IX костьолові була подарована хрестильниця з каррарського мармуру. У храмі були поховані люди, що мали великі заслуги перед містом, такі як градоначальник граф Ланжерон і відомий своєю благодійністю єпископ Липський.

До початку двадцятого століття три одеські католицькі парафії (кафедральний собор і костьоли святого Петра та Климента) об’єднували багато тисяч вірян. Парафія святого Климента була найбільшою, вона налічувала понад 17 тисяч осіб, при кафедральному соборі будували своє духовне життя понад 15 тисяч вірян, а при костьолі святого Петра – близько 10 тисяч.

Ці три храми були своєрідними центрами національних парафій. До костьолу

св. Климента ходили переважно поляки, які займалися будівництвом залізниці, кафедральний собор на вул. Катерининській відвідували переважно німці, а в костьолі св. Петра переважали французи й італійці.

При католицьких храмах були благодійні притулки та їдальні, дім сиріт і дім для самотніх стариків. На початку ХХ століття тут працювала перенесена із Саратова духовна семінарія. У церковних приміщеннях був архів.

Від гонінь до відродження

Після революції 1917 року почався наступ на католицьку конфесію, як і на всі інші релігії. Згідно з декретом Раднаркому, майно монастирських і церковних установ конфіскувалося й передавалося у власність держави. Передусім конфіскували коштовні речі, зокрема й предмети богослужінь.

У 1935 році костьол Успіння Пресвятої Божої Матері остаточно припиняє свою діяльність, будинок передається німецько-болгарському клубу, а потім – краєзнавчому музею. Велика кількість католицьких священнослужителів була репресована, апостольський адміністратор Одеси Олександр Фрізон – розстріляний. Храм св. Климента 1932 року був закритий, а через чотири роки висаджений у повітря. На якийсь час робота храмів, що збереглися, відновилася в роки румунської окупації, але після війни, 1949 року, вони знову закриваються. Священики були заарештовані та заслані до Сибіру. Вівтарі кафедрального костьолу були знищені, колони між нефами знесені. Багато років тут ташувалися дитячо-юнацька спортивна школа і спортзал товариства «Авангард». Усередині храму зробили бігову доріжку, у пресвітерії – боксерський ринг, а на антресолі – фехтувальний зал. На місці поховання графа Ланжерона влаштували яму для стрибків у довжину…

Зміни, що сталися в нашій країні на межі 1990-х років, не оминули й Католицьку Церкву. У 1991 році Папа Іван Павло Другий призначив перших латинських ієрархів для незалежної України, тим самим частково відтворюючи структури Католицької Церкви, які були нещадно знищені радянським режимом. Розвиток демократичних процесів у незалежній Україні сприяв подальшій нормалізації церковного життя.

Римо-католицька Одесько-сімферополь­ська єпархія є другою за величиною в Україні. Окремо слід відзначити, що католицьке духовенство Одеси ніколи не стояло осторонь від життєвих проблем міста, а завжди дбало про його славу та розквіт.

Об’єднавши українську націю, ми будуємо європейську державу, тому надзвичайно важливим і символічним є святкування Різдва Христового не тільки сьомого січня, але й двадцять п’ятого грудня. Адже очевидно, що це сприятиме як релігійному життю, так і зміцненню української державності.