В історії нерідко трапляється так, що якесь свято, знаменна дата, яка видалася комусь лише «даниною ритуалу», застиглою традицією, можливо, навіть архаїчною, раптом набуває живого змісту, що надихає прагненням до нових духовних висот, кличе людей на подвиг. День Соборності України, який віднедавна на державному рівні відзначається 22 січня, – переконливе свідчення цього. Колишній День Злуки, ставлення до якого, щиро кажучи, не було аж таким однозначним у цілій Україні, перетворився, змінивши назву, на День Соборності, націє­творчий, навіть націєоб’єднавчий символ. Чому? Тому що ідеали національного гуртування, всенародної єдності – від Карпат до донецьких степів, – що лежать у його основі, оплачені кров’ю. Вони обстоюються в боротьбі, завойовуються жахливими жертвами. Як тоді, у січні 1919-го, коли об’єдналися Українська Народна Республіка й Західноукраїнська Народна Республіка, так і зараз. Ось що означає для українців День Соборності в січні 2018 року. Для перспективи утвердження справді неподільної, суверенної, європейської, соціально справедливої України, як здається, набагато важливішим є не переказувати «по новому колу» зміст подій 1919-го, поглядів і вчинків Михайла Грушевського, Симона Петлюри, Володимира Винниченка, Євгена Петрушевича, а задуматися над простим, однак визначальним для нас питанням: «А що, власне, об’єднує націю?» Жорстока, нищівна війна на Донбасі, тяжке випробування військовою агресією просто-таки змушують думати про це! Звичайно ж, єдиного варіанту відповіді тут бути не може, і все-таки спробуємо поміркувати.

Нація, народжена в боротьбі

День Соборності відзначається в річницю підписання Акту возз’єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Це період ук­ра­їнської революції 1917-1921 рр. Двадцять другого січня 1918 року був підписаний IV Універсал Української Центральної Ради, згідно з яким УНР стала самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу, а тринадцятого листопада 1918 року на територіях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, була утворена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). У грудні 1918 року лідери двох держав підписали у Фастові передоб’єднавчий договір. А договір, що ввійшов в історію як Акт Злуки – акт об’єднання українських земель, був оприлюднений у Києві, й на Софійській площі 22 січня 1919 пролунали слова: «Відтепер зливаються в одне століттями відокремлені одна від іншої частини України – Галичина, Буковина, Закарпаття та наддніпрянська Україна – в одну Велику Україну. Сповнилися споконвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Відтепер є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Відтепер український народ, визволений могутнім поривом власних сил, має можливість об’єднати зусилля своїх синів для створення неподільної незалежної Української Держави на добро та щастя українського народу…»

Хоча державі тоді не вдалося зберегти незалежність (через кілька місяців після проголошення возз’єднання більшовики захопили Київ, поляки – Східну Галичину, а Чехословаччина – Закарпаття), Акт Злуки став втіленням мрії українців про свою суверенну державу.

У радянські часи спроби публічного святкування Дня Воз­з’єднання пояснювалися як ворожий «буржуазний націоналізм», як зухвалий виклик владі, й відповідно жорстко каралися.

Соборність: нове прочитання

Офіційно в Україні День Собор­ності відзначають від 1999 року. У відповідному Указі Пре­зиден­та України відзначено велике політичне й історичне значення об’єднання Україн­ської Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної соборної української держави. Але й перед тим українці проводили пам’ятні акції в цей день. Найяскравіший приклад – 21 січня 1990 року, коли жителі бага­тьох населених пунктів, взявшись за руки, створили живий безперерв­ний ланцюг від Києва до Львова.

Нагадаємо, що 30 грудня 2011 року указом Віктора Януковича День Соборності на офіційному рівні був скасований, а натомість було встановлено «День Соборності та Свободи України». А 13 листопада 2014 року указом Президента України Петра Порошенка свято було відновлено як День Соборності.

Свого часу це свято поступово набувало ритуально-офіціозного характеру (з огляду на його «узаконювання» на державному рівні), явно відриваючись від реального змісту (самовіддана боротьба за єдність нації, жертви, кров, життя загиблих героїв). Небагато хто повною мірою усвідомлював, що одиниця виміру української Соборності – це життя найкращих людей нашої землі, які загинули заради втілення цієї – ні, вже не мрії, а конкретної, чітко окресленої мети.

Сьогодні свято Соборності України сприймається по-новому – в контексті тих реалій і тих викликів, які стоять перед нами як нацією й державою. Ми часто забуваємо, якими є підстави нашої незалежності, наскільки вона є закономірною. Адже рішення, ухвалене на початку ХХ століття, є свідченням споконвічного життєствердного людського прагнення до свободи – політичної, духовної, національної, до свободи самореалізації. І саме це прагнення об’єднує всіх громадян України, якою б мовою вони не розмовляли та в якому б місті чи селі не жили.