Минулої неділі до Літнього театру, який є частиною Міського саду, прийшло різного люду, щоб відзначити, може, сумну, а може, й веселу символічну дату — 40 днів відтоді, як щез з кабінету, з Одеси і з України міський голова Геннадій Труханов.

40 днів — воно і в Африці 40 днів. Але не хвилюйтеся: все гаразд, організатори кажуть про збіг обставин. Винуватець церемонії живий і, сподіваємось, здоровий. Але перлина біля моря на невизначений час залишилася без своєї світлої голови. Чому Геннадій Леонідович прогулює, даруйте, відсутній?

Де шукати? Бачили його спочатку у Греції, де пан Геннадій з деякими своїми заступниками переймав передовий досвід переробки сміття. Потім він залишив лагідну Елладу і майнув до непривітного, затиснутого Альпами, засніженого Давосу, на Всесвітній економічний форум. Що йому там робити? Дивні ви! А хто краще проведе майстер-клас з укладання плитки? Хто ще так вміє? І звідки у тому затурканому Давосі міцні господарники? Отож.

5 лютого пана голову знову прагнули побачити на роботі, на апаратній нараді, але не судилося. За словами тимчасово виконуючого обов’язки міського голови Анатолія Орловського, пан Труханов перебуває у Києві. І про місто думає.

А злі язики відраховують, скільки його на роботі нема. Заздрять, невдахи!

Та повернімося до Літнього театру, території свободи, того самого, де небайдужі одесити дали відкоша Труханову та його закордонному партнерові Галантернику, котрі намагалися загарбати ласий-золотий шматочок земельки у серці Одеси і звести там щось торгово-розважальне — масивного багатоповерхового монстра зі скла та бетону. Тоді їм не допомогла навіть озброєна до зубів полі-ція, очолювана самим начальником Головіним. А обмащені мазутом залізні ворота Літнього театру розлючені громадяни зняли і віднесли під мерію.

Одесити, котрі за Україну, гострі на язик. У їхніх опонентів з цим хронічно кепсько. Читаємо оголошення: «Пропала людина, ріст біля 180, спортивної будови тіла, ім’я Геннадій, прізвище Труханов... Усіх, хто володіє інформацією, просимо повідомити».

Людей наче і не надто багато, але в Одесі вже є критична маса тих, хто може впливати на ситуацію в місті, коли влада і силовики немічно опускають крильця або займають позицію опонента (траплялося й таке). Учасників акції при вході здалека фотографують типи в цивільному, кажуть, що серед тих фотографів — люди з поліції та служби безпеки (Одеса — велике село). Дивні вони, поки ганялися за українськими патріотами, маніяк — любитель Росії — налагодив у власному підвалі виробництво вогнепальної зброї і повбивав людей, у тому числі й поліцейських. Схоже, що життя нічому служивих не навчило. А може, полювати на активістів безпечніше? Хтозна.

А посеред Літнього театру — культовий музичний інструмент — старе чорне піаніно. На ньому — портрет Геннадія Труханова. Хтось поклав букет червоних гвоздик, господиня, що мешкає поруч, принесла миску пиріжечків. Хтось приніс з аптеки настоянку глоду, яку налили в гранчак, і, за слов’янським звичаєм, поклали зверху окрайчик хліба. В Росії цей фірмовий напій більш відомий як «бояришнік» — прозорий натяк на симпатії та одне з громадянств, яким закидають пану Труханову. Вперті люди наполягають, що до реєстру Федеральної податкової служби РФ внесена інформація про російський паспорт на ім’я Геннадія Леонідовича Труханова, який народився 17 січня 1965 року. Прізвище, ім’я, по батькові та дата народження цього громадянина РФ якимось дивом повністю збігаються з даними мера Одеси.

«Знаете, каким он парнем был!». Ось фото Труханова на Куликовому полі часів антимайдану. Тут він у компанії сепаратистів Кваснюка, Васільєва, Каурова, Давидченка та їм по-дібних. Свій серед своїх. Тут йому комфортно, а от коли на офіційних заходах лунає Гімн України — навпаки. Ось плакат: «Гено, повернися! Тебе тут чекають! НАБУ». І такий: «Пропажу не повертати або повертати одразу до СІЗО»...

Зоя Казанжи, громадська діячка, письменниця, журналістка, відома одеська блогерка, на своїй сторінці у Фейсбук причину зникнення міського голови сформулювала так: «Труханов. Півтора місяця нема в місті, а отже й на роботі, міського голови Одеси Геннадія Труханова. Звісно, не через тяжку хворобу чи пошуки інвестицій для міста. Кажуть, порушено кримінальні справи. Не дивно. І російське громадянство, і, певне, не тільки російське, й оборудки з купівлею за дуже завищеними цінами нової адмінспоруди для мерії (продавець, уявіть собі, коли запахло смаженим, запропонував половину отриманої від міста суми повернути!), і мільйонні підряди на ремонт та будівництво доріг, які дивовижно легко отримують фірми, афі-льовані з ним, і блискавичний продаж комунальної власності за копійки своїм... Йому є чого боятися. Є з приводу чого торгуватися. І є що втрачати».

Одеситки та одесити думають-міркують: чи повернеться пан Труханов керувати містом, чи накиває п’ятами надовго? Чи вернеться в Одесу тріумфатором на білому коні в образі мужнього капітана, обвішаного бойовими орденами та стрічками, чи придбає перуку і тихо заляже на дно десь у загниваючій Європі? Подейкують, на цю тему запрацював тоталізатор й азартні громадяни активно роблять ставки. А менш просунуті сперечаються та б’ються об заклад між собою, хто на ящик якогось напою, хто на морозиво чи шоколадку, хто на десять щиглів, хто на інтерес, — усе від смаків та фантазії. А одеський букмекер дядя Гриша (кажуть, що дівоче прізвище його бабусі було також Букмекер) шанси на повернення багатообіцяюче оцінює як фіфті-фіфті. І це лише додає інтриги.