Через місяць у Росії пройдуть президентські вибори. За законом, такі вибори мали б відбутися у другу неділю березня. Але в законі знайшли лазівку, що дозволяє перенести дату виборів на тиждень. Тобто на 18 березня. На дату підписання так званого «Договору про прийняття Криму до складу Росії».

НА ХВИЛІ «КРИМНАШИЗМУ»

У 2014 році, 18 березня, в Георгіївському залі Великого Кремлівського палацу нинішній глава російської держави Володимир Путін поставив свій підпис під документом про акт анексії території сусідньої України. Зараз ця людина, яка зруйнувала систему європейської безпеки, клятвопорушник і патологічний брехун, збирається учетверте очолити державу, перемігши на виборах із заздалегідь відомим результатом.

Анексія Криму допомогла йому стати кумиром одурманеної частини російського населення, як аншлюс Австрії колись допоміг Гітлеру стати володарем дум нацистської Німеччини. І Путін розраховує, що 18 березня в черговий раз в’їде у Кремль на хвилі «кримнашизму». Однак за чотири роки захоплення російської публіки від масштабного грабунку «братньої» країни дуже ослабло. Економічні і персональні санкції цивілізованого світу не призвели, щоправда, до повної ізоляції Росії та її президента на міжнародній арені, але істотно підірвали міць гігантської бензоколонки. І позначилися на рівні життя населення.

Втім, запасу міцності у путін-ського режиму вистачає. А там, де бракує, дірки на зовнішньому фронті латають російські збройні сили, які переможно бомбардують сирійські міста, а також російське телебачення, охрипле від антиамериканської та антиукраїнської пропаганди. На внутрішньому фронті основну роботу з підтримання путін-ського режиму зараз виконують так звані «силовики» на чолі з колишніми, нинішніми і майбутніми чекістами. Але велика роль і так званої державної вертикалі, куди, крім чиновників, входять вірнопіддана творча інтелігенція і системна, тобто дозволена, опозиція.

На виборах 18 березня ця опозиція буде представлена ватагою нічого не вартих (у полі-тичному сенсі) фігур. Ніхто з кандидатів з її лав не складе справжньої конкуренції Путіну, а того, хто теоретично міг таку конкуренцію скласти (Олексія Навального), до виборів просто не допустили.

ЖИРИНОВСЬКИЙ, НАВАЛЬНИЙ, ЯВЛІНСЬКИЙ

Утім, нас цікавить не мишача метушня навколо російських виборів, не частки відсотків, які на них виборчі комісії, за вказівкою Кремля, намалюють декоративним кандидатам, а їх позиції щодо «українського питання», які були висловлені під час кампанії з обрання Путіна. Десь п’ятнадцять років тому, щоб здогадатися про справжні плани В.В.П. стосовно України, треба було уважно слухати кандидата на пост президента Росії від ЛДПР Володимира Вольфовича Жириновського. Війна з Україною, анексія Криму і захоплення українського Донбасу, хоч і не проголошувалися ним як мета, але прямо випливали з позицій цього неляканого патріота.

Програму Жириновського Путін зараз реалізував з лишком. А патріотичною — у найгіршому сенсі цього слова — стала вся еліта Росії. Й у відтінках російського патріотизму зараз досить складно розібратися. Не допущений до виборів Олексій Навальний, наприклад, ще влітку заявляв, що, ставши президентом, Крим не віддасть, а проведе там «чесний референдум», результати якого Україна навряд чи визнає.

Але з Навального що питати? У 2008-у він підтримав російське вторгнення в Грузію. Закликав визнати незалежність Абхазії, Південної Осетії та Придністров’я. Інша річ — демо-крат, кандидат у президенти Росії від партії «Яблуко» Григорій Явлінський. Захоплення Криму він вважає анексією, а те, що відбувається на сході України, — війною. І пропонує реальну й справедливу програму досягнення миру на Донбасі.

Під цією програмою з чистою совістю могли б підписатися президент Макрон і канцлер Меркель. Президент Порошенко, гадаю, теж поставив би свій підпис. Але Путін, з яким не так давно зустрічався Явлінський, хоч і визнав, що конфлікт в Україні треба закінчувати, війну війною не вважає. А пропозиції Григорія Олексійовича щодо України не сприймає всерйоз. Під час зустрічі Путін пропонував Явлінському посаду спецпредставника РФ по Україні на переговорах зі спецпредставником США Волкером.

Зважаючи на різницю у поглядах лідера «Яблука» і президента Росії на події в Україні, така пропозиція є або провокацією (з метою дискредитувати Явлінського), або сигналом, що від переговорів Владислава Суркова з Куртом Волкером нема ніякого толку. Обдурити США не вдасться, а війну (яка «не війна») Росія продовжуватиме до повної перемоги.

НЕ БАДМІНТОН І НЕ БУТЕРБРОД З КОВБАСОЮ

Серед висловлювань кандидатів на пост президента Росії з «українського питання» цікавими для нас також є публічні заяви Ксенії Собчак, людини «близької до тіла» Путіна, кандидатки, яка отримала від президента Росії карт-бланш на представлення позиції «ліберальної громадськості».

Собчак неодноразово заявляла, що у свою перемогу на виборах не вірить. І свої промови не починає зі слів «коли я стану президентом». Під час недавнього візиту в США, виступаючи у Вашингтоні, в американському Центрі стратегічних і міжнародних досліджень, Ксенія Анатоліївна вільно розмірковувала про причини війни на Донбасі (по суті, повторюючи Явлінського), про те, що без підтримки Росії ніяка війна там не розв’язалася б. Сказала і про те, скільки міжнародних законів порушила Росія, захопивши й анексувавши Крим.

Але далі її, як то кажуть, за-клинило. «Ми не можемо розв’я-зати ситуацію, просто повернувши Крим назад. Там справді живуть російські люди, два мільйони російських людей, які підтримують приналежність Криму до Російської Федерації. Ми повинні це враховувати», — без запинки випалила «ліберальна» Собчак. Російські опозиціонери (в лапках і без) люблять вживати образні вислови. Олексій Навальний назвав Крим бутербродом з ковбасою. Ксенія Собчак процес повернення вкраденого порівняла з грою в бадмінтон.

При цьому всі вони, включаючи Явлінського, пропонують провести якісь референдуми. Де? Про що? Два мільйони «ро-сійських» людей у Криму більше двадцяти років були громадянами України. Вони були б нашими громадянами і тепер. Якби російська держава не захопила півострів разом з людьми. Обманом і силою.