Які госпітальні округи будуть створені в нашій області? Чим будуть забезпечені сільські медичні заклади? Чи можна зекономити кошти на соціальну сферу так, щоб від цього виграли держава та громадяни? Ці та багато інших питань обговорили в Одеському Центру розвитку місцевого самоврядування. У вівторок там відбувся семінар «Пріоритети децентралізації в Одеській області». Темою обговорення обрали реалізацію медичної реформи в регіоні та подальші плани розвитку цієї галузі.

Одним з найболючіших питань сьогодні лишається підтримка сільської медицини в належному стані. Адже не секрет, що обладнання у «глибинці» досить застаріле, а подекуди його взагалі немає. Також в селах катастрофічно бракує як сімейних лікарів, так і вузьких спеціалістів. Перших пропонується приваблювати пільгами на кшталт службового житла чи додаткових надбавок: гроші на це громада має знайти сама. Всіх інших має замінити телемедицина: практика, за якої медики на місці отримують консультації від «центру» через відеозв’язок.

– У більшості районів невигідно постійно тримати вузьких спеціалістів, – каже директор Департаменту охорони здоров’я Одеської обласної державної адміністрації В’ячеслав Полясний. – Навіть коли й виникає екстрена ситуація, дуже складно зібрати потрібних лікарів разом. Так, необхідна термінова операція, а хірург в цей час може бути у відпустці, анестезіолог не відповідати на дзвінки: все одно у підсумку людину везуть до більш оснащеної лікарні. Телемедицина ж дає змогу надати консультацію, не витрачаючи час на дорогу, а у випадку необхідності хірургічного втручання дає можливість заздалегідь підготуватися до прийому пацієнта. Все впирається лише в стабільний Інтернет, який в деяких районах ще доведеться налагоджувати.

Медична реформа на Одещині ще не встигла запрацювати на повну силу, але вже зараз її втілення викликає чимало запитань та нарікань. Так, наприклад, виклик лікаря додому може зникнути, як явище. Це дуже зручна опція для пацієнтів, однак постає питання, наскільки такі виклики є виправданими з практичної точки зору. Сімейний лікар не носить під рукою кишенькову лабораторію, щоб провести необхідні обстеження, для постановки остаточного діагнозу все одно потрібно йти до поліклініки. Та й взагалі, подібними медичними послугами люди зловживають. Проте марно сподіватися, що в один момент все населення стане свідомим, перестане викликати швидку на похмільний синдром, буде самостійно приходити до медичних закладів і ситуація загалом зміниться на краще.

Навіть якщо прийняти за доцільність твердження, що виклик лікаря додому економічно та медично необґрунтований, подекуди це єдина можливість для пацієнта отримати допомогу, не нашкодивши собі. В багатьох медичних закладах важко реалізувати на практиці прийом для «планових» та «термінових» хворих. Ургентні пацієнти – в пріоритеті на отримання медичної допомоги, однак ними традиційно вважаються ті, кого привозить швидка. Якщо ж хвора людина прибула сама, то їй буде важко довести необхідність першочергової допомоги. Сусіди по черзі порадять викликати лікаря або чекати з усіма, а заклопотаний медичний персонал часто не має часу слідкувати за станом пацієнтів в черзі. Це далеко не єдина проблема, котру ще доведеться вирішувати. Як не в рамках нової медичної реформи, так в планах покращення організаційної роботи лікарняних закладів.