У цьому твердо переконані відомі кияни, з якими вдалося поспілкуватися «Одеським вістям» напередодні Дня сміху

Гуморину, яка традиційно проводиться у нашому місті на День сміху, в Україні так само традиційно вважають однією з основних візитівок Одеси. Як неможлива Перлина біля моря без примхливих чорноморських хвиль, як важко її уявити без Дерибасівської чи «Привозу», знаменитих Потьомкінських східців чи Приморського бульвару, так само не уявити Одесу сьогоднішню без квітневої Гуморини.

Ми, одесити, хоч і ставимось до цього дітища свого міста по-різному, але однозначно її любимо, пестуємо, а сміємось і жартуємо не тільки першого квітня, але й щодня, навіть крізь сльози, але усім ворогам на зло. Тож сьогодні вирішили розпитати, чим є одеська Гуморина для киян, чи часто вони її відвідують і – найголовніше! – чи люблять це яскраве дійство.

Андрій КОКОТЮХА, відомий письменник, автор роману «Червоний»:

– Ви бачили людину, яка нічого, навіть жодного слова не чула про одеську Гуморину? Ні? От і я не бачив. Тож про свято гумору в Одесі знаю давно, ще зі школи. Тобто, щонайменше три десятиліття. Це було єдине місто тоді ще радянської України зі сталими гумористичними традиціями. І хоч жодного разу її так і не вдалося відвідати, час від часу дивлюся телевізійну трансляцію.

Як на мене, останнім часом Гуморина дещо втрачає унікальність через засилля гумористичних форматів у телеефірах. Але заходи такі потрібні однозначно, надто якщо визначать і займуть свою неповторну нішу.

Лариса МУДРАК, медіа-консультант, президент WinWin Communication, директор з розвитку міжнародного музичного фестивалю «ODESSA CLASSICS»:

– Гуморина – одна з традицій Одеси, без якої вона й не Одеса. Як на мене, Гуморина була завжди. Принаймні, з часу мого професійного народження. Тому що життя – для радості й сміху. І весну потрібно стрічати саме так – радісно й зі сміхом. І при цьому поспішати не треба нікуди, тож 1 квітня – якраз вчасно. Це ж весна!

Одеська Гуморина була, є й буде завжди, тому що це – дух цього міста. Тому що «нє дєлайтє мнє нєрви» і «лучшеє — только в Одєссє». Тому що Жванецький міг народитися лише тут, як і сотні інших знаменитостей світу. Тому що лише маючи вишукане відчуття життя, можна так жартувати й так посміхатися.

Колись на Гуморину було не потрапити. І я не потрапляла -). Потім не встигала й продовжувала мріяти. Домріялася до такого, що тепер це місто вже четвертий рік поспіль є майже моїм другим домом: я працюю тут і є coCEO FBN Ukraine, й займаюсь розвитком ще однієї яскравої традиції Одеси – «Odessa Classics» – фестивалю класичної музики Олексія Ботвінова. Знаєте, якби не цей веселий жартівливий дух Одеси, то й Перлиною біля моря вона, напевне б, і не стала…

Віктор ЦВІЛІХОВСЬКИЙ, журналіст, лауреат премії ім..І.Франка у номінації «За кращий твір у радіомовній сфері»:

– Знаю про те, що «Одеська Гуморина» існує кілька десятиліть і проходить у День сміху в центрі міста. І це недаремно, адже Одесу вважають столицею гумору. У наявності почуття гумору в одеситів пересвідчувався не раз. Так, я відвідував Гуморину раз чи двічі десь чверть віку тому, бо студентські роки провів саме в Одесі. Дерибасівська, Приморський бульвар та інші центральні вулиці були заповнені пишним різнокольоровим карнавалом. Багато музики, клоунів, молоді. Відбувалися десятки заходів, у яких демонстрували свої гумористичні таланти не лише одесити, але й гості міста. Кожен міг знайти щось цікавеньке для себе.

Чи хотів би я зараз їхати на Гуморину? Мабуть, що ні, бо насправді не надто полюбляю такі масові шумні заходи. Однак Одесу люблю дуже і з великими задоволенням погуляв би її вулицями в якийсь інший, не святковий час )).

Юлія НЕСТЕРЯК, викладачка Інституту журналістики Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка:

– На жаль, мені особисто досі не вдавалося взяти участь безпосередньо в одеській Гуморині, але, звісно ж, як і всі українці без винятку, я начувана й начитана про неї. Гуморина, випестувана упродовж стількох років справжніми одеситами, – це наша, українська фішка, це уособлення притаманного українцям, а надто одеситам, почуття гумору, безмежного оптимізму, вміння сміятися за будь-яких обставин, зокрема й над собою, якимись своїми промахами чи яскравими рисами характеру. Тому Гуморина потрібна однозначно! Одеситам потрібна. Киянам потрібна. Харків’янам потрібна. Всій Україні – потрібна.

«Щоб не плакать, я сміялась», – писала Леся Укра­їнка. От і нам потрібен гумор, потрібен сміх. Щоб стати сильнішими. Щоб перемогти. А я маю таки надію, що моя мрія здійсниться – і я зможу потрапити на Гуморину особисто. Вже в передчутті незабутніх вражень )).

Олег ВИНОГРАДОВ, письменник-фантаст, автор книги «Слово Майдану»:

– На Гуморину їздив усього один раз, але – на особисте запрошення Михайла Жванецького (скажу вам по секрету, J що я колись із ним товаришував). Нині не надто відслідковую, що там відбувається в Одесі, бо просто на все не вистачає часу.

А враження від поїздки, коли ми ще й зустрілися там зі Жванецьким, звісно, на все життя. Хто з киян жодного разу не відвідав Гуморину, то, вважайте, змарнував час )). Тож гуморина українцям однозначно потрібна, вона вчить пропускати навіть біль через призму радості, пом’якшуючи й згладжуючи всі гострі кути. Чи поїду ще колись? Сподіваюся, що так. Якщо життя складеться…

Костянтин ГРУБИЧ, відомий телеведучий, автор книги «Смачна країна»:

– Одеська Гуморина мені відома від моменту «народження». Кілька років працював у «ТСН», й ми щоразу на початку квітня її висвітлювали. У студентські часи, а це було на початку 90-х років минулого століття, я тричі проходив практику на Одеському телебаченні, тоді там лише мріяли про Гуморину. Але прообраз був, коли святкували 200-річчя Одеси, я бачив парад «смішних» одеських персонажів на Куликовому полі. А вже згодом такі паради стали проводити на Дерибасівській. І з вересня перенесли на квітень – на День сміху.

До речі, не повірите, але особисто на Гуморині не був жодного разу. Мені це… нецікаво, бо не вмію веселитися на замовлення. Дружина інколи називає мене через це тундрюком, бо жартувати я люблю, а от жарти, особливо щодо себе, сприймаю не завжди. Не моє – література гуморна, передачі гуморні, словом, усе це мене не чіпляє. Ну, таким я вродився. Але щиро сміюся, коли смішне спонтанно народжується просто з життя, це мене інколи «розриває», як бомбу.

І хоч сам я на Гуморину не збирався і не збираюся, проводити її варто «всім смертям на зло». Бо це – бренд, це туристична привабливість, це те, що насправді сильно об’єднує людей. Навіть в умовах війни. Просто «гумор» треба коригувати відповідно до «порядку денного». А одесити, я переконаний, це вміють. Тому зичу побільше дотепних жартів і нових креативних рішень організаторам дійства.

З киянами розмовляла Валерія КАЛИНОВСЬКА.