Видворення півтори сотні російських шпигунів і провокаторів, які працювали під дипломатичним дахом по всьому світу, найчастіше оцінюють як акт глобальної політики. Як ознаку вперше виявленої солідарності низки країн перед обличчям російської загрози. Така оцінка, загалом, справедлива, але недостатня. Вона, по-перше, не пояснює, чому солідарність зникла після розпаду Радянського Союзу. А по-друге, базується на досвіді холодної війни, який давно застарів.

ЯК ТО КАЖУТЬ, ДОПОМОГЛИ

Багато хто на Заході думав, що з крахом радянської імперії зазнала поразки не тільки комуністична, але й імперська ідеологія. Росія, вважали там, гратиме за загальними правилами і треба допомогти їй увійти на рівних у співтовариство демократичних країн. З цією метою міжнародні фінансові організації надавали кремлівським керівникам міль-ярдні доларові кредити, зберегли за Росією місце постійного члена Ради Безпеки ООН, яке раніше займав СРСР, включили Росію в елітний клуб G8 та європейські політичні структури.

Міжнародні гуманітарні орга-нізації в 90-ті роки ХХ століття за сприяння провідних західних держав відкривали в Росії ос-вітні програми. Разом із приватними інвесторами, головним з яких був Фонд Сороса, підтримували російських учених. Комерційні організації Заходу у той же час забезпечували ро-сійському бізнесу вихід на міжнародну арену.

Більша частина західної допомоги (та, яку чиновники не вкрали) була, однак, використана в Росії не для трансформації, а для консервації старого порядку. Зокрема, для збереження військово-промислового комплексу і для відновлення інфраструктури репресивного режиму. Як і за радянської влади, головним двигуном цього режиму мали стати «органи» — тепер їх називали силовиками.

Наприкінці 1990-х спадкоємці радянських чекістів призначили власного президента, сконцентрували в своїх руках економічні та політичні важелі управління ядерною державою. На початку ХХІ століття вони знищили кволі паростки прав і свобод громадян на своїй території і тепер силовим методом (іншого не уявляють) хочуть повернути час назад. Повернутися самим, і весь світ повернути в минуле.

ЩО ПРИНЕСЛИ РОСІЙСЬКІ ГРОШІ НА ЗАХІД

Сказати, що політики країн Заходу проморгали процеси, які відбуваються в Росії, було б неправильно. Вони уважно за всім стежили. І рахували гроші. Загальна сума допомоги, що спрямовувалася в Москву і колишні республіки СРСР, була у багато разів меншою за ту, яку США та їх союзникам доводилося раніше вділяти на підтримання боєздатності НАТО і на модернізацію своїх збройних сил для збереження військового паритету з потенційним противником. Навіть нові війни на Близькому Сході обійшлися дешевше, ніж утримання в Європі на постійній основі великого заокеанського військового контингенту.

Заощаджені таким чином кошти знадобилися скрізь. Зростання економіки на Заході на початку ХХІ століття стало напрочуд стабільним. Стабільно зростав добробут «народних мас» навіть у країнах південної Європи, які в своєму розвитку відставали від північних сусідів. Здавалося б, повернулося зо-лоте століття. І головними проблемами стали не боротьба з бідністю, а толерантність, мультикультурність, збереження навколишнього середовища.

Чималу частину добробуту, до речі, принесли на Захід російські нафтодолари і брудні гроші, вкрадені олігархами на пострадянському просторі. Таких разових інвестицій у банків-ський сектор, ринок нерухомості, в інші сектори економіки розважливі капіталісти давно не знали. А співпраця з чекістами на російському ринку взагалі обіцяла казкові прибутки.

На зворотний бік медалі, на негативні наслідки такого співробітництва довгий час не звертали уваги. Не звертали увагу і на те, що свої гроші, брудні і відносно чисті, Росія використовувала на Заході не тільки в комерційних цілях. На ці гроші впродовж двох десятків років чекісти відновили або заново створили найрозгалуженішу в світі мережу шпигунських, диверсійних і відверто терористичних організацій. Російські шпигуни під дипломатичним прикриттям у цій мережі є тільки верхівкою айсберга.

ПРОСТИЙ НАДІЙНИЙ ЗАСІБ

Легкість, з якою російським шпигунам, вбивцям і терористам вдається проникати і вкорінюватися на території противника, пояснюється насамперед гігантськими сумами брудних грошей, якими володіють сучасні чекісти. В СРСР на підривну діяльність проти Заходу теж коштів не шкодували. Щоправда, на відміну від нинішніх часів, тоді в Європі і за океаном «гостей з Москви» зустрічала контррозвідка, на утримання якої теж не скупилися. І кадри там працювали добре підготовлені.

А в середині 1990-х дійшло до того, що в низці західних країн в рамках оптимізації діяльності спецслужб зникли спеціальні управління для країн Східної Європи. А в тих, що залишилися, виникли проблеми з укомплектуванням кадрами. У США перестали готувати фахівців для протидії власне російській розвідці. І почали вважати «московських гостей» не більш небезпечними, ніж всіх інших. Але ці «гості», як з’ясувалося, набагато небезпечніші за інших.

Радянські шпигуни тільки збирали інформацію. Російські намагаються втручатися у внутрішню політику США та інших держав. Влаштовують провокації, організовуючи «громадські протести», впливають на виборчі кампанії через пресу і соціальні мережі, не зупиняються перед організацією терористичних актів, удаються і до вбивств з політичних мотивів.

Важко сказати, хто саме в Москві віддає накази для провадження такої діяльності, але, судячи з реакції кремлівського керівництва, воно у повному курсі всіх «мокрих справ». У тому числі і справи про отруєння колишнього полковника ГРУ Сергія Скрипаля та його доньки Юлії в британському місті Солсбері.

Видворенням півтори сотні російських дипломатів не можна, певна річ, вирішити проблему захисту від кремлівських лицарів плаща і кинджала. У посольствах, консульствах, торгових представництвах, у персоналі комерційних фірм, розкиданих по планеті, працює неймовірна кількість співробітників, пов’язаних з російськими спецслужбами. Навіть за сотою частиною цих людей простежити важко. Але є засіб утруднити їх діяльність максимально.

Засіб простий — позбавити Кремль грошей. Відключити російські банки від системи міжнародних платежів SWIFT, а кошти сумнівного походження — конфіскувати. До цього начебто все йде в США і в Європі. Але повільно. І скільки людей постраждає, поки дійде, сказати важко.