Увійшовши до салону одеського міського електро-транспорту, потрапляєш немов у глибинку «руССкаго міра». І якби не невеликі наліпки з написом українською, зроблені ще в доківаловсько-колесніченківські часи, можна було б подумати, що втрапив до якоїсь Рязані, бо всі оголошення про вільні вакансії надруковані мовою сусідньої країни. Тією ж мовою робляться оголошення й водієм.

Якщо оголошення про вакансії надруковані винятково для представників московської нацменшини, то не дивно, що саме особи цієї нацменшини працюють водіями та кондукторами. Але от що із цим всім робити громадянам України інших національностей, зокрема українцям?

Скасування Конституційним Судом України 28 лютого цього року так званого мовного «закону Ківалова-Колесніченка» жодним чином не вплинуло на роботу одеського транспорту — все залишилося так, як було. Неодноразово спілкувався на цю тему з водіями, відповіді яких банальні до непристойности: від «адісіти нє паймут па-украінскі» (тобто «одесці не зрозуміють українською») до «какаяразніца» («яка різниця, якою мовою»).

Ну якщо українці та представники відмінних від московської нацменшин змушені розуміти московську мову з вуст водіїв, то чому «адісіти» московської національности не повинні розуміти мови держави, в якій живуть? Не знаю жодного випадку, коли б у будь-якій іншій державі світу починали в публічному просторі нехтувати державною мовою тільки тому, що її не розуміють іноземці чи дехто з нацменшин. Відверто, маю великий сумнів, що оголошення на зразок «наступна зупинка — вулиця Велика Арнаутська (або площа Тираспольська)» буде незрозумілим будь-кому із нацменшин. Всі, хто, перебуваючи в Україні, не володіє україн-ською, має повне право на вивчення української мови. Натомість українці, перебуваючи в Україні, не мають обов’язку до вивчення іноземних мов чи мов нацменшин. Якщо українці і загалом громадяни України забажають вивчити московську або якусь іншу іноземну мову, то знайдуть собі для цього однозначно краще місце, ніж салон одеського трамвая чи тролейбуса. Треба розуміти, що громадський транспорт покликаний виконувати дещо інші функції, ніж викладання чи нав’язування громадянам України інших мов. А щодо «какаяразніца», то якщо нема різниці, якою мовою оголошувати зупинки, то нехай буде українська. На це знайдеться сто і ще одна причина.

Панове українці, якщо влада самоусунулася від забезпечення державній мові належних їй прав, якщо влада не помічає дискримінації громадян України за мовною, а відтак й етнічною, ознакою, якщо влада провадить супроти українців справжній лінґвоцид, то, можливо, нам потрібно взяти ініціативу в свої руки, вголос заявити про наші права, які нахабно й цинічно порушуються, і домагатися до-тримання букви закону?

Стаття 10 Конституції України чітко говорить: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування україн-ської мови в усіх (!) сферах суспільного життя на всій (!) території України». Хоча на практиці це «забезпечення» мені нагадує напівзруйновану пам’ятку архітектури доби класицизму з блюзнірським написом «охороняється державою», яких в Одесі також більше, ніж достатньо. Ще кілька років такого «забезпечення» й такої «охорони», і від української мови та архітектури зостанеться лише спомин.

Кожен з нас має право висловитися про роботу міського транспорту Одеси. Відгуки можна писати на адресу: КП «Одесміськелектротранс», вулиця Водопровідна, 1, Одеса, 65007 або на електронну пошту: office@oget.od.ua. Телефон приймальні: +38048 717 54 00. Посаду директора цього підприємства обіймає Дмитро Олександрович Жеман. Можна залишити пропозицію чи питання й на сторінці цього підприємства в мережі. Сторінка, до речі, також створена мовою нац-меншини і навіть не дублюється державною мовою.

«Знаймо добре, що ми в себе дома, серед своєї рідної сім’ї, у своїй рідній хаті, що нам ніхто її не дасть, ніхто не відійме, ніхто ж і не обігріє та й не освітить її так, як ми самі», — писав до українців Пантелеймон Куліш. А Тарас Шевченко зауважував:

Погано дуже, страх погано!

В оцій пустині пропадать.

А ще поганше на Украйні

Дивитись, плакать і мовчать.

Сьогодні мовчання українців тотожне їхній кончині. Лиш у боротьбі — життя. Не мовчи — вислови незгоду з московщенням України!

Державному транспорту — державну мову!

м. Одеса.