За останнє сторіччя це місце бачило сотні смертей — і нині воно продовжує притягувати до себе біль і страждання. Минуло чотири роки від дня трагедії на Куликовому полі, але згорілий Будинок профспілок і дотепер багато одеситів обходять стороною — він навіває жах.

Символічно, що трагічні події 2 травня 2014-го розгорнулися саме тут, на Куликовому полі, — навпроти братської могили загиблих у січні 1918-го й на місці упокоєння ув’язнених старої одеської тюрми, в тому числі й терористів з «Народної волі» — Ковальського, Лизогуба, Халтуріна.

На зорі існування Одеси Куликове поле було величезним пустирем. Зарості бур’яну простягалися до території сучасного «Привозу», який був тоді придатком Старого базару. Це місце називали Куликовськими полями. Назва пов’язана аж ніяк не з Куликовською битвою, як це підносили в радянській історіографії, а з ім’ям таврійського поміщика Миколи Овсянико-Куликовського, власника великого маєтку на окраїні Одеси.

Спочатку пустир використовувався як плац для військових частин, що квартирували поблизу. У книжці «Розбите життя, або Чарівний ріг Оберона» Валентин Катаєв наводить розповідь бабусі-генеральші про надання чину капітана командирові берегової батареї прапорщику Олександрові Щоголеву, який відбив напад англо-французької ескадри 10 квітня 1854 року. З нагоди цієї події на Куликовому полі вилаштували весь гарнізон.

Пізніше на пустирі побудували перший залізничний вокзал, який мав офіційну назву «Пасажирський будинок Куликове поле». Споруда зайняла більшу частину величезного плацу й розітнула його на три частини: Старосінну площу, де торгували «з коліс» продуктами й худобою, площу біля вокзалу й власне Куликове поле, що так і залишилося пустирем. У 1818 році неподалік від Куликового поля була побудована міська митниця, а незабаром поруч із пустирем — перша одеська в’язниця. Страчених на тюремному дворі таємно ховали на Куликовому полі. Одесити не любили цей район і називали цю землю не інакше як «черствою». Вулиця, яку проклали поруч з в’язницею, одержала назву Тюремної (нині — Лейтенанта Шмідта), це ж ім’я отримала й площа (нині — Привокзальна). У 1880-у на розі вулиці Канатної й Італійського бульвару з боку Куликового поля відкрили кінцеву зупинку Великофонтанської конки, а через рік конку змінив паровий трамвай.

До кінця XIX століття Куликове поле стало традиційним місцем народних гулянок. Тут улаштовувалися різні атракціони, виступали заїжджі циркові трупи. Олександр де Рибас у книзі «Стара Одеса», присвяченій сторіччю міста, так описував Куликове поле того часу: «...величезна площа, облямована будинками й садами. У дні свят Великодня на Куликовому полі влаштовуються народні гуляння з балаганами, каруселями, цирками, звіринцями й іншими святковими звеселяннями».

Після Жовтневого перевороту Куликове поле знову здобуло сумний статус цвинтаря. У середині січня 1918 року в районі вокзалу розгорілися запеклі бої. Загонам більшовиків і червоних матросів протистояли українські гайдамацькі курені та юнкери Білої гвардії. За три дні боїв загинули 119 осіб. Відразу після закінчення сутичок відбувся масштабний похорон полеглих. Спочатку вбитих більшовиків і гайдамаків планували поховати окремо. Як писали тоді місцеві газети: «Одеса ще не бачила такого похорону. Здавалося, що відбувається перенесення цілого цвинтаря... сотні трун... тут матроси, солдати, цивільні, тут — сестри милосердя, у квітах і наче до вінця одягнені». Загиблих поховали у братській могилі, встановивши зверху дерев’яний обеліск. У 1932-у на могилі поставили бетонний пам’ятник роботи архітектора А. Мінкуса, що простояв аж до 1941-го й був знесений румунською окупаційною владою.

Після 1918 року на Куликовому полі продовжували ховати не тільки більшовиків, а й анархістів та репресованих денікінців. Тут були поховані й італійські моряки. В 1944-у після звільнення міста від окупації тут знайшли останній спочинок учасники оборони й звільнення Одеси. Обеліск на могилі жертв революції відновили, а на пустирі розбили газони й висадили перші дерева. Під час реконструкції площі в період з 1949 по 1967 роки останки полеглих у Другій світовій війні перепоховали на Другому християнському цвинтарі та на Алеї Слави в парку імені Т.Г. Шевченка. А братську могилу в 1960-у перенесли ближче до трамвайного кільця. На ній установили новий монументальний надгробок роботи скульптора П. Кравченка й архітектора Г. Топуза. В Одеському обласному архіві відомостей про точне число похованих на Куликовому полі й під сучасним пам’ятником авторові відшукати не вдалося.

На початку 1960-х у південно-західному куті площі був зведений п’ятиповерховий будинок обкому КПУ, у чотириповерхових бічних крилах якого розташувалися міськком партії та обком комсомолу. Із цього моменту починає свою історію сумно відомий Будинок профспілок. Тоді ж з’явилася й «Алея Дружби», висаджена почесними гостями міста. А в переддень 50-річ-чя радянської влади на площі з’явився пам’ятник Леніну, що простояв до 2006-го. Відтоді й до 1991 року це місце називалося площею імені Жовтневої революції. Тут проходили паради частин Одеського військового округу, демонстрації, присвячені до державних свят. У 1990-ті площа, знову перейменована на Куликове поле, стала концертним майданчиком, місцем масових гулянок.

На початку 2014 року Куликовому полю було призначено вписати в історію Одеси ще одну трагічну сторінку. Під час Революції Гідності площа стала місцем табору руху «Антимайдан». Тут із трибуни виголошувалися полум’яні промови про «Новоросію», скандувалися гасла на зразок «Одеса — російське місто». Саме тут формувалася й навчалася бойова група «Одеської дружини», яка 2 травня 2014-го спровокувала масові безпорядки, в результаті чого загинули 48 одеситів і постраждали більше 200 осіб.

«Не підлягає сумніву, що своєчасне гасіння пожежі могло б різко скоротити число загиблих від опіків та отруєння, а евакуаційні роботи з використанням спецтехніки зберегли б життя тим, хто випав з вікон», — пише Володимир Саркісян, один з авторів книги «Одеса.

2 травня 2014-го. Як це було», присвяченої розслідуванню подій того дня. Імена замовників та організаторів одеської бійні не названі дотепер, а поки нема відповідей на ці й низку інших питань, ця трагедія залишатиметься відкритою раною.

Хочеться вірити, що Одеса завдяки європейському вибору України, як і 200 років тому, одержить новий поштовх до розвитку. Я переконаний, що на Куликовому полі пройде парад перемоги новітньої історії незалежної України.

НА ЗНІМКУ: площа Жовтневої революції (Куликове поле) три десятиліття тому.