Минуло понад сім десятиліть, як закінчилася Друга Світова війна, але ще й досі чимало родин шукають місця поховання своїх близьких, які загинули на різних фронтах і вважаються безвісти зниклими. У цій справі велику роботу проводять пошукові групи. Їх добровільна діяльність є важливою як з точки зору збереження історичної пам’яті про війну, так і людської моралі. І якою ж є радість пошуковців, коли вдається знайти могилу полеглого воїна та гідно вшанувати його подвиг.

Саме таку втіху пережила цієї весни пошукова група із Харкова та її учасниця Макка Караджанова. До неї на зв’язок вийшли жителі Казахстану, які віднайшли в архівних даних мережі інтернет відомості про місце поховання свого загиблого родича Байдолли Усова. Було вказано, що боєць похований у могилі номер п’ять з південного боку на кладовищі села Богуславка Гросулівського району (нині Великомихайлівський). Лише уявіть собі, шановні читачі: майже 74 роки він вважався безвісти зниклим і ніхто з рідних не знав про його долю. Востаннє Байдолла написав листа і повідомив, що бере участь у битві на Курській дузі, але після цього зв’язок з ним перервався.

Як стало відомо зараз, у роки Другої Світової війни Усов у складі радянської армії визволяв Одеську область. Разом зі своїми побратимами дійшов до селища Велика Михайлівка і звільняв населений пункт від румунсько-фашистських окупантів у квітні 1944 року. Саме тут отримав тяжке поранення і змушений був залишитися на лікування у тимчасовому пересувному шпиталі. Проте лікарі не змогли врятувати життя зовсім юного 19-річного хлопця, і Байдолла помер 2 червня 1944 року, знайшовши вічний спочинок на українській землі.

Чому тіло воїна не переправили до рідного Казахстану і чому його батьки до кінця свого віку не знали де знаходиться їх син – залишається загадкою. Проте, знайшовши відомості в архівних даних, до України терміново вилетів племінник загиблого воїна Зейнолла Бозтаєв зі своєю онучкою Анель Конуровою. Чоловік все життя мешкає у Казахстані і нині має поважні 89 років.

Ця поїздка стала можливою зав­дяки турботам Макки Карад­жанової, педагога за освітою. Вона зв’язалася телефоном з головою Великомихайлівської селищної ради Тетяною Жарською і узгодила всі моменти прибуття родичів досі невідомого солдата.

Спочатку Зейнолла Бозтаєв та­ йо­го онучка Анель прилетіли лі­та­ком­ до Києва, потім потягом діс­та­­лися до Одеси, де їх зустріли пред­­­ставники Великомихайлівської се­­лищ­ної ради й автомобілем привезли до місця поховання Бай­дол­­ли.

– Зустріч племінника зі своїм­ рід­ним дядьком, яка відбулася­ на Богуславському кладовищі­ че­­рез­ багато років, схвилювала всіх­ нас до глибини душі, – роз­по­­віла голова ради ветеранів Велико­михайлівського району Валентина Василівна Гамар. – У той момент ніхто не стримував сліз і ці емоції були надзвичайно щирими. Зейнолла привіз із собою фото Байдолли та жменю Казахстанської землі і поклав її на його могилці. Він згадував, як вони росли і вчилися у школі разом, адже мають різницю у віці всього чотири роки, як хлопець був мобілізований до війська і як його батьки (вже покійні) все життя чекали звістку про сина. Зейнолла пообіцяв їм, що обов’язково провідає свого родича, де б він не знаходився. І виконав обіцянку, незважаючи на свій вік та чималеньку відстань.

Два дні гості з Казахстану бу­­­ли в Україні. Відвідали і Одесу, зустрічаючі влаштували їм невеличку екскурсію морським узбережжям в районі Аркадії. Неспішні прогулянки були й селищем Велика Михайлівка, де Тетяна Жарська та Валентина Гамар показали гостям щойно впорядкований парк, фонтан та інші затишні місця. Господарі населеного пункту зробили все можливе, аби приїжджі відчули щиру турботу про себе та справжню українську гостинність.

– Поруч з казахом Байдоллою поховані ще вісім його невідомих побратимів, які загинули під час визволення Великої Михайлівки у квітні 1944 року, – зауважила Т. Жарська. – За часів керівництва районом Івана Михайловича Варбанця на всіх дев’ятьох могилках встановили однакові пам’ятники з написом: «Вечная память воинам, погибшим за освобождение Великой Михайловки в период ВОВ». Від­нині одна з цих могилок вже не безіменна. Гості з Казахстану при­­везли фотографію героя війни і ми виготовимо нову табличку з даними соладата. І нехай нинішнє та прийдешні покоління знають тих, хто здійснив подвиг, визволяючи наш рідний край від окупантів.