Можливо, новорічно-різдвяні свята — це той час, коли варто вкотре замислитися над питаннями, над якими роздумували філософи всіх часів і народів: «Хто я? Для чого живу?».

Проект «Київський діалог» за підтримки фонду «Відродження» створив чудову можливість за чашкою кави поміркувати-подискутувати про особистісну та національну самоідентифікацію зі справжнім філософом — кандидатом філософських наук, викладачкою цієї дисципліни Наталією Чекан.

Оскільки філософію частіше вважають чоловічим заняттям, тим цікавішим на цю тему було порозмовляти з молодою сучасною жінкою, яка, окрім усього іншого, є коучем (тренером, що вчить взаємодії між людьми), практикує йогу та займається розвитком особистості. Ось що вона повідала:

— Коли людина з’являється у світі, а якщо брати ширше — в універсумі, вона намагається залишити про себе якийсь слід, пам’ять. Планета — перенаселена, тому кожен з нас прагне бути поміченим іншими. З’являючись у світі, ми обираємо певні рольові моделі, переймаючи риси поведінки тих, хто нам подобається.

Самоідентифікація — це про те, як людина почувається в тому місці, де проживає, і до кого вона себе відносить. До самоідентифікації нас спонукає, перш за все, бажання долучитися до людей і бажання бути визнаним, так чи інакше.

Самоідентифікацію розглядають соціологи, психологи, філософи. Й один з перших її дослі-дників — Зиґмунд Фройд.

Намагаючись самоідентифікуватися, повторюся, людина обирає певні рольові моделі. Розглядаючи іншу особистість, вона починає переймати певні характерні риси свого обранця, повторює його поведінку, ідеї. Прагнучи виокремити себе зпоміж інших, людина спочатку намагається долучитися до чогось, що подобається. Це загадкова розбіжність.

Форми ідентичності бувають різні: гендерна, мовна, сімейна, соціокультурна, майнова, національна та інші, й іноді людина проходить непростий шлях, перш ніж знайде власну ідентичність.

Загалом у самоідентифікації є кілька етапів: долучення до певного ідеалу, відокремлення від нього, перетворення навколишнього світу та його засвоєння в собі.

Самоідентифікація — дуже непросте питання, яке часто-густо викликає бажання сховатися від самого себе й не лізти туди, куди ворон і кісток не заносить. З іншого боку, це питання не для всіх, а лише для неспокійних сердець, дослідників.

Але саме від того, наскільки ми розуміємо і знаємо себе, залежить рівень нашого щастя. Саме знання про власну «екосистему» — менталітет, характер, якості, звички, уподобання — робить нас щасливішими та впевненішими у собі. Для цього ми маємо відповісти собі на чотири основні питання: «Що я маю знати? Що я повинен робити? На що розраховувати? Що таке людина?».

В останні кілька років значно зросла актуальність національної самоідентифікації, а отже постали питання: «Хто ми як нація, українці? В чому наша унікальність? Чим ми відрізняємося від інших? Що нас об’єднує?». Відповіді на них створюють стійку платформу в житті та самореалізації.

Учасники зустрічі з Наталією Чекан говорили про те, що питання самоідентифікації буває досить складним, пов’язаним із сумнівами, хитаннями, й людині доводиться докласти чимало зусиль, щоб зрозуміти, хто вона, як частина спільноти, народу, нації.

Буває так, що ти — за національністю грузинка, розмовляєш російською й англійською, тривалий час жила за кордоном і водночас відчуваєш себе україн-кою. То хто ж ти? «Якщо у момент, коли лунає Гімн України, у вас виникає неконтрольована реакція — почуття причетності до країни, то значить, що ви українець», — зазначила філософ, спікерка цікавої розмови-дискусії про особистісну й національну самоідентифікацію Наталія Чекан.