Сьогодні, 24 січня, у Страсбурзі мають відбутися термінові дебати в Парламентській асамблеї Ради Європи з розглядом резолюції щодо ситуації в Азов-ському морі і Керченській протоці.

Напередодні до Страсбурга прибули представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Олег Трохименко та родичі військовополонених моряків — Ольга Гриценко (сестра Дениса Гриценка) та Віктор Сорока (батько Василя Сороки), а також координатор групи адвокатів бранців Кремля Микола Полозов. Вони відвідали ПАРЄ, взяли участь у показі фільму про ув’язнених Москвою громадян України та дали прес-конференцію для світової преси.

Детальніше про це — у наступному номері газети. Сьогодні ж пропонуємо вашій увазі думки відомих українських міжнародників, політологів та правників про те, якою має бути стратегія нашої держави щодо звільнення наших співвітчизників з кремлівського полону.

Два дні поспіль, 15 та 16 січня, в Росії тривав суд над українськими військовополоненими моряками, де їм обирали запобіжний захід. Україна та захист наполягали на тому, що вони є військовополоненими, а відтак до них має застосовуватися Женевська конвенція і справу слід передати до Московського військового гарнізонного суду. Москва ж брехливо перекрутила міжнародне право, відкинувши Женевську конвенцію: мовляв, через відсутність офіційно оголошеної війни між Росією та Україною військовополонених не може бути, а отже справа проти них — звичайна, кримінальна.

Наші хлопці виступили єдиним фронтом: вони відмовлялися відповідати на запитання суддів, посилаючись на конвенцію про військовополонених. Таким чином, за словами одного з адвокатів у справі моряків Іллі Новікова, українські військові «наочно заявили позицію захисту» про те, що всі вони є військовополоненими. Їх підтримали і дипломати з ЄС, США, Великобританії, Балтії, Польщі, Чехії, Швеції та Данії, які були присутні у судовому засіданні.

З огляду на це з’явилася надія, що ситуація може змінитися на користь наших моряків, а Росія буде змушена відійти від своєї звичної практики зухвалого беззаконня. Наскільки виправдана така надія? «Укрінформ» (www.ukrinform.ua) поцікавився думками-прогнозами експертів про те, як насправді зреагує міжнародна спільнота і чи складеться нова міжнародно-правова позиція.

Богдан ЯРЕМЕНКО, керівник Фонду «Майдан закордонних справ», політолог:

— Позиція тих країн, які не просто є друзями чи партнерами України, а демократичними правовими державами, цілком суголосна з позицією України. Абсолютно чітко і ЄС, і США зробили заяви ще з дня захоплення українських моряків про те, що вважають їх військовополоненими, що з ними має бути відповідне поводження і що їх повинні повернути в Україну. Тут нічого не змінилося.

З точки зору жорсткості реагування, готовності до якихось дій, то для міжнародної спільноти залишається важливішим факт перешкоджання Росії свободі судноплавства — не тільки військовим кораблям, а й комерційному судноплавству — в Азовському морі. Для більшості країн світу, які є морськими державами і залежать від глобальної торгівлі, це серйозний виклик, і саме на це вони готові реагувати, вважаючи більшою проблемою. А от доля 24 людей, життю яких нічого не загрожує, є менш гострим питанням з погляду міжнародної спільноти, яка, ймовірно, робитиме якісь кроки, якщо українська дипломатія їх до цього підштовхуватиме. Тобто далі заяв чи закликів до Росії наразі не піде.

Це Україна має запропонувати нові методи впливу на Росію щодо порушення нею саме цих конвенцій (Женевської та Конвенції ООН з морського права. — Ю.Г.). Позиція Росії у правовому сенсі є нікчемною, бо війна за фактом є, її нема де-юре, але згідно з Женевською конвенцією це не впливає на статус військовополонених, де-юре її може й не бути. Це були військовослужбовці у формі на військових кораблях під прапором України, тому вони є військовополоненими як військовослужбовці, які виконували свій обов’язок. Росія намагається викручувати право, але, думаю, без шансів на те, щоб це було визнано іншими країнами. Підштовхнути Росію виконувати норми міжнародного права можна тільки силою, якої у нас нема, а світ поки що не готовий її застосовувати.

Павло БУЛЬДОВИЧ, кандидат політичних наук:

— Безумовно, Росія порушила і Женевську конвенцію, і Конвенцію ООН з морського права, і всі існуючі норми міжнародного морського права. Але треба виходити з того, що це питання не стільки правового, скільки політичного порядку. І питання звільнення наших моряків, які перебувають у полоні Росії, виходить виключно із політичного порядку денного російського керівництва. Правові інструменти, очевидно, вже недієві, ми це бачимо і за становищем інших політв’язнів. Міжнародна спільнота, ключові світові гравці консолідовано підтримують нас, і на судовому засіданні були присутні дипломати з дев’яти ключових країн, які підтримали позицію захисту, але цього, на жаль, недостатньо.

У цьому контексті вирішальною є позиція президента США. Він скасував публічну зустріч з Путіним саме через Азовський інцидент, і ми пам’я-таємо його публічну заяву про те, що ця зустріч відбудеться лише після того, як Кремль звільнить українських моряків. Мені здається, що для Путіна ця зустріч є важливою, передусім, з репутаційної точки зору. Думаю, це саме той драйвер, який може зіграти нам на руку, над чим і має працювати українська дипломатія.

Яка дорожня карта із звільнення моряків? По-перше, збереження уваги дипломатичної спільноти, міжнародних організацій. Завдяки цій увазі Росія показово демонструє, зокрема, більш-менш нормальні умови їхнього утримання. Без тиску міжнародних організацій та прискіпливої уваги, думаю, такого лояльного утримання не було б. По-друге, варто пам’ятати, як Путін публічно заявляв, що про обмін українських моряків не буде й мови до винесення судового вироку. Тому наше завдання полягає у тому, щоб вирок був винесений не через рік, а максимально швидко. Це питання політичного впливу і максимального тиску на Кремль, передусім з боку США.

Ініціатива в руках України. Якщо ми говоримо про порушення Росією Женевської конвенції, то маємо готувати позов до Міжнародного кримінального суду. Позитивним був би прецедент рішення саме Кримінального суду за Женевською конвенцією, хоча це більш віддалене питання. Якщо такий прецедент буде, то для подальшого протистояння з Росією в Гаазькому трибуналі це стане цінним капіталом.

Євген МАГДА, виконавчий директор Інституту світової політики:

— Я переконаний, що 25 листопада російська сторона робила все, щоб українські моряки відкрили вогонь, створивши привід до війни, і, думаю, Росія мала план подальших дій. Але наші моряки цього не зробили і завдяки цьому нападу світ звернув увагу на ситуацію в Азовському морі й Росія вже не може діяти безкарно, як вона це робила раніше.

Спецпредставник США з питань України Курт Волкер уже говорив про те, що має бути консолідована євроатлантична позиція щодо запровадження нових санкцій чи посилення вже існуючих. Але США та Євросоюзу важко узгодити санкції проти Росії, бо у них різні політичні інтереси й різний механізм запровадження санкцій. Але думаю, що Росія своєю поведінкою раз-по-раз штовхає навіть тих, хто дотримується поміркованої позиції, на запровадження таких санкцій.

Дуже добре, що є чітка правова позиція і що наші моряки в суді назвали себе військовополоненими. Але розраховувати, що світова спільнота зможе якось вплинути на цей процес, доволі складно, тому що в Росії задеклароване верховенство національного законодавства над міжнародним. Вони не вперше порушили норми міжнародного права і, думаю, робитимуть це далі.

Як нам чинити у цій ситуації? Використовувати канали спілкування з нашими саме як з військовополоненими, скажімо, через Міжнародний Червоний Хрест, і на всіх міжнародних зустрічах порушувати це питання, нагадувати, що українські моряки у полоні і є військовополоненими.

* * *

Отож, експерти не дають надто обнадійливих прогнозів на найближче майбутнє для наших моряків і на те, що міжнародно-правова ситуація у цьому питанні врешті зміниться. Але це лише означає, що боротьба за них зараз має бути як ніколи потужною — такою ж, як їхня відданість Україні за російськими ґратами.