Майбутню денонсацію договору про ракети середньої і малої дальності (РСМД), підписаного в 1987 році президентами Рональдом Рейганом і Михайлом Горбачовим, жваво обговорюють у нашій та закордонній пресі. До хору коментаторів цієї важливої і небезпечної події у вівторок, 5 лютого, приєднався і міністр закордонних справ України Павло Клімкін.

ГРА НА БІРЖІ ОЗБРОЄНЬ

В ефірі програми «Час-Тайм» «Голосу Америки» Павло Клімкін розповів про зустріч у Вашингтоні з радником президента США з національної безпеки Джоном Болтоном, під час якої була порушена, зокрема, тема денонсації договору про РСМД. Клімкін зауважив, що це не перший міжнародний договір про контроль над озброєннями, який упродовж останніх років свідомо порушувала Росія. Він сказав, що РФ торгує міжнародною безпекою, як товаром на біржі. Й Україні в цих умовах треба робити все, щоб себе захистити.

На запитання, чи треба розглядати його заяву як підготовку до виробництва Україною ракет середньої і малої дальності, заборонених договором про РСМД, Павло Клімкін відповів, що «ми вже маємо потенціал у сфері ракетної зброї, і які ракети потрібні нам для майбутнього, вирішувати будемо ми». Такі слова міністри не кидають на вітер і не вимовляють експромтом. Тим часом, інформація про випробування українських ракетних систем без зазначення конкретних характеристик нема-нема та й вигулькує у засобах масової інформації.

До російських 9М729, призначених для «Іскандерів», нашим системам, мабуть, далеко. Але ж Україна не збирається тримати під прицілом європейські міста, а як засіб оборони нам достатньо ракет малої дальності. І нема сумнівів, що подібні ракети український ВПК здатний виробляти навіть в умовах економічної розрухи. Завдання полегшується тим, що ці ракети не треба пристосовувати для встановлення ядерних боєголовок. Із 1994 року наша країна — без’я-дерна держава. На рішення про застосування ракетної зброї під час війни, до того ж, не вплинуть міркування про превентивний удар або удару відплати. Тобто українські ракети стануть не засобом залякування, а грізною бойовою зброєю.

В іншому денонсація договору про РСМД, звісно ж, «не про нас». Точніше, все ж таки про нас, оскі-льки ми разом з усім людством ризикуємо стати жертвою росі-йсько-американської «гри на біржі» озброєнь. Простіше кажучи, можемо згоріти в глобальній ядерній пожежі. У відповідь на розміщення «Іскандерів», оснащених ядерними модулями 9М729, США, швидше за все, розмістять у країнах Європи аналогічні ракетні системи. Час польоту ракет з ядерними зарядами до європейських столиць, включаючи Москву, скоротиться до 6-7 хвилин. І помилку, як-от спалах на Сонці, прийняту ком-п’ютером за пуск ракети, вже не встигнуть виправити.

Якщо договір про РСМД Росія і США через півроку все ж таки денонсують, ситуація в сфері безпеки у світі повернеться до середини 80-х років минулого століття, коли радянські ракети середньої дальності були націлені на столиці європейських країн НАТО, а американські — на радянські міста. При цьому запуск будь-якої з цих ракет міг викликати «удар відплати» міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) і гарантоване знищення людства.

У КІЛЬЦІ ВОРОГІВ І ЗА ЙОГО МЕЖАМИ

Балансування на межі виживання, існування «у кільці ворогів» дозволило свого часу Радянському Союзу продовжити на якийсь час своє існування. Цей досвід хоче зараз використати кремлівське керівництво. Кільце, щоправда, незважаючи на всі старання, замкнути не вдається. І йдеться не про країни-ізгої.

Так, вожді від КНДР до Венесуели разом з Росією готові жити «в обложеній фортеці». Вони, як можуть, допомагають Путіну в справі ізоляції країни і в боротьбі з «американським імперіалізмом».

Створенню кільця ворогів навколо Росії, як не дивно, опираються саме «американські імперіалісти» та європейські розвинені демократи. Тільки-но мова заходить про черговий акт російської агресії або про руйнування кремлівським режимом фундаментальних основ міжнародного права, як з Австрії, Італії чи Німеччини, з Брюсселя і Страсбурга лунають заклики до діалогу з Путіним та його оточенням. Підсумком такого «діалогу» вже п’ять років є анексія українського Криму, окупація Донбасу, руйнування сирійських міст російськими бомбардуваннями і неможливість усунути від влади божевільних диктаторів у всьому світі.

Тепер «діалог» з Росією поширився на сферу міжнародної безпеки, і результат може виявитися фатальним. У столицях держав Західної та Південної Європи вже лунають заклики не допустити розміщення американських ракет у Старому Світі, хоча про таке розміщення США ще не заявляли. Фронт ракетного протистояння нової холодної війни, таким чином, може зміститися на схід континенту і з великою ймовірністю пройде через нашу країну. З усіма наслідками.

Це, можливо, не найгірший варіант для України. Нас змушені будуть прийняти в НАТО, як на початку п’ятдесятих років минулого століття в Північноатлантичний альянс прийняли Грецію і Туреччину. Ці країни в той час були далекі від демократичних стандартів, але вони опинилися перед загрозою прямої агресії з боку СРСР. І заявки задовольнили.

Україна теж могла уникнути російської агресії. Але в 2008 році на саміті країн НАТО в Будапешті під тиском Кремля й активної протидії Німеччині та Франції нам відмовили в наданні плану дій з набуття членства (ПДЧ) в Альянсі. Після чого країни Заходу почали черговий «діалог» з Путіним. Що призвело до грузинської та української воєн.

Слід визнати, що в 2008-у в українському суспільстві не було єдності щодо питання про вступ у НАТО. Зараз така єдність є. Це доводить позитивна оцінка Конституційним Судом президентського законопроекту про закріплення в Основному Законі стратегічного курсу на членство України в Європейському Союзі і НАТО. 22 листопада 2018 року Верховна Рада 311 голосами схвалила цей законопроект. 7 лютого 2019-го цей законопроект у парламенті підтриманий 334 голосами.

Спираючись на прийнятий закон, українському керівництву буде легше розмовляти з керівництвом Північноатлантичного альянсу. Там уже кілька років нам відповідають «треба почекати». Добре. Почекаємо. Вступимо у НАТО, озброєні вітчизняними ракетами середньої і малої дальності.