ИА «Контекст Причерноморье»
Одесса  >  Мониторинги
ПЕРШI КРОКИ ВIД ПРIРВИ ВIДЧАЮ
23.10.2020 / Газета: Порто-франко / № 34(1523) / Тираж: 22000

В украïнському полiтикумi почастiшали скандали, якi мають виразно сексистське забарвлення. Один iз найгучнiших трапився влiтку цього року у Миколаєвi з двома «слугами народу». Тодi голова партiï Олександр Корнiєнко i керiвник парламентськоï фракцiï Давид Арахамiя, забувши про увiмкненi мiкрофони, у непристойнiй формi обговорювали своïх колег. Особливо гидкими були ïхнi реплiки щодо народноï депутатки Iрини Аллахвердiєвоï. Наведемо лише одну, «найскромнiшу»: «Баба робоча взагалi, як корабельна сосна». Коли запис було оприлюднено, чоловiки спочатку заявили, що його змонтували, тому «вiдповiдно фрази вирванi з контексту», а слова про «сосну» взагалi стосувалися Тетяни Домбровськоï, кандидатки на посаду миколаïвського мiського голови (нiби це може бути виправданням!) Потiм вони все ж таки змушенi були попросити вибачення, але, як кажуть, «осад лишився».

ЧОМУ МОВЧАТЬ ЖIНКИ?

Цей скандал викликав досить широкий розголос у соцiальних мережах, депутатiв-чоловiкiв (треба вiддати належне користувачам) мало хто виправдовував, переважна бiльшiсть дописувачiв звинувачували ïх у сексизмi. I це був досить суттєвий крок вперед, бо ми поки що живемо у суспiльствi, де не засуджується сексизм, i мало людей розумiють, що таке харасмент .

Харасмент — (вiд англ. «harassment» — переслiдування, домагання), за визначенням «Словника гендерних термiнiв» — це « форма дискримiнацiï, яка включає будь-яку небажану та настирливу фiзичну i словесну поведiнку, що ображає або принижує людину або порушує недоторканнiсть ïï приватного життя. Iншими словами, харасмент (переслiдування) складається з повторюваних i наполегливих дiй по вiдношенню до людини, щоб мучити ïï, знецiнювати i пiдривати ïï авторитет в очах iнших, засмучувати або провокувати реакцiю. Серйознi одноразовi iнциденти також iнодi можуть розглядатися як харасмент. Важливо вiдзначити, що харасмент — це не тiльки сексуальнi домагання, до нього також вiдносять: небажанi зауваження, жести, мiмiку або жарти з приводу раси, нацiональностi, релiгiï, статi, вiку, iнвалiдностi, сексуальноï орiєнтацiï, сiмейного стану та iнших ознак, якi можуть послужити пiдставою для дискримiнацiï; погрози i залякування на основi раси, нацiональностi, релiгiï, статi, iнвалiдностi та iн .; небажанi фiзичнi контакти (поплескування, пощипування тощо). Жертвами харасмента можуть бути як жiнки, так i чоловiки».

Варто звернути увагу на такi ознаки, як «небажанi зауваження, ... або жарти», тобто те, що мало мiсце у згаданiй ситуацiï.

Однак практично жодних наслiдкiв для чоловiкiв-депутатiв ця iсторiя не мала. Погомонiли у мережах — та й забули. Певною мiрою це сталося i через реакцiю жiнок, яких стосувалися висловлювання. Аллахвердiєва взагалi заявила, нiби Арахамiя та Корнiєнко присягнулись, що не говорили таких слiв про неï. Домбровська ж, хоча зауважила, що оцiнка ïï дiяльностi є грубою, але вибачення прийняла i не ображається.

Вiдомий украïнський полiттехнолог Дмитро Раiмов так прокоментував поведiнку Домбровськоï: «Це був ïï шанс виступити на свiй захист та заявити про себе як про сильного полiтика. Вона могла об’єднати довкола себе усiх жiнок Украïни, що страждають вiд такоï ганебноï для цивiлiзованого свiту поведiнки чоловiкiв. Натомiсть вона вирiшила не сваритися з головою партiï та головою фракцiï».

Якщо так поводять себе публiчнi особи, захищенi до того ж депутатським мандатом, що тодi казати про звичайних громадянок i громадян?!

Вiкторiя Шутько, юристка АдО «Донець i Партнери», аналiзуючи стан звернень до суду щодо харасменту або сексуальних домагань, пише: «Безперечно, такi неприємнi ситуацiï iснують, — пише експертка, — але, на жаль, в силу зрозумiлих причин випадки звернення до суду поодинокi.... Щодо захисту прав в порядку цивiльного провадження, то такi звернення є, але, на жаль, залишаються безуспiшними за недоведенiстю. Бiльше того, часто тi, хто «пристають», потiм звертаються з позовом про захист честi i гiдностi та вiдшкодування моральноï шкоди та, як не дивно, виграють процес... Часто за своï скарги самi заявники i несуть вiдповiдальнiсть».

«Судова практика показує дуже незначну кiлькiсть справ, коли люди скаржились на сексуальнi домагання чи утиск, — пiдтверджує Iрина Федорович, очiльниця громадськоï органiзацiï «Центр «Соцiальна дiя». — Бiльш того, рiвень обговорення цих питань на вiдкритих майданчиках, а також в мережi Iнтернет, доводить, що готовностi зрозумiти те, що у кожноï людини є своя гiднiсть та особистий простiр, куди не мають права втручатися iншi, в нашому суспiльствi бракує. Тому абсолютно звичним є «загравання» з боку колег, й вiдсiч такiй поведiнцi викликає, як мiнiмум, здивування та обурення».

Гендерна дослiдниця Ольга Здравомислова пояснює таку ситуацiю тим, що «частiше люди вважають за краще змовчати саме тому, що в суспiльствi це не визнається. Це iснує десь на межi норми або навiть просто в рамках норми... I цей сценарiй, цей образ давньоï культури досить впливовий, хоча люди вже його переросли».

Запобiжним заходом могла б стати загроза репутацiйних втрат, як це ми бачимо на прикладi розвинених краïн Заходу (Класичний приклад – iсторiя голлiвудського продюсера Харвi Вайнштейна). Але iнститут репутацiï в Украïнi (власне, як i у бiльшостi краïн пострадянського простору) не вiдрiзняється чутливiстю до проявiв гендерноï нерiвностi. А також – до проявiв ненавистi та насильства. Саме тому в украïнському iнформацiйному просторi скандали, пов’язанi iз проявами харасменту, є досить рiдкiсним явищем, i часто питання виникають не до кривдникiв, а до постраждалих. Який сенс повiдомляти про скоєння злочину, який не буде покарано? Або за який покарано буде не злочинця, а самого заявника? Так вважає багато хто, хоча саме такий погляд багато в чому i спричиняє iснування цього ганебного явища.

НЕ ПРО ВIДНОСИНИ — ПРО ВЛАДУ

Журналiстка Анастасiя Красильникова, яка кiлька рокiв займається цiєю темою i зараз працює над документальним фiльмом про харасмент, пропонує подивитися на проблему у бiльш широкому та грунтовному аспектi. На ïï думку, харасмент — це не про вiдносини, а про владу. А саме про те, «що одна людина, яка, як правило, вже має якусь владу в своïх руках, хоче продемонструвати ïï iншiй».

Дослiдниця зауважує, що оцiнити реальний масштаб проблеми складно, по-перше, тому що про неï лише нещодавно почали вiдкрито говорити, а по-друге, тому що до цього часу визнання у тому, що людина постраждала вiд харасменту, пов'язане для неï з великими ризиками.

«Дуже часто жiнки, якi стикаються з домаганнями на роботi, — це жiнки, якi не можуть собi дозволити втратити цю роботу. Тому що вiд цiєï роботи залежить ïх виживання. Вони про це не говорять просто тому, що ïм потрiбнi грошi, i вони не впевненi, що знайдуть собi iншу роботу», — каже Анастасiя Красильникова.

Хоча мова йде про Росiю, але подiбне явище спостерiгається майже в усiх пострадянських краïнах, в Украïнi – у тому числi.

Якщо мовчать скривдженi жiнки, то що вже казати про чоловiкiв, якi теж вiдчули на собi дiю харасменту i живуть у гендерностереотипному суспiльствi?! Бо який чоловiк наважиться розповiсти, що його загнобили жiнки?! Засмiють же одразу! Тому i виникає враження, нiби харасмент — суто «жiноча проблема», боротись iз якою мають виключно жiнки. Поблукавши вiтчизняним медiа-простором, ми знайшли лише одну «чоловiчу iсторiю», про яку розповiла професiйна рекрутерка Софiя Папiрник.

«Iван закiнчив iсторичний факультет. Пiсля навчання з мегаполiсом не склалося, йому довелося на певний час повернутися у своє рiдне мiстечко, де трохи менше 50 тисяч мешканцiв. I, аби не сидiти вдома, пiшов вчителем в одну зi шкiл. У цiй мiстечковiй школi 85% колективу — жiнки. Рiзного вiку — i тi, якi за кiлька рокiв пiдуть на пенсiю, i тi, що тiльки закiнчили унiверситет. Але здебiльшого середнiй вiк — 30-40 рокiв. Iвановi на той момент було 26, неодружений, мiсцевий.

«Я ось вам розповiдаю, i досi не вiрю, що я це комусь розказую. Моï батьки досi вважають, що я просто мав пiти до директорки, яка теж жiнка, i поскаржитися. А що я мiг тодi сказати? Що пристають вчительки? Ну ось бачите, це навiть у вас викликає усмiшку. I так всi сприймали. Допоки це не дiйшло до абсурду!»

Усе почалося з того, що колектив сприймав Iвана як хлопчика. Одна частина жiночого колективу намагалася опiкуватися ним. Так по-материнськи. Iнша сватала перiодично до своïх племiнниць/доньок/подружок. Ще однi, якi, власне, стали причиною звiльнення Iвана, почали психологiчно тиснути на нього. «Iсторiй було багато, я зараз всiх не згадаю, бо це було майже 10 рокiв тому. Але на свiй захист скажу, мене дуже добре виховали батьки, i я якось не звик до того, що на жiнку можна кричати чи некоректно до неï звертатися. Розкажу вам один випадок, який мене просто збив з пантелику, це вже пiсля кiлькох мiсяцiв схожих ситуацiй було. Наприклад, вони могли навмисно при менi говорити про iнтимнi речi, про менструацiï чи ще щось. Про що я в принципi не мав би знати, хоча самi розмови можна було iгнорувати. А одного разу вони купили упаковку гiгiєнiчних прокладок. ÏÏ подарувати менi в очi вони побоялися, то залишили подарунок в учительськiй, з написом «Щоб ти не випадав з колективного настрою». Не знаю, навiщо вони так робили. Може, ïм уваги вiд мене бракувало або взагалi уваги вiд ïхнiх чоловiкiв. Такi от «сюрпризи» чи розмови були не поодинокi. Були перiоди загострення, тодi я спробував поговорити з однiєю з колег, вона менi в очi розсмiялася i сказала «Ти образився? Боже, ти мiй малюк! Як же ти одружуватися будеш?»»

НЕ МОВЧАТИ – ЗНАК НЕЗГОДИ

Та чи такий вже вiн непоборний, цей харасмент?

«Звичайно, нi!» – вважає Iрина Федорович, очiльниця громадськоï органiзацiï «Центр «Соцiальна дiя».

На думку активiстки, в Украïнi iснують усi можливостi для успiшноï боротьби з цим ганебним явищем.

По-перше, це – законодавча база.

«В украïнському законодавствi забороненi обидвi форми харасменту: сексуальнi домагання та утиск, — пояснює Iрина Федорович. — Прояви цього явища без iнтимного пiдтексту – це рiзноманiтнi притиски, метою яких є приниження гiдностi (за тiєю чи iншою ознакою людини) i формування щодо особи (чи групи осiб) несприятливоï, ворожоï або напруженоï атмосфери. Така поведiнка є небажаною для людини, яку принижують, i пiдпадає пiд норми закону «Про засади запобiгання та протидiю дискримiнацiï в Украïнi». Водночас, стаття 1 Закону Украïни «Про забезпечення рiвних прав та можливостей жiнок i чоловiкiв» мiстить положення про домагання сексуального характеру – як словеснi, так i фiзичнi.

Словеснi – це вислови, погрози, непристойнi натяки та зауваження. Фiзичнi – доторки та поплескування осiб, якi знаходяться у вiдносинах службового, трудового чи iншого пiдпорядкування. Тобто, загалом, з точки зору заборони небажаноï поведiнки, в нашiй краïнi все добре, оскiльки вона прописана в законах».

Вiкторiя Шутько, юристка АдО «Донець i Партнери», доповнює: «Закон «Про забезпечення рiвних прав та можливостей жiнок i чоловiкiв» в разi домагання пропонує постраждалiй особi звернутися зi скаргою до Уповноваженого з прав людини, органiв державноï влади, органiв мiсцевого самоврядування в порядку Закону «Про звернення громадян» або ж до суду.

Попередньо перед зверненням до зазначених органiв радимо озброïтися доказовою базою: мати свiдкiв, якi готовi дати пояснення, або ж збереженi листування, записи на диктофон розмови з тим, хто чiпляється, але тут треба бути обережними, адже такi докази зазвичай сприймаються скептично, оскiльки є труднощi з iдентифiкацiєю особи».

«Кривдникам варто показати, що вiдповiдальнiсть iснує», — каже Iрина Федорович.

Для цього треба, використовуючи просвiтницькi та iнформацiйнi iнструменти, а також приклади судовоï практики з цих питань, дати зрозумiти кривдникам, що покарання за цi дiï в Украïнi iснує, i воно обов’язково настане, якщо вони не зупиняться. А головне, у чому сходяться усi експертки та експерти, — не мовчати про харасмент.

«Побоювання втратити роботу, сором бути засудженим в очах суспiльства, а також складнiсть у доведеннi, породжує мовчання з боку потерпiлих. Але важливо розумiти, що iгнорування проблеми – рiвнозначно сприянню продовження ïï iснування», — справедливо зауважує Вiкторiя Шутько.

«Звертатись до суду, як i вiдкрито давати вiдсiч тим, хто утискає – боязно та складно, але нiхто не зробить цього за вас», — пiдкреслює Iрина Федорович.

«Наше суспiльство поступово стає на правильний шлях, — вважає журналiстка та дослiдниця Тамара Гладка. — Вже навчились негативно реагувати на принизливi вислови на адресу жiнок вiд можновладцiв. Депутати, мiнiстри, президент – це тi публiчнi особи, яким ми довiрили представляти наше суспiльство, говорити та дiяти вiд нашого iменi. I визнавати, що вiд нашого iменi жiнку ображають, використовуючи принизливi епiтети, суспiльство не погодилось. Цей факт помiтили, швидко рознесли медiйним простором. Випадок дiйсно рiдкiсний для Украïни, адже зазвичай це нiкого не хвилювало».

Проте це — лише першi кроки. Бо у розвинених краïнах публiчне приниження за ознакою статi, особливо з боку публiчних осiб, одразу викликає громадський осуд, наслiдком якого є або вiдставка, або розрив контрактiв i контактiв, так що людина взагалi зникає iз публiчноï площини. Скiльки часу має пройти, щоб повернути вектор вiтчизняноï практики у європейську сторону? Мабуть що досить багато, i залежить це не тiльки вiд державноï полiтики чи судового захисту, а й вiд бажання самих постраждалих вiдстоювати своï права.

Матерiал створено в межах проекту «Гендерночутливий простiр сучасноï журналiстики», що реалiзовується Волинським прес-клубом у партнерствi з Гендерним центром Волинi та за пiдтримки Украïнськоï медiйноï програми, що фiнансується Агентством США з мiжнародного розвитку (USAID) i виконується Мiжнародною органiзацiєю Internews.

Автор: Олександр ГАЛЯС

© 2005—2020 Информационное агентство «Контекст-Причерноморье»
Свидетельство Госкомитета информационной политики, телевидения и радиовещания Украины №119 от 7.12.2004 г.
Использование любых материалов сайта возможно только со ссылкой на информационное агентство «Контекст-Причерноморье»
© 2005—2020 S&A design team / 0.010
Перейти на полную версию сайта