Із 16 січня вся сфера обслуговування нашої країни зобов’язана перейти на українську мову в спілкуванні з клієнтами й відвідувачами. Виняток — якщо клієнт сам попросить звертатися до нього іншою мовою. Такі вимоги містяться у статті 30 закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (її «ЧН» публікували у номері за 6 січня), яка вступила у силу (майже через два роки після ухвалення закону, що дало можливість для перехідного періоду).

«Укрінформ» (https://ukrinform.ua/) поцікавився в Уповноваженого із захисту державної мови, чи готова Україна дотриматися цієї статті мовного закону та як діяти і куди звертатися, коли твої мовні права будуть порушуватися.

— Пане Тарасе, 16 січня почала діяти стаття 30 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», відповідно до якої вся сфера обслуговування повинна надавати громадянам України інформацію про послуги державною мовою. Як ви оцінюєте, наскільки країна готова це виконати?

— Не треба боятися 16 січня на 30-у році Незалежності України. Стаття 30 «Державна мова у сфері обслуговування споживачів» — це одна зі статей, яка імплементується не одразу з прийняттям закону (ухваленого ще в середині 2019-го), а фактично тільки через два роки. Така норма розрахована для того, щоб був достатній період підготовки. Наприклад, сфера охорони здоров’я мала півроку, кінематограф, рекламна сфера, заклади освіти і науки теж мали свій перехідний період. Це абсолютно справедливо, культурно і толерантно, коли такий важливий закон імплементується поступово задля кращих умов опанування і розвитку державної мови.

Стаття, яка почала діяти від 16 січня, передусім стосується сфер, пов’язаних з торгівлею (супермаркети, магазини, АЗС), закладами культури (бібліотеки, музеї, театри), освіти (гурткова робота, додаткові освітні послуги), фізичної культури і спорту (секції, які надають свої послуги як неповнолітнім, так і людям старшого віку), сфери охорони здоров’я (консультаційні послуги, діагностичні центри, лабораторії).

Мені здається, жодних трагедій стосовно цього переходу нема і навряд чи вони стануться. А ті, хто сьогодні чинить перепони імплементації цієї статті, насправді здійснюють малоефективні, нікому не потрібні антидержавні інформаційні «вкиди». Це політичний спам, який не має жодного відношення до сфери державного управління, державної мовної політики, консолідації українського суспільства.

— Чи нема у вас побоювань, що у тих регіонах, де переважно говорять російською, будуть порушення? Якщо говорити про друковану інформацію — вона, безсумнівно, буде українською, а ось щодо живого спілкування? Наприклад, у закладах громадського харчування. Звертається до мене офіціантка російською або відповідає… Які мають бути мої дії?

— Незважаючи на те, надаємо ми послуги чи споживаємо, ми всі — громадяни України і маємо право отримувати інформацію державною мовою. Це стосується і меню в ресторанах, інструкцій до технічних приладів та програмного забезпечення — всього, що, здавалося б, складає незначні дрібнички, але ними повинен бути забезпечений мовний закон.

Нагадаю також і про те, що у статті 30 вказано, що на прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін. Тож із цим нема жодних проблем.

Я жартома згадую одного персонажа з радянської класики — Елку-людожерку, от їй достатньо було 30 слів для спілкування з усіма і про все! Тому тим, хто не може зрозуміти, що сфера обслуговування — це не високі технології й не класика світового мистецтва, я завжди кажу: підготуйте себе до того, що треба мати сміливість вивчити 50—100 слів або фраз і тим самим забезпечити свого клієнта — громадянина України — необхідною інформацією або послугами державною мовою.

Якщо бізнес хоче залучати більшу кількість споживачів, то треба думати і про якість послуг, і про якість сервісу. В моїх словах — жодного слова іронії, більше — підтримки і вдячності тим, хто до цього процесу готувався не один рік. Наприклад, ключова фраза, якою нас зустрічають у всесвітньо відомій мережі фаст-фуду МакДональдс — «Вільна каса!», і вона не звучить жодною іншою мовою в нашій країні, крім української. А поява у них меню виключно українською та англійською мовами підбадьорила українське суспільство, всі зрозуміли, що американці зацікавлені в імплементації мовного законодавства.

Цим шляхом почали йти інші транснаціональні компанії, у нас постійно відбуваються зустрічі з великими мережами, які мають світове визнання. Я вдячний за сприяння та підтримку Європейській бізнес-асоціації (а це понад 600 торговельних знаків, що присутні в Україні), Американській торговельній палаті, яка інвестує величезні кошти в розвиток української економіки.

Ми повинні триматися шляху, яким пройшли країни Балтії (де мовному законодавству вже 30 років), які мають сталу демократію і в яких перше, з чого починається держава, — це дотримання Конституції.

Дотримання вимог закону, клятва на вірність своєму народові, вільне володіння державною мовою — з цього починається любов до своєї країни.

— Усе ж, якщо я захочу захистити свої мовні права, яким чином я це маю зробити? Як це повинно відбуватися технічно? Написати заяву, звернутися до вас, яким чином?

— В умовах карантину, на жаль, ми не можемо дозволити собі повний перелік можливостей для реагування. Серед тих, які у нас зараз є: поштове звернення на адресу: 01001 Київ, Музейний провулок, 12; звернення на електронну пошту: skarha@mova-ombudsman. gov.ua або електронне звернення на нашому сайті https://mova-ombudsman.gov.ua.

Водночас є можливості вирішення імовірних проблем із дотриманням мовного законодавства на місці. Якщо громадянин, перебуваючи у відділенні банку, супермаркеті або іншому закладі, не отримує обслуговування українською, необхідно розв’язувати цю проблему на місці безпосередньо шляхом прямого звернення до керівництва закладу, адміністратора чи іншого головуючого з метою дотримання мовного закону. Якщо це не діє, треба скаржитись на «гарячу лінію» цієї торговельної мережі, а вже потім — якщо відповідної реакції від них нема — звертайтеся до нас за вказаними адресами. Ми завжди готові допомогти у забезпеченні прав громадян на отримання інформації чи послуг державною мовою.

— Тобто, спочатку треба спробувати обговорити проблему на місці?

— Звичайно. Мені здається, що на цьому етапі 80—90% проблем можна вирішити — було б бажання тих, хто надає послуги, дотримуватися мовного і культурного етикету. Але з іншого боку — повинно бути бажання громадян України з такою ж толерантністю поставитися до інших громадян, які, обслуговуючи вас, ці послуги надають. Кожна зі сторін має розуміти, що у нас спільна мета — навчитися дотримуватися законів і на своєму прикладі показати всім, передовсім нашим дітям, як треба толерувати одне до одного на мовному рівні.

Якщо ми зможемо знайти спільну мову (а вона може бути не тільки українська, а передусім — людська), тоді ми будемо просуватися ближче до європейської демократії, швидше порозуміємося навіть у тих проблемах, які досі здавалися нам надзвичайно складними.

— Зрозуміло. Насамперед треба прагнути бути толерантним. Пам’ятаю, як у суспільстві точилися розмови про появу «страшної» мовної поліції чи інспекції, яка стежитиме, хто якою мовою говорить. Її створення, я так розумію, законом не передбачене?

— У різних країнах по-різному називаються органи, які захищають державну мову, а також права громадян на отримання інформації державною мовою.

У проєкті мовного закону був варіант щодо створення «мовної інспекції», яка виконувала б конт-ролюючі функції — стежила, наскільки ефективно виконується мовне законодавство у різних сферах. Ми ж то свідомі того, що мовні порушення можуть відбуватися й у школі, й на рівні органів місцевого самоврядування, але хтось має забезпечити дотримання законодавства. Звісно, наглядача біля кожного порушника не поставиш.

В ухваленому законі «мовних інспекцій» нема, натомість залишено функцію інституції під назвою «Уповноважений із захисту державної мови». В Уповноваженого і його секретаріату є дві основних функції — це захист державної мови, а також захист права громадян на отримання інформації та послуг державною мовою.

Треба розуміти, що ми говоримо про всіх громадян України — як про тих, котрі отримують інформацію вербально, так і про жестомовних. Надзвичайно важливо сьогодні захищати права кожного. На жаль, нині у нас невисокий рівень навчання укра-їнської жестової мови у спеціальних закладах, але вдосконалювати якість викладання — серед пріоритетів освітніх реформ.

Не так давно почув від однієї публічної особи про те, що треба штрафувати політиків, які порушують мовне законодавство, в тому числі під час ефірів на телебаченні, під час зустрічей з громадянами та під час своєї безпосередньої діяльності на рівні комітетів чи профільних комісій. Якщо буде така законодавча ініціатива, звичайно, ми будемо її виконувати і контролювати її дотримання, але питання захисту державної мови — це й створення умов для її розвитку. А державної програми розвитку та опанування державної мови досі нема, хоча вона вже мала діяти понад рік.

— Вона досі перебуває на рівні концепції?

— Так, є лише план заходів із реалізації стратегії, який виник, у тому числі, в результаті мого звернення до прем’єр-міністра України. А ще нам вдалося внести зміни до регламенту Кабінету Міністрів, відповідно до яких усі урядові документи, що стосуватимуться мовного питання, подаватимуться нам на узгодження. Вважаю, що це невеличка, але суттєва перемога.

Дуже актуальним зараз є питання організації безкоштовних курсів з вивчення української мови. На превеликий жаль, сьогодні діють лише курси, організовані волонтерами, а вони не можуть покрити всіх потреб держави. Тому серед завдань на 2021 рік — запровадити їх на всій території України за рахунок бюджету.

— Із 16 липня повинне розпочатися складання іспитів на рівень володіння державною мовою тих, хто претендує на посади в органах державної влади. Чи мають скласти іспит і ті, хто вже перебуває на державній посаді?

— Так! Хочете працювати на державу — вивчіть українську мову, складіть іспит й отримайте державний сертифікат про рівень володіння державною мовою.

Насамперед, це іспитування для тих, хто вступатиме на державну службу, а також для претендентів на громадянство України. Ці іспити повинні бути, вони є в кожній країні. І це абсолютно нормально, коли державний службовець, вступаючи на державну службу, має в своєму резюме інформацію про рівень володіння та серійні номери сертифіката державного зразка. Якщо ваша робота пов’язана з міжнародною діяльністю — має бути сертифікат на рівень володіння, скажімо, англійською, іспанською, німецькою, іншою іноземною мовою. Це абсолютно справедливо.

— Від іспитів держслужбовців — до іспитів випускників. Нагальне питання — щодо скасування обов’язкового ЗНО з української літератури, яке багатьом здалося дивним або й помилковим. Чи були якісь альтернативи і чому взагалі постало питання про таке скасування?

— За своє понад десятирічне існування Український центр оцінювання якості освіти (УЦОЯО) по-справжньому оголосив боротьбу корупції під час вступу до вищих навчальних закладів України.

…Коли я зустрічався з керівництвом УЦОЯО й обговорював їхню ініціативу прибрати українську літературу з частини тестів, аргументованої відповіді так і не почув. На превеликий жаль, це не підхід у часи реформ. Натомість виникають питання і щодо якості цих тестів, нарікань до яких вистачало завжди. Водночас, якщо ми маємо іспитування з державної мови, розроблене Національною комісією зі стандартів державної мови відповідно до рекомендацій Ради Європи з мовної освіти (CEFR), — виникає питання: коли ж наше ЗНО буде адаптоване до сучасних вимог сучасної шкільної освіти, скажімо, PISA?

Тому, на мою думку, допоки не буде об’єктивного та аргументованого погляду на вимоги до шкільних мовних компетенцій, адаптованих до сучасних стандартів, комплексне ЗНО з української мови та літератури повинно бути обов’язковим. Погодьтеся: без вивчення української літератури неможливо опанувати мову.

— Можливо, треба підвищити якість викладання цих предметів у навчальних закладах?

— Цілком згоден. Натомість помічається відтік молоді за кордон, порожніють педагогічні університети, відчувається брак учителя на селі. Мені здається, що сьогодні Міністерство освіти і науки має всі можливості та повноваження стабілізувати цей процес. Мені, як Уповноваженому, а донедавна — голові парламентського підкомітету з питань освіти, цікава така співпраця, яку не уявляю без Національної академії педагогічних наук України, низки обласних інститутів післядипломної педосвіти, кращих практиків в освіті.

— У своїх виступах ви неодноразово порушували тему впровадження мовного регламенту в школах. Це важливий момент, оскільки часто буває, що учні спілкуються українською виключно в межах уроку, а на перерві — російською, хоча навчаються, припустимо, в українській гімназії. Чи мають вчителі робити їм зауваження, нагадувати про дотримання мовного регламенту?

— Мені пощастило вивчати системи освіти різних країн світу, тому питання регламентів — це питання життєствердності галузі, ефективності та стратегічної компетентності освітньо-виховного процесу закладу освіти.

Що стосується т. зв. мовного регламенту — це уявна категорія, визначена мовними статтями освітнього законодавства. Поруч із тим — це й затверджена урядом у 2019-у стратегія популяризації мови до 2030 року «Сильна мова — успішна держава». Зараз створюється робоча група на рівні Уповноважений із захисту державної мови — міністр освіти і науки України, яка займатиметься питаннями підвищення рівня володіння державною мовою випускників закладів освіти, водночас якості викладання державної мови, патріотичного виховання, наукових товариств учнів, шкільних музеїв мови тощо.

— Як ці гарні ініціативи вашої робочої групи доходитимуть на місця — до кожного навчального закладу?

— Сьогодні ми відчуваємо підтримку з боку Кабінету Міністрів. Маємо підписані меморандуми про співпрацю з Національною академією наук, Уповноваженою Верховної Ради з прав людини, Національною радою з питань телебачення і радіомовлення. Це те, що вимагають від нас час і суспільство.

Зараз треба боротися передусім за людину, за громадянина, і починати слід зі школи, навіть з дитячого садочка. Це найважча, але й найвдячніша боротьба, бо, як відомо: «Війни виграють шкільні вчителі й парафіяльні священники».

— Ви задоволені результатами впровадження мовних квот на радіо і телебаченні? Чи не вважаєте, що їх ще треба збільшити?

— Нацрада з питань телебачення і радіомовлення є конституційним органом. І коли на розгляді у Верховній Раді є законопроєкт про медіа, де, в тому числі, йдеться про квоти, то, очевидно, парламенту слід прийняти рішення, чи ми даємо голоси за цей документ, чи ми про нього навіть згадувати не будемо.

Квоти повинні бути, але доволі часто Нацрада висуває попередження до певних телерадіокомпаній через те, що велика кількість контенту починається українськими словами «Доброго дня», а потім переважна частина самої програми ведеться іншою мовою. Це неприпустимо.

Тому разом із Нацрадою ми й будемо займатися наведенням ладу в питаннях дотримання мовного законодавства. Це важливо, бо це інформаційне поле. Я не хочу, щоб моя дитина зранку до вечора дивилася те, що розпалює ворожнечу між людьми. Я — за якість українськомовного контенту, який відповідає цивілізаційним нормам і чинному законодавству. Тому роботи на 2021-й буде предостатньо.

— Пропоную коротко підсумувати роботу офісу Уповноваженого із захисту державної мови в 2020-у. Здається, що для вас він видався не простим, але дуже плідним?

— За майже півроку ми змогли не тільки набрати людей, розпочати роботу секретаріату, а й відкрити фінансування, запропонувати кандидатури представників уповноважених, знайти приміщення, дати відповіді на сотні звернень, що на-дійшли на нашу адресу, здійснити заходи державного контролю щодо десятків скарг, які потребували негайного реагування.

І що найголовніше — змогли втілити в життя величезну кількість нормативно-правових документів на рівні Кабінету Міністрів і Верховної Ради. Також нам вдалося ініціювати скасування рішення місцевих рад про підтримку регіональних мов, які суперечать законодавству. Нами проведена надзвичайно потужна інформаційна кампанія щодо імплементації 30-ї статті мовного законодавства у сфері обслуговування й у частині надання інформації та послуг державною мовою, яка охопила мільйони громадян в Україні та інших країнах світу (у тому числі іноземними мовами). У нас нарешті працює офіційний сайт, за допомогою якого можна отримати рекомендації Уповноваженого, а також повідомити про порушення мовного законодавства. На цей рік плануємо інтегруватися до Європейської федерації національних мовних інституцій (EFNIL), яка об’єднує найкращі установи Європи.

Зрештою, у нас всіх одне завдання — захищати, зберігати і розвивати державну мову.