Війська агресора і наші війська впродовж трьох останніх діб істотно не просуваються на жодному із головних напрямків. Але це стосується тільки наземних операцій. Ракетні обстріли українських міст у цей же період стали ще інтенсивнішими й руйнівнішими. Збройні сили України відповідають знищенням складів боєприпасів і командних пунктів ворога на окупованих територіях. Якщо на воєнні дії дивитися з космосу і покладатися на оцінки експертів, то у цих діях у середині липня виникла пауза.

Кадри безпеки і правопорядку

Є різні думки, чим зумовлена пауза у наземних операціях, кому вона вигідна, а також коли закінчиться. Зрозуміло, однак, що йдеться тепер не про зміну «фаз війни», а про процеси, які зачіпають воюючі держави загалом. У росії, наприклад, проведена під шумок мобілізація економіки, добре відома з періоду «холодної війни», коли закон дозволяв макаронній фабриці за командою з москви протягом доби переходити до виробництва артилерійського пороху.

В Україні демократія зайшла настільки далеко, що перепро-філювати більшість вітчизняних виробництв навіть під час війни не можна без тендерів, конкурсів та інших атрибутів розвиненого капіталізму. Але не про це піде мова в короткому огляді. Його тема — високопоставлені кадри, які вирішують усе у сфері державної безпеки та охорони правопорядку. Відповідно до Конституції України «тендером» у цій галузі є голосування у Верховній Раді та укази Президента.

Утім, під час війни в законодавство внесені корективи у вигляді правового режиму воєнного стану, що дозволяють усувати від роботи державних службовців високого рангу ще до голосування у Верховній Раді. Саме на підставі ст. 11 закону про цей режим увечері 17 липня Президент Володимир Зеленський ще до проведення службової перевірки «відправив в аут» Генерального прокурора України. З відставкою голови СБУ у Зеленського взагалі не виникло проблем. Відсторонення від посади за 47-ю статтею Дисциплінарного статуту ЗСУ нескладна процедура для Верховного головнокомандувача.

ВР, цілком підконтрольна «слугам народу», прийняла потрібне рішення і по Баканову, і по Венедиктовій. Й «око государеве», як називала себе Ірина Валентинівна, дорого заплатить за помилки, допущені в її відомстві. А передусім за помилку, коли, пішовши в одноденну відпустку, відмовилася підписати абсурдну підозру в державній зраді п’ятому президентові України Петру Порошенку. До речі, змінив Венедиктову на високій посаді її заступник Олексій Симоненко. Пан, який підозру підписав.

Якщо в зміні декорацій на Різницькій був присутній елемент особистої помсти глави держави, то відставку господаря апартаментів на Володимирській Зеленський прийняв, як то кажуть, згнітивши серце. Голова СБУ Іван Баканов, друг дитинства і співробітник майбутнього президента по «95-у кварталу», став жертвою власної безпорадності й обставин, які прямо від нього не залежали. Хвилю зрад генералів, полковників та інших співробітників силових відомств України (затятих корупціонерів і колабораціоністів під час війни) можна збити єдиним чином — розігнати їх «контори» і зібрати нові, переглянувши під контролем сус-пільства повноваження відомств.

Низка законів у цьому напрямку підготовлена, але шанси на їх схвалення Верховною Радою — нульові. Український парламент у нинішньому вигляді — та ж «контора». А зв’язки частини народних депутатів з луб’янкою або з кремлем такі ж міцні, як у тих, що носять штани з лампасами. Під час перших місяців війни частина зрадників викрила себе у всій красі — покинула Україну або відкрито перейшла на службу ворогові. А частина зачаїлася, почала чекати і дочекалася воєнної паузи.

Пауза в демократії

Затяжна пауза в наземних операціях становить, як не дивно, не меншу небезпеку для країни, ніж запеклі бої по всій лінії фронту. Частині політиків здається, що у війні відбувся перелом, що ось-ось настане перемога, а відтак можна зайнятися звичною справою. Готуватися до повоєнних виборів, а в ближчій перспективі, образно кажучи, розмазувати по стіні тих, хто випадає з владної обойми.

Найбільшою мішенню в цьому сенсі є глава Офісу президента Андрій Єрмак. Його позиції у владі донедавна, здавалося, похитнути не міг ніхто, крім... Крім американки українського походження Вікторії Спартц, обраної два роки тому в Палату представників Конгресу США. На початку липня вона направила президентові США Джозефу Байдену відкритого листа, а потім дала низку інтерв’ю, в яких (зокрема) містилася вимога надати Конгресу інформацію про ймовірні зв’язки Андрія Єрмака з росією.

Надалі Спартц то вимагала відставки Єрмака із займаної посади, то пом’якшувала свої зауваження щодо діяльності глави Офісу президента на його посту. Галас навколо листа Спартц піднявся чималий. Аж до того, що у Конгресі і в Білому домі у Андрія Володимировича знайшлися захисники. У Києві ж влада від коментарів уперто відмовлялася і відсилала всіх за скандальною інформацією до американців.

Утім, скандал навколо персони Єрмака в Україні не вщухав. Щоправда, акцент підозр перемістився на його заступника Олега Татарова, який за фактом курирує діяльність силових структур і вважається одним із найбільш могутніх, якщо не наймогутнішим чиновником в Офісі президента. Якщо розібратися, то не Іван Баканов, а Олег Татаров несе особисту відповідальність за зради командного складу в СБУ, МВС і в інших силових конторах. Оскільки підбір кадрів і контроль за їх роботою — основне завдання цієї людини.

Але нарада 17 липня на Банковій показала, що службову зв’язку глави ОП і його заступника контролювати нікому. Коли мова зайшла про призначення виконуючих обов’язків керівника СБУ і Генерального прокурора, з’ясувалося, що пропоновані Зеленському кандидати на ці посади є прямими або прихованими креатурами зв’язки Єрмак — Татаров. Без винятку. Спроби запропонувати когось ще викликали майже істерику і закінчувалися нічим. Спроба похитнути нашу демократію зірвалася. В українській внутрішній політиці — пауза.