Якось звернув увагу на цікаву тему, порушену у фейсбуці бессарабською болгаркою Тетяною Станєвою. Оскільки йдеться про мешканку Одеської області, то найлогічніше написати про це у стабільну, перевірену і патріотичну газету «Чорноморські новини». Думаю, її читачі також висловлять свої думки.

Ось що написала Тетяна:

«Сурогатне материнство та штучне запліднення могли б покращити демографічну ситуацію в країні після війни. Це, звісно, комплексне питання. Йдеться не тільки про фізичні можливості запліднення, а й про захист та безпеку дітей, про їхнє майбутнє. Про це в першу чергу треба потурбуватися після війни.

А зараз слід подумати ось про що. Зустріла такий же роздум у мережі стосовно продовження роду наших воїнів, у яких є великий ризик загинути. А це — найсміливіші, найсвітліші, найпатріотичніші люди! Гени, ДНК таких українців могли б стати своєрідним «банком», який забезпечував би продовження роду та кращих національних рис.

Якось, ще в 2014 році, наречена одного воїна (моя подруга, тому не можу називати її імені) дуже сподівалася, що вагітна від нього. Після його смерті перевірялася кілька разів. Безрезультатно. Плакала, бо дуже любила хлопця... Вони мали побратися, коли він повернеться. Проте, коли провела його в останній раз на Донбас, він невдовзі загинув... Його іменем тепер називають клуби і вулиці, а могли б назвати дітей.

Я впевнена, що якби вони тоді про це подумали заздалегідь, то зберегли б його біоматеріал, і вона пішла б на ЕКО.

Прикро й гірко про це говорити і навіть думати про ймовірну смерть наших найкращих. Але вони — смертні. Дуже часто — раптово. Тож краще такий варіант передбачити.

Може, варто розробити якусь спеціальну програму? Адже в ХХІ сторіччі в нас стільки можливостей! Я сьогодні занурилася в цю тему й досі обдумую... Давайте думати разом!».

А ось і відгуки на цей допис.

Андрій: «Поки що варто активно обговорювати цю тему. Навіть телепередачі робити. Бо куди це годиться, коли кожна війна на нашій території призводить до негативної селекції українців? Усе найкраще гине, а хитріші та егоїстичніші залишаються. Чому б не скористатися досягненнями науки? Хоча... Якби сталося диво й держава раптом почала фінансувати цю програму, то не виключено, що виникли б інші, морально-етичні проблеми. Скажімо, чи можуть дві або три жінки продовжити рід якогось одного інтелектуального і безстрашного героя? Для держави це ніби й добре — честь і хвала небайдужим жінкам! Але водночас виникає багато питань. До речі, німці «пробували» цю тему під час Другої світової війни. Багато патріотичних німкень народжували від есесівців з арійською зовнішністю. І державна підтримка існувала — ще й яка! Зрозуміло, що амбітні німці мріяли стати найчисельнішою і панівною нацією в Європі. Плани українців скромніші — хоча б не втратити попередніх позицій, не стати гіршими, ніж були до 2014 року...».

Віктор: «Дуже цікава і потрібна тема. Це обов’язково треба зробити!».

Anna: «Я про це щоразу думаю, коли чую про втрату чудової людини. А таких — переважна більшість зараз на фронті...».

Ольга: «Я навіть і про себе думаю в цьому ключі, якщо чесно...».

Наталя: «Мабуть, ви не єдина жінка з такими думками».

Олександр: «ЕКО і банк біоматеріалу — річ недешева. Не для середньої зарплати. Тому повинен бути фонд, який фінансується платниками податків. Тим більше, платники податків теж зацікавлені, щоб народжувалися діти».

Володимир: «Як окремий випадок біоматеріал справі допоможе, а от як загальне явище — навряд чи... Дитину треба ростити, годувати і таке інше. Зрозуміло, що це проблема. Сказав би, що економічно цей процес стимулювати можливо, та, до прикладу, економічно розвинуті країни цієї тенденції не показують. Що робити з цим, мало хто знає. Але щось робити потрібно! На всяк випадок збирати біоматеріал...».

Дарина: «Україна дуже просунута у цьому питанні — це так. Але нині це коштує дуже-дуже дорого: як зберігання сперми, так і готових ембріонів, і плата там неодноразова. І це вже не кажучи про відсоток успішності ЕКО».

Tetiаna: «Так, але це наша надія і наш генофонд. Це безцінне! А про фінансування треба якось продумати».

Nate: «Питання: чи будуть взагалі народжувати в такій країні? І так уже багато хто планує життя своїх дітей за кордоном — без варіантів щодо повернення. Інші готуються виїхати найближчим часом. Тут подібна ініціатива може стосуватися лише дуже сміливих жінок, у яких чоловіки на фронті, і які готові самотужки піднімати тих дітей…».

Tetiаna: «Зараз важливо працювати на випередження. А потім дружини воїнів самі вирішуватимуть...».

Світлана: «Якось ми почали говорити про це в перші дні війни. І скільки діточок вже загинуло, скільки воїнів... І про те, що Україна якраз дуже просунута в питанні штучного запліднення. І що нам треба все це відновлювати. З абсолютно незнайомою людиною ми говорили про Україну і раптом... розридалися обоє. Бачилися вперше. Дивно, як війна може єднати людей. Коли розумієш ближнього без зайвих слів…».

Додам кілька думок від себе. Сам факт, що етнічна болгарка переймається збереженням генофонду українства, свідчить про ефективність моделі української «політичної нації». Важливими є креатив, взаємна довіра, любов до землі, до Бать-ківщини. Впертість, затятість, послідовність. Коли щось і вийде, то будемо пам’ятати, що біля витоків доброї справи столяла буджацька болгарка. А наша нескорена «Чорноморка» зробила перший поштовх.

м. Львів